Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Першодрук · “Доторкнімося до чистих джерел українства та української культури”. · с. 10сторінка оригіналу ↗

Текст пошкоджено під час розпізнавання — читайте сторінку оригіналу

Із кни ги пе рет лу ма чень

Слово Просвіти, №33 за 2012 рік

Бог дан ЧЕ ПУР КО, м. Львів По той бік ли ця Ор га ні ка люд ських чут тів Нес по кій не ХVІІ сто літ тя. При бив ся на зми ле но му ко ні, зіс ко - чив пе ред геть ма ном. На ньо му небу ло ли ця — лиш очі жа рі ли жев рі - ю чи ми вуг ли ка ми. Як що очі дзер ка ло ду ші, і ми ще по го во ри мо про них в “Ор га - ні ці люд ських чут тів”, то ли це — зов ніш ній лик, фі зич не об лич чя-бо жес твен но го. Люд ський “твар” сот во ре ний по діб но, як у тва ри ни, а все ж у не роз рив ній єд нос ті чи й од нос ті са ме ви щої, ба й тон шої оду хот во ре ної при - ро ди, з особ ли вою ду шев ною “під світ кою” — йдеть сябо про ці лість і пов но ту ду хов но го ві - доб ра жен ня або й пре об ра жен ня. Жод не об лич чя не без лич не, ата ки на го ло ше но ін ди ві ду аль не. Ли це не ви мі ря ти уні фі ко ва ни ми стан дар та ми кра си. Ко ли ж лю - ди на мас ку єть ся, фаль ши вить, ли це мі рить, на тя гає на се бе маш ка ру, мас ку — ли це на зи ва - ють “ли чи ною”, бо та ка під мі на “не до ли ця”, “не ли чить”, “не па сує” чис то му ду хов но му сві то - об ра зу. Юне ли це “го рить”, “па - шить” не роз тра че ною енер гі єю і здо ров’ям, вог нем і рум’ян цем. Із ньо го мож на й “во ди” на пи ти - ся — та ке гар не, але най го лов ні - ше: це не ви чер пне дже ре ло чут - тє вої різ но ма ніт нос ті! Про не ви губ ле ні осо бис тіс ні ри си, зок ре ма й гід ність, ка жуть “має своє ли це”, а про не гар ні вчин ки — “втра тив ли це”. “Важ - ли во та кож “не вда ри ти ли цем” у грязь-бо ло то! “Ви ли цю ва ти”, “пе ре ли цю ва ти” — да ти ля па са, мов ляв, “май ли це!” “Без лич - ний”, “без ли кий” — бе зо со бо - вий, пус тий, без со ром ний. Про по се ред ніх по е тів мов лять “сі рі, всі на од не ли це”. Не у ник не зіт - кнен ня на зи ва ють “ли цем в ли - це!”. Пе ред ли цем, чи то пак об - ра зом не без пе ки, спо кою, гар мо - нії, Бо га, На ро ду — лю ди на мо бі - лі зує свої внут ріш ні ре зер ви. Ли це — жи ве свід чен ня осо - бис тос ті, ство ре ної на об раз і по - до бу Осо би Бо жої. Мо же, то му сло ва “лю ди на”, “ля ля”, “ли це” по чи на ють ся на “л”. Пер вос кла - ди “л”, “ль”, “ель” у сві то вих мо - вах і ре лі гі ях поз на ча ють бо жес - тво. Лич ко — бі ле, ро же ве, рум’яне, круг ле, ми ло вид не, як на ма льо ва не, як ви ли те. Із ли ця — ви ка па ний бать ко. Або — ма ти. Ли це ви мов не, прос віт ле не, нат - хнен не, чис те, жи ве… Лек се мали цар вмі щає у со бі і “ли це”, й “царс тво”. По га но, як що ли це — об луд не, брех ли ве, відь маць ке. “Ли це” си но ні міч не до “об лич - чя”, яке мо же бу ти “ра со ве”, “сві же”, “ви те са не з ка ме ня”, ло - ба те, смаг ля ве, нер во ве, спо кій - не, втом ле не, змар ні ле, врод ли - ве, кра си ве, пра виль не, ро зум