Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Через історію села і наші спомини триває й утримується зв’язок поколінь, пишеться справжня історія України”. · 8 Рідний край · с. 8сторінка оригіналу ↗

Родом із Кордишева

Слово Просвіти, №33 за 2013 рік

Мудрий скарбничий — пам’ять людська. Вона зберігає звичайні, нічим непримітні, з першого погляду, бувальщини, наче знає: настане у житті людини такий час, що вони оживуть знову, осяються промінням почуттів і винагородить її поезією, ім’я якій спогади… Григір Тютюнник Галина ДАЦЮК, член Національної спілки журналістів України Як аксіома: дорога до себе починається з села — маленької краплинки на мапі світу, мальовничого куточка північної Тернопільщини або Північно-Західної Волині. Твоїй мандрівці півтисячі літ! Село — це правда про красу. Це сизий туман місяця і чисте плесо неба в узголів’ї ночі. Тиха колиска твоїх перших почуттів. Спомин і вічність. Розфарбований твоїм серцем простір поля, ставка, стежки, гір, лісу. Це нерозгадана таємниця неба. І прості, як світ, істини людських стосунків. Кордишів — початок запитань із багатьма невідомими. Це крейдяна дорога понад ставом до бібліотеки. Перша книга — як відкриття Всесвіту, прочитана вже дорогою додому! І несміливе усвідомлення, що ти стала грамотною людиною. Це прохолодна Шупінецька, яка пульсувала під вільхою у ритмі твого серця і, здавалося, що саме з неї почався твій білий шлях. Куди ж тече, думалося, де кінець її журливої пісні? Через багато років, коли зблисне лускою під крилом “Боїнга” Атлантика, ти реально побачиш краплину кордишівської води, що, як маленький інформаційний посланець, дотекла аж до Світового океану, несучи новину про село. Із села ти взяла у світ пісню, яку співав тобі незрячий дід Іван — про Катерину, вражу бабу, яка нізащо не хотіла віддати Україну — “хоч наполовину”. Згодом дізнаюся, що називається пісня “Зібралися всі бурлаки…”, розшифрую ім’я вражої баби — цариці Катерини. У виконанні хору “Чумаки” ця пісня, як і сотні інших, відгукуватиметься у серці Кордишевом! А перші чутливі відгуки на український пісенний феномен народжувалися в селі! Не хотілося йти гуляти у свято на вулицю, коли за столом батько починав: “Понад садомсадом та й пшениченька яра?..” Хотілося слухати! Особливо отієї, незрозумілої: “Рости, рости, черемшино”. Україно, Україно! Україно, краю мій! Я за тебе, Україно, муки тяжкії терпів. Уже згодом дізнаюся, що автор пісні — Марко Боєслав, поет-повстанець, із тих лісів, “які республікою звались”, — наша слава й гідність, пекуча сторінка визвольних змагань, що народжувалися за якийсь десяток кілометрів — в антонівецьких лісах — і обпекли Кордишів! Останній бій прийняв у Кордишеві Василь Процюк — славний курінний УПА “Кропива”, чию могилу доглядали кордишівці за віх часів, навіть, коли мовчали про це. Село — правда про твою родину. Це моя бабуся Наталка, яка навчила мене жати. Її руки нагадували мені зграбні вузлики. Вона так само зграбно в’язала ними снопи, що зблискували на сонці золотим русалчиним хвостом. Шрами від “укусів” польової русалки, яка захищалася гострим сер- Хор Свято-Покровської церкви 1932 р. пом, збереглися й досі на моїх руках. Із Кордишева почалося моє захоплення минувшиною, що передалося від батька. Він знав багато пригод, був для мене учасником і підручником історії водночас. “Батьку, розкажи про колишнє!”, — просила його, вічно заклопотаного. Шкодую, що тепер ні в кого розпитати про невідоме і вже назавше втрачене батькове село. Кордишів — прихисток для твоїх щоденників і зошитів, які надійно сховані у святковій бабиній, з жовтеньким, як пшенична булка дном, скрині. Коли писали книгу “Історія одного журналістського курсу”, згодилися ті записки, світлини, щоденники, записнички, які бережуть свято життя і юності. Кордишів — постійна праця пам’яті. Вона спонукає приїздити на могилки рідних людей. Як без них? Кордишів — це храм Покрови Пресвятої Богородиці. Це солодкий свято-купальський півник на паличці, щасливий глиняний коник-свистунець і пісня лірника коло церкви у день Івана Хрестителя, яка лунає в серці струною жалю. Селу 500! Воно молоде і старе водночас. Зморшкувате й вродливе. Здорове й немічне. Як і ми, Кордишів потребує захисту, що вимірюється силою нашої сердечної любові. Село прагне нашої пам’яті, усвідомлення його унікальності. Пригортаючись до нього, ми стаємо цікавішими собі. Поринаючи в Селу Кордишеву на Тернопільщині виповнилося 500 років! З цієї нагоди впродовж двох днів тут відбувалися урочисті заходи. Гості та місцеві мешканці мали нагоду взяти участь у мистецько-краєзнавчому дійстві “Моє село — душі Великдень вічний”, під час якої відбулися символічні мандрівки сторінками історії села, зустрічі з відомими земляками і презентація книги “Кордишів: минуле та сьогодення”. Кульмінація свята — фестиваль за участю художніх аматорських колективів села та області, а окраса дійства — незабутній концерт Національного заслуженого академічного народного хору України імені Григорія Верьовки. Заслужений діяч мистецтв України Григорій Шергей та краєзнавець Анатолій Лукащук — автори книжки про рідне село та організатори ювілейних урочистостей

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин