“Хор — унікальне явище у мистецькому світі України, яке за тембровим забарвлен+ ням нагадує акварелі Катерини Білокур”. · с. 10сторінка оригіналу ↗
Слово Просвіти, №33 за 2008 рік
Слово Просвіти, №33 за 2008 рік
ли б на цього чоловіка: стрункий, високий на зріст молодик, одягнений наопаш у світло"ко" ричневий плащ, що так пасує до його смагля" вого обличчя. Смолистий чуб хвацько звисає над високим чолом. Якби мені в ту мить сказа" ли, що йому незабаром виповниться кругла дата, то не повірив би: досить глянути на лю" дину, яка зійшла зі сходинки потяга на перон, щоб переконатись у тому. Тут, в Одесі, минули студентські літа Ав" дієвського. Тут навчався, сюди часто повер" тається подумки. Були зустрічі з викладачами Державної консерваторії імені А. Нежданової, прогу" лянки Дерибасівською, розмови з випадко" вими зустрічними, відвідини книгарень… А вже потому, ввечері, коли вгамувалося натомлене місто і в готелі зосталися із Маестро, я й запитав у нього: — Анатолію Тимофійовичу, як Ви прийшли до Українського народного хору? — Почалося все з 1962 року, коли роз" формували Поліський народний хор “Льонок”, який я створив 1950"го студен" том Одеської консерваторії, учнем тала" новитого хормейстера і педагога Костян" тина Костянтиновича Пігрова. Трапилося це так. На якійсь із нарад М. Хрущов промовив: “Щось багато нині розвелось усіляких колективів. Чи не до" сить співати і танцювати за державний кошт?” І цього було достатньо, щоб в Ук" раїні почали, м’яко кажучи, “реорганізо" вувати” мистецькі колективи. У Росії — жодного. Так само “реорганізували” у “малі ансамблі” Тернопільську, Харків" ську, Дніпропетровську, Одеську хорові капели, Черкаський і Поліський народні хори, останнім я керував. Тоді я відмовив" ся очолювати так званий “реорганізова" ний” хоровий ансамбль і відразу опинив" ся серед перших радянських безробіт" них, що призвело до скрутного матері" ального становища моєї сім’ї. Під час пе" ребування в Житомирі мені подзвонив Григорій Гурійович й попросив приїхати до Києва, мовляв, є серйозна розмова. Погодився. Мене тепло зустріли. Гри" горій Верьовка поводився, як батько. По" руч — Елеонора Павлівна Скрипчинська. Саме тоді він запропонував роботу в хорі спочатку як помічника"асистента, а зго" дом — керівника колективу, мотивуючи тим, що вже погано почувається. Це був січень 1963 р. Григорій Гурійо" вич доручив мені керувати хоровою студією. Та, на жаль, не пощастило довго попрацювати, бо Черкаський народний хор залишився без керівника, й мініс" терство культури зажадало від мене очо" лити цей колектив, попри категоричний протест Г. Верьовки. Відтоді й почалося. Ме" не викликали до міністра культури Р. В. Ба" бійчука, і після чергової розмови я змушений був їхати до Черкас. Правда, і там не довело" ся довго попрацювати — всього рік, хоч ко" лектив був напрочуд злагоджений, люди за" кохані в українську народну пісню. А вже 1964 року, по смерті Григорія Гурі" йовича й після чергових розмов у міністерстві культури, Раді Міністрів, ЦК КПУ 5 березня 1966 р. мене призначили художнім керівни" ком"диригентом Державного українського народного хору. Із перших днів почалася ко" пітка робота з оновлення творчого складу ко" лективу, набору молодих співаків, музикантів. А цей процес, як відомо, відбувається не без" болісно, адже літні виконавці, які віддали лю" бов і серце колективу, але не мали музичної освіти, змушені були залишити хор. До хору зарахували найкращих молодих виконавців зі студії, інших колективів. А через кілька місяців ми з новою концертною програ" мою вперше виїхали на гастролі до Корей" ської Народної Республіки (1966). Наступного року нас запросили в Мексику, згодом — у Монреаль, на “Експо"67”. У Канаді преса ви" соко оцінила хор і нас тепло зустрічали земля" ки. Всього було: й усмішки, і сльози радості. Тоді для нас і відкрилися вперше трагічні сто" рінки нашої історії. На концертах не раз пе" ресвідчувалися в любові канадських українців до Батьківщини, бачили, як впливає україн" ська народна пісня на людей, тим більше, на земляків. Те словами передати неможливо. Згодом — гастролі у Франції, Іспанії, Португалії, країнах Латинської Америки. …Тож чи доводилося вам бачити людину, що їде на побачення з юністю? Ні? Тоді вва" жайте, що вам не пощастило.
ЮВІЛЕЙ
Продовження статті з попередньої сторінки — фрагмент сторінки
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