не, шля хет не, ча рів не, світ ле, ан - гель ське, доб ре, до вір ли ве, гор де, доб ро душ не, ні я ке, прос то душ - не, оду хот во ре не, при дур ку ва те, бай ду же, сон не, мер тве, скор бот - не, зблід ле, спот во ре не, ра діс не, щас ли ве, чес не. Об лич чя бу ває не тіль ки ян голь ське: во но, зви - чай но, об раз, од нак і мор да, пи - ка, ри ло, пи сок. Звід си й ви ра зи “мор да те об лич чя”, “сви ня че ри - ло”. Про ниж ню час ти ну об лич - чя, ут во рю ва ну ще ле па ми, мо же, й не го дить ся над то ше ле па ти пак та ля па ти (хтось тут зга дає ві до - мий фільм жа хів), але сам “вис - туп” має по де ко ли й по зи тив ні оз на ки, ска жі мо, “во льо ве під бо - рід дя”, чи нав па ки “без воль не”, “опу ще не”, “за вис ле”, “зглад же - не”. Ха рак тер ний ус туп чи вис - туп пе ре хо дить до ни зу у во ло або ж під гор ля (звід си й вор ку ю ча гор ли ця “до ко за ка гор неть ся”, а ко зак, як (г)орел: як по ба чив, такі вмер!) — усе це в’яже з ту лу бом пе ред ню час ти ну шиї: про карк, тоб то її зад ню час ти ну, ска же мода лі. Шию або в’язи мож на й “скру ти ти”. Над то ці ка ві “кру - тять ши єю” на всі бо ки. Ось і я за зир ну в гор лян ку (гор тан ку, гор ло, гор тань). Як би знат тя, що й про що во ни там кри чать, хрип лять, пе ре си ха ють, або що не юним гор ла нять, дав - лять ся, гор ло па нять — сів би, як Ма май на кар ти ні, і… мов чав! Рва ча про зи ва ють гор лох ва том, убив цю — гор ло рі зом, кри ку на — гор ло де ром чи гор ло па ном. У гор лі — по ча ток стра во хо ду і ди - халь них шля хів, центр зву ко ви - до бу ван ня, гніз деч ко люд ської мо ви й роз мо ви, інс тру мен та рій (ра зом із язи ком) мов лен ня. Там — не бо і під не бін ня! Сма ко ві за - ло зи й ре цеп то ри теж по руч (уро ті ж!), але про це по гор ла ни мо ін шим ра зом. Гор ло вий шло по за ме жі су то фі зі о ло гіч ні, ад же не тіль ки “ка ра ють на гор ло” (смер - тна ка ра, стра та), а й ін ко ли “да - ру ють гор лом” (по ми лу ван ня) та “за роб ля ють на гор ло”, тоб то на го ріл ку, бо, бач, “де ре в гор лі” чи “щось у гор лі де рен чить — тре багор ло про мо чить”, а по тім ди ву - ють ся, що в го ло ві “джме лі гу - дуть”… Пе ред ній фа сад люд ської пар су ни від під бо рід дя і ли ця плав но пе ре хо дить до ви пук ло голо ба, який ви вер шує зря чий об - раз го ло ви, її го лов ну час ти ну, хо - ча все від нос но: мож на від чу ти не без пе ку й по ти ли цею або всім ті лом! Як що лоб ок руг лий, то чо - ло — йо го пря мо вис на “таб ли - ця”, сво є рід ний пас порт лю ди ни ро зум ної. Від по від но лоб має про ти леж ні оці ноч ні ха рак те рис - ти ки (плюс-мі нус), а „чо ло” — май же всу ціль по зи тив ні. Лю ди - на пра цює “у по ті чо ла”, віль ний чо ло вік “не схи ляє чо ла”, кра щі знай кра щих ста ють на чо лі вій - ська чи гро ма ди, очо лю ють на - род ні ру шен ня, зру шен ня, за во - ру шен ня. На чо лі “на пи са но”, що лю ди на ду має. Під час не ви - мов но го смут ку або ста теч но го по ша ну ван ня “кло нять” або “хи - лять” чо ло. Силь на прос віт ле на лю ди на хо дить із ви со ко під ня - тим чо лом, “уби ті” го рем, все-та - ки “під ні ма ють чо ло”. “Чо лом вам, па но ве гро ма до! Чо лом і то - бі, па не пол ков ни ку!” — ша ноб - ли во кла ня єть ся ге рой Пан те лей - мо на Ку лі ша. “Не ма ти за чолові - ка” (за лю ди ну) — чи не край ня зне ва га. Ча сом чо ло на зи ва ють ло бом. На ло бі теж “пи шуть”, але зде - біль шо го іро ніч но. “Лоб до ло - ба”, “ло бом в лоб” ви по ві да ють щось ба ра ня че, дур не, за по ві да - ють свар ку чи й бій ку. „Мід ний лоб” — у впер то го пус тод зво на, не тя му що го пус тоб ре ха чи прос - то дур ня. Очі “лі зуть” на ло ба від стра ху, ба й зди ву ван ня. “З-підло ба” див лять ся роз сер дже ні та не до вір ли ві. Бу ває, що й бро ви лі зуть на ло ба. Був со бі ге не раль - ний сек ре тар зі ста лін ськи ми ву - са ми за мість брів, але, бач, дав ду ба! На би ти ґу лю мож на та кожне де ін де, а та ки на ло бі. “Стук - ну ти ся ло ба ми” ви ра жає пре ней - мо вір ну мож ли вість ін тер пре та - цій, як і “вда ри ти ло бом об зем - лю”. Поп ри іро ніч ність “зо ло тий лоб” уо соб лює те са ме, що й “ма - ти лій в го ло ві”, чи, ска жі мо, “ма кіт ру ро зу му”. Од не сло во, нев лоб, так по ло бі! На дур но го ка - жуть “ло бас”. “Лоб ко”, “ло - бань”, “ло ба тий” мо жуть бу ти і дур ни ми, і муд ри ми. Лоб і ли це пов’язу ють із луб’ям та ли ком, але цей зв’язок до реч ний тіль кияк виз на чен ня зов ніш ньої по вер - хні (ко ра, шкі ра), ад же “лоб” поз на чає та кож кру тий схил, вер - ти каль ну таб ли цю, пев ну ви пук - лість, ок руг лість, під ви щен ня, ви ви щен ня, а “ли це” — бо жу сфе рич ність, лик бо жий: ЦЕ (Е)Л(Ь)! Тут ми і по ман дру є мого лов ною ку лею, чи пак ло бом — ви со ким аж до по ти ли ці — все да лі й да лі. Ту ди, де схо дять ся ли - сий і ку че ря вий: еге ж, “з ли сим доб ре жи ти, як прий деть ся до ве - че рі — не тре ба сві ти ти!” Отож по ти ли ця — зад ня час ти - на го ло ви над ши єю. За ши йок, га - ма лик, карк, тім’я — усе во но поз - на чає май же од не, але з ню ан са ми! Як що ли це пре зен тує ду хов ний сві то об раз ду ші, її зов ніш ній ви - раз, то по ти ли ця, як ме ні ви да єть - ся, — по той бік ли ця. Не да рем нож “ви пи ха ють у по ти ли цю”, же - нуть “у три шиї”, “шию мию, ку - па ю ся”, “да ють по по ти ли ці”, б’ють ще й же нуть “в по ти ли цю”, від ва жу ють по ти лични ка чи по ти - лишни ка, го ду ють по ти лич ни ка - ми, а то й за хо дять у по ти ли цю — не ли цем в ли це, а в тил. По ти ли ця по чи на єть ся з вер - шеч ка люд ської роз суд ли вос ті, хо ча й із гор би ком прис трас тей! “Груш ку” да ють, тоб то вик ре шу - ють зле гень ка на ди тя чо му тім’яч ку, мо же, й то му, що там зби ра єть ся леп, і ця час ти на го ло - ви най більш враз лива, ураз ли ва до ро ку, а пов ніс тю твер дне піс ля трьох літ. До те пер пам’ятаю доб - рий та тів пог ляд, ус міш ку й сло ва “дам ти’ ду лю!” Ко лись во ни мог ли оз на ча ти “дам ти’ до лю!” Зав ми раю, втя гаю го ло ву у пле чі, а він кре ше на чуб ку “іск