Про-читання · “Класика, народна пісня, римована поезія запам’ятовується, бо вона виповідає українське єство, а не схиляється на захід, чи на схід”. · с. 13сторінка оригіналу ↗
Текст пошкоджено під час розпізнавання — читайте сторінку оригіналу
Зе ле на єван ге лія
Слово Просвіти, №33 за 2012 рік
Звіс но, тут є де щи ця іро нії, гри, бра ва - ди, бо Со ло мон пи сав зов сім про ін ше і поін шо му. Мож на звер ну ти ся до “Піс ні пі сень” Со ло мо на, мож на про чи та ти йо го ві до мі псал ми в ін тер пре та ції Лі ни Кос - тен ко чи Дмит ра Пав лич ка. Ось, як про це пи ше Пет ро Со ро ка у пе ред мо ві до сво єї книж ки: “Ліс від на шо - го бу дин ку за яки хось сто мет рів, і за ос - тан ні кіль ка ро ків не бу ло жод но го дня, щоб я не блу кав ним, не про гу лю вав ся. Зви чай но, цей ліс, точ ні ше, пе ред ліс ся, від нос но не ве ли ке і май же впри тул під - сту пає до міс та (ми жи ве мо у при місь ко му се лі). Прос то ди во, що він вці лів. За йо го жит тя ни ні до во дить ся бо ро ти ся. Даль ні лі си зна хо дять ся на від да лі кіль кох кі ло - мет рів — пів го ди ни нес піш ної хо ди. Що лі - та на ма га ю ся про вес ти там, у за ки ну тій ліс ни чів ці, два чи біль ше мі ся ців. Мої лі со ві вра жен ня і при го ди най пов - ні ше від би ті в ден ни ках і лі рич ній по віс ті “Сим фо нія Пет ри ків сько го лі су”. Але всі ці ро ки я та кож пи сав вір ші, й са ма со бою скла ла ся ця не ве ли ка за об ся гом збір ка”. Пет ро Со ро ка не на ма га єть ся бу ти мод ним, мо дер ним, шо ку ва ти чи та ча кар - ко лом ним кас ка дом об ра зів, ме та фор чи фі ло соф ських ви вер тів, об які спо ти ка - ють ся міз ки й го ло ва йде обер том. Та зреш тою, та ких “вір шів” прос то не чи та - ють, на ї ли ся, нас лу ха лись, на ба чи ли ся. Чо му за пам’ято ву єть ся кла си ка, на род - на піс ня, ри мо ва на по е зія, бо во на прос та, але не спро ще на, бо во на щи ра аж до сліз, бе ре за сер це і ду шу, бо ви по ві дає ук ра їн - ське єст во, а не схи ля єть ся на за хід, чи на схід. Це все наш скарб, на ші не о ці нен ні здо бут ки, які жи вуть і пе ре жи вуть ві ки.
Ось як про це пи ше Пет ро Со ро ка: В цьо му сві ті, що отак нес пин но Сам се бе хтоз на ку ди не се. Я від чув над сад но і гли бин но, Що люб лю де ре ва над усе.
І то му, що з ни ми лег ко бу ти, І то му, що ду шу тяг нуть ввись. І то му, що в де ре во за ку тий, Від пли ву у зас ві ти ко лись. Пет ро Со ро ка — лі рик, ав тор по е тич - них кни жок “Я так люб лю”, “Кро на ро - ду”, “Ла дан осе ні”. Це так ста ло ся ос тан - нім ча сом, що ав тор пи ше про зу, з 2000 ро - ку він ре гу ляр но ви дає свої ори гі наль ні та по пу ляр ні “ден ни ки”, вар то тут наз ва тихо ча б та кі: “Пе ред нез ри мим вів та рем”,
“Знак сер ця”, “Нат ще сер це”, “Де ре во над вод ним по то ком”, “Сек ре ти щас тя і ус пі - ху” та ін ші. Крім то го, П. Со ро ка ав тор ба га тьох лі - те ра тур них пор тре тів, зок ре ма про До кію Гу мен ну, Яра Сла ву ти ча, Ган ну Че рінь, Ем му Ан ді єв ську, Іва на Гна тю ка, роз від ки “Епіч на про за Ген на дія Щип ків сько го” то що. Йо го тво ри пе рек ла де но ба гать мамо ва ми. Вір ші пи шуть ся не щод ня. Це якийсь не віг лас ви га дав: ні дня без ряд ка! І справ - ді, є по е ти-ряд ко го ни, які не пи шуть, астро чать. Але ті вір ші — од но ден ки, во ни, як прий шли, так і піш ли. Вір ші не пи - шуть ся, а трап ля ють ся. Нат хнен ня мо же з’яви ти ся будь-я кої ми ті. Про це скром но за у ва жує по ет: Не праг нув я ви со ко го ше дев ру, Ко ли пи сав про лі со ві ди ва. Хо тів ска за ти ли со ві і де ре ву Іще ні ким не мов ле ні сло ва. Тож ті хви ли ни вти шен ня і пра ці У лі со вій сто рож ці при вік ні Бу ли чи не єди ним справ жнім щас тям, Яке су ди лось зві да ти ме ні. При єм не вра жен ня справ ля ють вір ші “Не ма ме ні над ліс оцей дер жа ви”, “Я мо - ву лі су вив чи ти хо тів”, “І ось во на прий шла ота хви ли на”, “Я чи таю те, що пи ше ві - тер”, “Вже кві тень нас пі вує га ми”, “Я учень лі су. Жрець йо го кра си”, “Не бо лі - су”, “Мі сяць над сос на ми” та ба га то ін - ших. Це сво є рід на мо лит ва, справ жні гім - ни, пок ло нін ня при ро ді, зак ли нан ня де ре - ва і зе ла. І як де віз, під сум ко ве мот то: “Я з цьо го лі су не пі ду ні ку ди, / Я маю тут, як лис, свою но ру. / Ме ні де ре ва крев ні ші, ніж лю ди. / Я тут жи ву. І тут ко лись пом ру”. Га даю, “Зе ле на єван ге лія” Пет ра Со ро - ки при па де до сер ця всім, хто лю бить рід - ну при ро ду, ліс, зем лю, кві ти, тра ви, пта - хів, зві рів та ху дож нє сло во.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
