“Київський світ я намагався освоїти повнометражно”. · с. 12сторінка оригіналу ↗
АБЕТКА ВІДОМИХ ІМЕН
Слово Просвіти, №33 за 2008 рік
Уляна ГЛІБЧУК Про Івана Драча якось недо" речно писати офіціозно чи пафосно, на кшталт “яскра" вий представник епохи шістдесят" ництва, могутній поет і кіносцена" рист, явище”. Недоречний вигляд матиме і сентимент. Надто постать Драча масивна, надто вірші його помежові: хлипне крапля, і вишу" кану напругу переважить публіцис" тика буднів. Розмірковуючи над одним із за" питань, Іван Федорович заручився фразою Пікассо: “Я прийшов у цей світ знайти, а не шукати”. Хороша фраза, але далека від дійсності. Ко" жен митець завжди самотньо шукає щось утрачене або ще не набуте. Для мене в бунтарстві Драча, його виваженій відвертості, замас" кованому, втомленому ідеалізмі є щось вкрадливо"сентиментальне і принадне. А розмову почали про суть і природу мистецтва шістдеся" тих, його глобальний світовий роз" мах. — За планетарність не можу ру" чатися… Скажу лише про те, що бу" ло у нашому найближчому середо" вищі: імена російської культури (Євтушенко, Вознесенський, Рож" дественський, Ахмадуліна), ціла когорта латишів і литовців. Шістде" сятництво було характерне для всього соціально"політичного се" редовища, яким був Радянський Союз і країни так званої народної демократії. І це явище, безпереч" но, пов’язане з ХХ з’їздом і з полег" шею, яка відбулась у політичному житті й згодом вилилася у різних мистецьких формах. До слова, не тільки літературних. Ось недавно обговорювали книжку про шістдесятників, яка вийшла друком у видавництві “Смолоскип”. Я наполягав, що ви" дання буде неповним, якщо не зга" дати кінематографістів (Параджа" нова, Іллєнка, Осику), художників (Якутовича, Данченка, Гаврилен" ка). Згадуючи шістдесятництво, не можемо обійтися і без імен відомих композиторів. Тобто це був цілий комплекс. 1962 року я поїхав у Москву навчатися. Можна сказати, сило" міць, бо тут, в Києві, дорога була пе" рекрита. За політичні справи мене витурили з університету. Ініціатора" ми поїздки в Москву були Сергій Параджанов і Микола Вінгранов" ський. Вони переконували, що літе" ратура — це дуже обмежений аре" ал людського зусилля. Натомість усе найкраще у мистецтві сконцен" тровано в кінематографі. Літерату" ра, музика, театр, образотворче мистецтво — все сублімовано в од" ній іпостасі. Тож, мовляв, і займай" ся цим, доки молодий… — Якоюсь мірою вони мали рацію, бо тоді був справжній буму кінематографі. — Так, світове кіно переживало зоряний час. Антоніоні, Фелліні, Бергман, Куросава. Це те, чим жи" ло суспільство. І я також не уявляв інакше свого життя. Коли приїхав у столицю “нашей Родіни”, мене доймали кадебісти. Якось пішов на виставку американської графіки, познайомився з різними людьми. Цікаво. Але мене там одразу нак" рили “нишпорки”. Директором сценарних курсів був Міхаіл Маклярський, відомий як кіносценарист і радянський контррозвідник. Згодом виявило" ся, що він був причетний до вбивс" тва Євгена Коновальця. Саме Мак" лярський допомагав у Роттердамі Судоплатову. І ось згодом він уже керує сценарними курсами. До нього прийшли з КДБ і кажуть, що тут є такий"то з Києва. А він у відпо" відь: “А, ето — мой. Ви, рєбята, бросьтє, я с нім сам займусь”. По" тім мене питав, що було на вистав" ці. А я відповідаю, що нічого особ" ливого: цікаві дівчата приходять,
цікава графіка… Так він відшив ка" дебістів у Москві й дав мені можли" вість навчатися. — Неоднозначний час вимірювався людським фактором, який не вкладався у прокрустове ложе. — Ніщо ніколи не вкладається. — Не хочу вибудовувати нашу розмову в суворій хронологічній послідовності. Від Москви помандруємо до Києва 1991 року. Тоді до парламенту ввійшло багато письменників, і на них лягла певна відповідальність за мову й культуру. Чи використали вони усе, що від них залежало? Чи, може, втратили золотий шанс? Розумію, що це для вас вже доволі втомливе запитання. — Коли відбулося перше голо" сування за Президента і переміг Кравчук, то це стало характеристи" кою часу і суспільства. І Народна
— А тепер? Думаєте, ота чверть збільшилася? — Думаю, що дуже збільши" лася. Але наша біда в тому, що для головних проводирів і претендентів на владу найголовніший золотий те" лець — долар, тобто все те, що вхо" дить у поняття і вимір грошей. Навіть на початку хаотичних дев’яностих було більше мораль" ності, чистоти і порядності, ніж те" пер, коли все перемішано з кров’ю, потом і грошима. Недавно я був у Вільнюсі на урочистому відзначенні 20"річчя Народного Фронту в Литві. Там ще хоч щось залишилося, бо люди го" ворили про принципи моральності й порядності. У нас уже й забули, що такі принципи колись існували на світі. — Думаєте, що за останні роки відбулося занечищення у суспільстві?
Усе це я сприймаю на “повну ко" тушку” і радію. Тривожить, що ду" же поволі формується політична система: вона на якомусь первин" ному освоєнні й заковтуванні вла" ди та капіталу. Порівнюю нашу систему з болгарською, поль" ською чи литовською. У мене за" лишилися контакти по політичній, літературній і кінематографічній лінії. У нас, на жаль, найпервинні" ша субстанція — протодемокра" тія. Тому так тяжко все дається. — На початку нашої розмови Ви розповіли романтичну історію своєї закоханості у кінематограф. Мріяли стати режисером, проте ствердилися як серйозний кіносценарист. Хтозна, може, без вашої участі відомі фільми тієї доби не стали б знаковими… — Дякую. У мені все існує ціліс" но — політичний, поетичний і кіне"
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