ри” гру - бим паль цем — за сон цем, до се - ре ди ни… Хто мав ді тей, знає, що є ве ли ке вер хнє тім’я і ма лень ке по ти лич не. Там тем не і світ ле су - сі ду ють ще й ку ля ді лить ся на лі - вос то рон ню і пра вос то рон ню пів ку лі. Ось що ми ви чи та ли на ли ці та по той бік ли ця, а мож на бу ло б і в го ло ву заг ля ну ти, що там “ва рить ся”. Ко лись я іро ні зу - вав, що го ло ву тра’ бе рег ти — бу - де чим го рі хи би ти, мож на й цвя - Фото Олександра Литвиненка хи! У на с ці нуєть ся “би та го ло ва” (“за би то го двох не би тих да ють”, “би тий жук”, “стрі ля ний го ро - бець”), сло вом, бу ва ла лю ди на. Доб ре, як що “го ло ва ва рить” або як хто “має го ло ву на пле чах”. Гір ше, як що хтось має “по рож ню ма кіт ру” або в ко гось “не має клеп ки” чи “ца ря в го ло ві”. Про прим хли во го (при му хах) ка жуть: “Має му хи в го ло ві!” Чо мусь ме - не це зав жди вра жа ло сво єю дос - то вір ніс тю, хо ча, ска жі мо, рій ду - мок не менш бен те жить! Бу ває, “го ло ва йде обер том” (кру гом, хо до ром) “аж гу де”. При чи ни різ ні. На род ска же, як зав’яже: бо лить го ло ва — йди до цер кви! І по мо ли ся за “царс тво” прос віт - ле но го ро зу му: мо же, й по мо же! Тим ча сом го ло ва ще й “мо ро - чить ся” (па мо ро чить ся), “ма кіт - рить ся”, “ту ма ніє”, “чма ніє”, “ту ма нить ся”, “роз ва лю єть ся”, “трі щить”, “роз ри ва єть ся”, “ре - па єть ся”, “роз бу хає”, “пух не”… То му й ка жуть: “Не мо роч го ло - ву!”, “не тем ни!”, “дай спо кій!” Сек рет на ін фор ма ція для дів чат: як “зак ру тить го ло ву” гар ний хло пець, не вда вай те за над то муд ру, бо мож на й за між не вий - ти!” Од нак це вже сфе ра дво го ло - во го чи пак под руж ньо го фе но - ме на — ми ж про кож ну світ лу го - ло ву ок ре мо… Зле, як що го ло ва “ді ря ва”, “ка пус тя на”, “не о бач - на”, “пус та”, “по рож ня”, “пус то - по рож ня”, “за тур ка на”, “без ца - ря”, “без тре тьої клеп ки”. Не зле, як є “своя го ло ва на пле чах” та “не по зи че ний ро зум”, або в ко го “зо ло та го ло ва”, світ ла, прос віт - ле на, ро зум на, твор ча, тве ре за, а не “дур на” чи “ду бо ва”, “на би та клоч чям”, по ло вою, со ло мою, тир сою. Моя ма ма ка за ли та то ві: “Обс три жи ‘го, бо вже біль ше во - лос ся, як го ло ви!” Ант ро по мет рич ні ви мі ри, об - раз і фор му ла люд сько го че ре па — ви ка зу ють ра со ву на леж ність, хо ча, як що від бу ва ють ся не су міс - ні пе рех ре щен ня й пси хо ло гіч ні пе ре па ди у кштал ту ван ні та “по - ве дін ці” внут ріш ньо го “я”, чи фор му ван ні сен сор них па ра мет - рів ви ду — ці ві діб ра ні, виб ра ні, гар мо ній но діб ра ні ри си ра си не - ми ну че ні ве лю ють ся: від бу ва єть - ся ви род жен ня Бо жо го Об ра зу в лю ди ні. Тут ще мо ре ро бо ти ант - ро по ло гам, на ро доз нав цям, бі о - ло гам, аби нам за муд ру го ло ву (лоб, ка зан, ма кіт ру або й ма ко - ти рю, дов беш ку, гла ву) ско ро пос - тиж но не вте ря ти, чи пак сте ря тиче рез “дур ний ро зум”! Далі буде.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин