Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Подія року · “Основні вимоги, зафіксовані в резолюціях трьох останніх Форумів українців, повторюються з 1997 року”. · с. 2сторінка оригіналу ↗

ОБ’ЄДНУВАТИ, А НЕ РОЗ’ЄДНУВАТИ

Слово Просвіти, №33 за 2011 рік

Закінчення. Початок на стор. 1 навчання в Україні. Думаю, про це теж серйозно говоритимуть на Форумі. Адже Міносвіти не просто могло, а повинно було б забезпечити таке навчання молодих українців закордоння, навіть за відсутності згаданої програми. — Що робить УВКР і що не вдалося зробити за ці 5 років? — Не вдалося перейти від аматорської роботи із закордонним українством до системної, державної. Скажімо, держави, які мають хоча й менш чисельні громади за кордоном (Грузія, Сербія, Вірменія, Азербайджан), створили міністерства, державні комітети, що працюють із національними діаспорами. Ми ж про це лише говоримо, роками. Але й сьогодні нема єдиного виконавчого органу в цій сфері. Чимось займається МЗС, чимось — Мінкультури, Міносвіти, скоординованої ж роботи немає. Попри відсутність повноцінного бюджетного фінансування, ми активізували спілкування з відвідуванням українських громад за кордоном, маємо прямі контакти з ними. Дуже успішними були відвідини заробітчанських громад в Італії, Іспанії, Німеччині, Бельгії. Від зими минулого року і тепер головна тема і проблема — становище українців у Росії. Ми, керівництво, представники УВКР, побували в Башкортостані, Воронежі, Санкт-Петербурзі. УВКР звернулася до всіх українських громад світу із закликом долучитися до акцій солідарності з українцями Російської Фе- Євген БУКЕТ, за матеріалами сайта slovoprosvity.org Перший Всесвітній форум українців відбувся влітку 1992 року. Ось фрагмент із доповіді академіка Івана Дзюби на І Всесвітньому форумі українців, у першу річницю незалежності: “Нинішній день знаменує кінець однієї доби нашої історії, коли українці були роз’єднані не тільки кордонами, а й взаємним незнанням, підозрами, інспірованим ворогуванням, і початок другої, коли ми можемо не лише спілкуватися й пізнавати одні одних, а й разом формувати свої політичні, життєві, культурні орієнтири, спільно працювати для створення нового образу України”. Такою була атмосфера того часу… 20—25 серпня 1997 року відбувався ІІ Форум українців. Аж удвох числах нашої газети ми публікували матеріали, присвячені цій події. Зокрема Резолюцію круглого столу “Українська мова в колі світових мов”, яку тоді “Просвіта” вважала “керівництвом до дії для просвітян — захисників української мови”. Цей круглий стіл тоді підготувало товариство “Просвіта” спільно з Державним комітетом у справах національностей та міграції України. Захід, як засвідчено у ч. 9 “СП” за 1997 рік, “пройшов дуже вдало і викликав широкий резонанс”. Другий Форум уже був позбавлений ейфорії, яка панувала на зібранні 1992 року і сформулював до влади чіткі “ділові” пропозиції щодо майбутнього розвитку держави. Проте очевидно, що очікуваних результатів ІІ Форум українців не приніс. Тож як зазначала 2001 року у своїй публікації Галина Тарасюк: “Ще в ході підготовки ІІІ Всесвітнього форуму українців до цієї акції в самій Україні різні сили ставилися по-різному. Одні відверто ігнорували, другі чекали його з надією як подію великої державної ваги, треті вважали черговим формальним заходом у рамках святкування ювідерації, не допустити закриття Об’єднання українців Росії, інших таких організацій. Ми написали лист до комісара ОБСЄ про становище українців Росії. І відчули велику солідарність світового українства. Зокрема з’явилися молодіжні організації в Україні й поза її межами, скажімо, Молодіжний форум українців. Ми, звичайно ж, зреагували і на події довкола українського культурного центру та української бібліотеки в Москві. Відвідали Білорусь, Польщу — там теж є свої проблеми. Який досвід винесли з цих контактів? Ми — громадська організація. Можемо зустрічатися з людьми, моніторити їхні запити, допомагати книгами, іншими матеріалами. Але ось загальна проблема, про яку нам люди в громадах говорять. При підготовці державних візитів високопосадовців України мають плануватися зустрічі з українською громадою. На жаль, так є далеко не завжди. І, так само, будь-яка міждержавна угода, яку укладає Україна з певною країною, має враховувати позицію, думки, побажання представників української громади у