Читацьке віче · “Життя серед бандитів споганює світлі думки і чисті мрії”. · с. 5сторінка оригіналу ↗
Текст пошкоджено під час розпізнавання — читайте сторінку оригіналу
На ме жі роз бра ту та зра ди
Слово Просвіти, №33 за 2012 рік
Іван ЗА ХАР ЧЕН КО, член НСПУ, Київська обл.
Роз брат і зра да — тра гіч ні сто - рін ки на шої іс то рії. Не заг либ лю - ва ти ме мо ся у них, бо й сьо год ні на тій ме жі стов би чать лю ди, які по ка зу ють прик лад роз бра ту і зра ди. Від вер тай мо ся від та ких, во ни, мов бе зум ці, йдуть до ро гою зла, зем ля під ни ми вги на єть ся, не хо че їх три ма ти. То му ніх то не зди ву вав ся, що на тій ме жі опи ни ла ся лю ди на, яка за пев ня ла, що во на бу цім то пот ріб на Ук ра ї ні. Те пер сто їть пе - ред Ук ра ї ною і по лох ли во клі пає очи ма. Со ром мож на пе рек лі па - ти, а гань бу — ні ко ли. Ко ли люд бі дує, тер пить крив ду і зну щан ня, влад ні чи ни, які ро зу мі ють це, ні ко ли не на ки - нуть ся на мо ву, аби пош ма ту ва ти ду хов не ті ло на ро ду. Ми нев пин - но спов за є мо до прір ви, але не все муд ро зва жу є мо — те ре зи ро - зу му зіп со ва ні. Аби приш вид ши - ти тра ге дію, кі ва ло ви й ко лес ні - чен ки праг нуть зруй ну ва ти мов - ну ос но ву на шо го іс ну ван ня. То ді їм бу де лег ше ду ши ти нас. Іс тин но ті, що по ка зу ють свої ік ла, ні ко ли не спіз на ють, що та - ке мо ва пов на ча рів сво їх, ким і з яко го ма те рі а лу во на зіт ка на? Тут пот ріб но ве ли ко го сер ця, а хто має йо го, не ста не топ та ти мов - ний Едем, а збе рі га ти ме і ша ну - ва ти ме йо го Бо жес твен ну суть. Та прис ма ле на грі ха ми елі та не спо ді ва ла ся, що мо ва, яку на - ду ма ли ув’яз ни ти, здат на од ним сло вом про бу ди ти на род ний гнів, що не за ти хає і до сі. Хай сте ре - жуть ся, вог ни ще, яке са мі роз па - ли ли, спо пе лить їх. І час роз пла - ти нас та не. Лю ди зму чи ли ся тер - пі ти і жи ти на руй но ви щах, а влад но му мо ло ху, що лю тує, не від да мо у жер тву рід ну мо ву. Дра тує ска за не го лов ним ди - ри ген том ре гі о на лів: “Оце ни те кра со ту иг ры. Мы их раз ве ли, как ко тят…” Це не мо ва дер жав но го му жа, а шу лер ський “язык” ва та - га, що слу жить бов ва ну, яко го вва жа ють не пе ре вер ше ним. Нас - прав ді він слаб кий, та ще слаб кі - ші ті, що гнуть ся і до год жа ють. То му сло вес на са мов пев не ність па на Че че то ва пос піш на і про - валь на. “Ту шок” і на род них пе ре - кин чи ків, мо же, й роз во ди те “как ко тят”, але на род, ще сто їть за ва - ши ми спи на ми, не роз вес ти. Це твер ди ня, нес ко ре на міць, об яку роз би ва ють ся ще й ли хі ші за ду ми. Ін ко ли зда єть ся, що за трі ум - фаль ним по ма хом ру ки, гря не ко ман да: “Брат ва, впе ред!”, але го лов на “брат ва” не си дить там, у неї влас ні кло по ти, все пе ре до ру - чи ли тре но ва ним кноп ко да вам,
які, мов за ве де ні, на тис ка ють пот ріб ну… У та кий нех люй ський, без від по ві даль ний спо сіб ви рі - шу ють до лю кра ї ни, на ро ду і кож ної лю ди ни. По руч із кноп ко да ва ми дис - ло ку ють ся чер во ні ли це дії, що пос тій но у жи ве ті ло кра ї ни за га - ня ють свої от руй ні жа ла. Брех ня і про даж ність — го лов на так ти ка їх ньо го ви жи ван ня. Ми на тер пі - ли ся, заз на ли від них мук і страж - дань, але шко да, що не пок ви та - ли ся з ни ми. Те пер во ни без чин - ству ють, про яв ля ють бан дит ські за маш ки — ха па ти за гор ло й ду - ши ти. Спад ко вість! Біль ше 70-ти літ чи ни ли жор сто кі реп ре сії впе - ре міш із об луд ною брех нею про світ ле май бут нє. Ось і ма є мо йо - го! Сьо год ні, лі зу чи до вла ди, щоб чи ни ти без лад дя, ви ко рис - то ву ють із біль шо виць ко го ар се - на лу пот рі па ні гас ла і фра зи, аби за тов кти, за тур ка ти ни ми зму че - ний люд. Прав да, те пер во ни ні що, ла - кеї, кот рих ви ко рис то ву ють у сво їх ці лях тем ні си ли. Слу гу ю чи їм, чи нять про во ка ції, на сво їх збі го вись ках пом пез но вша но ву - ють зло чин ців ми ну ло го ві ку, що че ка ють на род но го су ду. Не вин - но про ли та кров не про ща єть ся… Та ким, звіс но, не пот ріб на на - ша мо ва. Во ни, ска же ні ю чи, ра - зом із за тя ти ми ру си фі ка то ра ми, тяг нуть Ук ра ї ну на Гол го ту. Праг - нуть, як то бу ло, все пе рек ру ти ти, пе ре вер ну ти стор чма. Жов чна зах лан ність над то шко дить на шій
Фото Олександра Литвиненка су ве рен нос ті. Та оце бро дін ня, оцю штуч ну сти хію збу рен ня міг би од ним паль цем по га му ва ти га - рант дер жа ви. Але він не в той бік ди вить ся. Ви чі кує. Од нак Ро сія, що пиль нує Ук ра ї ну, мов кіт спій - ма ну ми шу, не пос пі шає по ці ну - ва ти ста ран ня яни ча рів. За раз, пе ред об лич чям заг ро - зи, нам слід єд на ти ся, зміц ню ва - ти на ці о наль ні по зи ції, бо жит тя без рід ної мо ви мо же ста ти на - шим кін цем. Дво мов ність — тру - тиз на, що не од мін но спри чи нить дво є душ ність, і Вкра ї на пе рет во - рить ся на Ва ві лон. Ми й так за не - па ли, а та ко го роз гар ді я шу, що від бу ва єть ся ни ні, не бу ло ві ка - ми. Ук ра ї ну заг ри за ли до кіс ток. По же жа не на ко ї ла б та кої шко - ди, якої зав да ли свої про даж ні вку пі з приб луд ною сво ло тою. Їм не тер пить ся, ри ють під на шу зем лю і мо ву. Бу де мо дрі ма ти, візь муть нас го ли ми ру ка ми. Важ кою бу де до ля най ми тів. Ок рім усьо го, нас ли ша ють єди ної мож ли вос ті, аби дер жав на мо ва ста ла за по ру кою єд нос ті і нез лам нос ті Ук ра ї ни та її на ро ду. За ді я но во ро хоб ні під сту пи й на - мі ри. Лю дей, оз лоб ле них жит тям, зво дять ло ба ми, дра ту ють, цьку - ють, а во ни, де б стя ми ти ся, гри - зуть ся між со бою, топ чуть од не од но го. Цей бед лам, що ство рює вла да, впа де Бо жим ка ме нем ка - ри на неї. Ба чать усі як “…во ни хліб без бож жя їдять і ви но гра бе - жу по пи ва ють”. Роз ко ші, че рез які во ни за бу -
Фото Олександра Литвиненка ли про дер жа ву й сус пільс тво, то пра ця обк ра де них і зне до ле них. Ди виш ся на каз ко ві ма єт нос ті й від чу ва єш, що це не від Бо га, а від ди я во ла, що спо га нює лю ди ну, зать ма рює ро зум і со вість, про - буд жує хи жаць кі інс тин кти. І від - бу ва єть ся ней мо вір не, лю ди на втра чає по чут тя мі ри, гре бе, гре - бе, а їй все ма ло… Ду ма єш: чи бу ло щось по діб - не в цьо му сві ті? При га ду єть ся Ча у шес ку, ру мун ський дик та - тор… Та па губ на нев си ти мість, як би гар но не роз по чи на лась, має тра гіч ний кі нець. Ме не не по ко їть мо лодь, яка не го то ва до рі шу чих дій. На ста - ді о ни, різ ні збі го вись ка при хо - дять ти ся чі, а під Ук ра їн ським до мом, який у цей гріз ний час му сив би вул ка ном ви ру ва ти, сто - ять оди ни ці, але нев дер жи мих, справ жніх і муж ніх, що го лод ним про тес том на га ду ють вла ді: зій - діть з до ро ги, не до руй но вуй те Ук ра ї ну! Це не фаль ши ві кор ча - гін ці, во ни пе ре пов не ні лю бов’ю до сво єї Віт чиз ни. За ці єї тем ної го ди ни тіль ки мо ло ді пот ріб но дба ти і ду ма ти про зав траш ній день, про своє май бут нє, яке наг - ло заб ра но й пог лум ле но. Со ці аль на апа тія, що ни ні вко рі ню єть ся, — во рог мо ло до го ду ху. Во на стом лює сер це, зать - ма рює ро зум, і лю ди на не ба чить і не чує ома ни, не пов стає, не ря - тує се бе від пов зу чо го зла і на пас - ті. Без ді яль ність і не рі шу чість ско ри ла, прив’яли ла мо ло ду па - росль. А Вкра ї на че кає мо ло доїси ли, жи во го ду ху, без яких їй не звес ти ся на ру ї нах сліз і го ря. Мо раль ний за не пад — від ли - хо го, який на сад жу ють апо ло ге ти сві то во го па ну ван ня: “Мы бу дем брать ся за лю дей с дет ских, юно - шес ких лет, глав ную став ку бу дем де лать на мо ло дежь, ста нем раз - ла гать, рас тле вать, раз вра щать ее. Мы сде ла ем из них ци ни ков, пош ля ков, кос мо по ли тов”. Оця лю ди но не на вис ниць ка ма яч ня, що хо дить сві том, на ро - ди ла ся не в світ лій го ло ві. Від неї, що спо га нює жит тя, слід від хре - щу ва тись, як від злої си ли, яка во дить лю дей ла бі рин том без на - дії і без прос віт тя. Лю ди не вит ри - му ють, па да ють від ал ко го лю і нар ко ти ків, груз нуть у бо ло ті
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