цій країні. Щоб, відповідно до міжнародних конвенцій, враховувалися духовні, соціальні потреби українців. Це потрібно не лише для закордонного українства, це потрібно самій Україні. Якщо люди побачать, що їх пам’ятають і розуміють, що ладні допомогти, вони потужно репрезентуватимуть Україну у світі. — Щодо посольств і їхніх контактів з українськими громадами. Із зустрічей з ук& раїнцями зарубіжжя знаю, що тут є проб& леми. — Складається по-різному. Є позитивний досвід, коли створюють і діють громадські ради при наших посольствах. Але буває, що працівники посольств, виходячи зі своїх симпатій та антипатій, починають перекладати все це на ставлення до місцевих українських громад. Є складні суспільні теми: Голодомор, ОУН-УПА, репресії. Українська громада має певну думку щодо цього. Та ось до влади у нас приходить інша команда. І працівники посольств чомусь починають згортати співпрацю з діячами діаспори, у яких інші політичні погляди. Починають шукати якусь альтернативу відомим активістам і громадам. Чи на користь така політизація в роботі з діаспорою? Звичайно, ні. Яке має значення, хто як голосував на виборах, хто кого підтримував, для нормальної співпраці. — Про новітню, трудову еміграцію: тут теж чимало проблем… — Передовсім ми маємо ухвалити спеціальний закон про трудову міграцію. Це наш головний інвестор. Люди заробляють, інвестують у нашу економіку мільярди у валюті. Трудові мігранти — громадяни України, тож треба повністю забезпечити їхні права — культурні й соціальні. Люди мають повне право голосувати, бути обраними, представленими в нашому парламенті. Поки що ж мільйони з них не мають змоги навіть проголосувати. Одне слово, на цьому Форумі має відбутися серйозна дискусія з цих та інших проблем. І дискусія про те, що роблять в Україні зокрема з правами і свободами людини. Така розмова, щира і водночас гостра, піде на користь і владі, і всьому українству. Звичайно, дискусія, діалог можливі лише за активної участі обох сторін, коли люди слухають і чують одне одного. Впевнений, що у роботі Форуму візьме участь Президент, як це було на всіх попередніх Форумах. І не тільки виступить, а й нас послухає: готуються до серйозних промов люди з діаспори, представники трудової міграції. Сподіваюся, їхні пропозиції згодом втіляться в державних рішеннях. — Що ж, чекаємо, що влада виявить готовність до такого діалогу. — Сподіваюся на це у всі три дні роботи Форуму. Бажаю успіху його учасникам. А взаємодія і співпраця України із закордонним українством після Форуму триватиме. Спілкувався Петро АНТОНЕНКО вітньої координаційної ради (УВКР) Михайло Горинь, міністр закордонних справ Борис Тарасюк. Прозвучали виступи Президента Світового конгресу українців (СКУ) Аскольда Лозинського, президента Європейського конгресу українців Ярослави Хортяні, Голови Координаційної ради українців Росії Василя Думи. На урочистому відкритті IV Всесвітнього форуму українців виступив президент України Віктор Ющенко. Після чотирьох годин роботи було оголошено перерву. Президент покинув Форум, а слідом за ним і всі члени уряду, а також національне телебачення, яке вело пряму трансляцію. Учасники Форуму, зібравшись в аудиторіях НаУКМА та залах Українського дому, мали змогу обмінятися думками з вирішення найгостріших українських проблем. Особливо багатолюдними і плідними в обговоренні постали засідання секцій, присвячені Голодоморові, українській мові як державній, освітянській темі та ін. Третього дня IV Форум українців вирішував організаційні питання. Головою Української Всесвітньої координаційної ради (УВКР) обрано Героя України, політичного діяча, поета Дмитра Павличка”. У традиційному вже для “Слова Просвіти” “Коментарі власкора” Петро Антоненко зазначив: “Як учасник трьох останніх Форумів українців, мушу з сумом констатувати: ще ніколи Україна не була такою віддаленою від світового українства, як на момент цього Форуму…” Основні вимоги, зафіксовані в резолюціях трьох останніх Форумів українців, які друкувалися на шпальтах нашого часопису, повторюються з 1997 року. Не бачу сенсу їх знову нагадувати. Висновок один: Українська влада протягом 20 років існування Української держави не чує українців — ані “українських”, ані закордонних. Чи зміниться щось уже за четвертого президента на V Форумі? Відповідь очевидна.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин