Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Абетка відомих імен 10 “Коли портретуєш, маєш відчути окрім характерних рис портретованого, його внутрішній стан”. · с. 10сторінка оригіналу ↗

Ярослав МОТИКА — глина і камінь

Слово Просвіти, №33 за 2013 рік

Нещодавно в селі Чишки Пустомитівського району на Львівщині встановлено пам’ятник Тарасові Шевченку. Автор пам’ятника — Ярослав Мотика, відомий український скульптор, лауреат Шевченківської премії та премії імені Василя Стуса, організатор та учасник виставки 10 українських митців у Римі. Цьогоріч він відзначає два ювілеї — 70 прожитих літі 50 років творчої діяльності. Тема Тараса Шевченка посідає особливе місце в його творчості. У майстерні скульптора у Львові можна побачити кілька образів великого Поета. Ось “Шевченко молодий” — Тарас в енергійному пориві під час ходи. Є Шевченко нетрадиційний — одяг стилізовано під хітон, у якому можна розгледіти крила. “Шевченко на засланні” — лежача фігура замисленого митця, яку майстер подарував музеєві Тараса Шевченка при Палаці мистецтв у Львові. Чишківська постать Тараса Шевченка заввишки понад 2 метри, Кобзаря вирізьблено в камені з книжкою в руці. — Як працювалося над новим образом Вашої Шевченкіани? — Камінь-пісковик привіз із кар’єру, що у Теребовлі на Тернопільщині — це брила вагою понад дві тонни, заввишки понад 2 метри, завширшки 1 м 10 см -1м 20 см. Камінь досить твердий, та я здолав його, і тепер стоїть пам’ятник Тарасу Шевченку у селі Чишки на Львівщині. — Пане Ярославе, що для Вас означає Тарас Шевченко? — Поезія Кобзаря — невичерпне джерело натхнення для кожного українського митця. Недавно прочитав книгу Івана Дзюби “Тарас Шевченко”, яка справила на мене сильне враження. Нові знання надихали, коли створював цей монумент. Мені здається, що українці замало читають “Кобзар”, — українську Біблію на всі часи. Цим пам’ятником я натякаю — візь міть до рук Кобзаря, там є відповіді на всі питання! Я щасливий, що вкотре доторкнувся до великої теми “Тарас Шевченко”, коли вся мисляча мистецька Україна живе в передчутті святкування його 200-річчя. — Ваша русалка вже кілька десятиліть прикрашає Стрийський парк у Львові, чаруючи своєю жіночністю і демонструючи майстерність автора. Як Вам працювалося над нею? — Та русалка називається “Лілея”. Вродлива оголена юнка, яка задивилася на своє відображення у плесі озера, — то була моя перша творча робота, дипломна робота 1966 року, яку міська рада вирішила встановити в парку. Я прагнув оспівати в “Лілеї ” зов нішню і внутрішню красу жінки. — Не знати чого більше, чуттєвості чи духовності у Ваших роботах цього напряму: “Поцілунок кентавра і скіф’янки”, “Закохані проліски”, “Поцілунок степової Музи”, “Монумент закоханим”, “Поєднання”, “Закохані”, “Венера з дніпровської піни”, “Приборкання Лева”, які Ви неодноразово експонуєте на виставках у Львові, Тернополі, Луцьку, на Трієнале у Києві. — Я б сказав, що в цих парах панує гармонійне поєднання емоційного потягу і водночас найвищого духовного злету, властивого закоханим. — Із теми кохання логічно витікає тема материнства, яку ми спостерігаємо у низці Ваших Мадонн... — А мати і дитя — це святе. І тут я йду за Шевченком: “Нічого кращого немає, як тая мати молодая з своїм дитяточком малим…” — Вражають Ваші роботи, присвячені Голодомору. — То образ України, потерпаючої від голодомору. — Західна Україна не зазнала цієї біди, перебуваючи у 1920— 1930-х під Польщею та Австрією. — Так, але моя бабця Стефанія розповідала, що інколи зі Сходу до нас приходили втікачі у пошуках роботи, шматка хліба. Цим проектом монумента я віддаю данину поваги і співчуття Великій Україні, її пшеничним областям-скарбницям та “розкуркуленим” трударямхліборобам, бідахам, які вмирали від голоду на своїх багатих чорноземах. — Ми розмовляємо за кавою у Вашій майстерні, де бувало чимало видатних діячів мистецтва й літератури, деякі з них позували Вам. 1991 року завітав відомий художник, поет і мистецтвознавець Святослав Гординський, американець українського походження, який залишив позитивний відгук про Вашу творчість у часописі “Образотворче мистецтво”. Тут бував скульптор із Канади Лео Мол (Леонід Молодожанин), який потім схвально писав про портрети, виконані Вами. Тут бували герой України Степан Хмара і лауреат Шевченківської премії Валерій Шевчук, письменники Петро Шкраб’юк, Павло Федюк, Сергій Ткаченко. Ось перед нами скульптури Ліни Костенко. Розкажіть, за яких обставин Ви ліпили образ великої поетеси? — На початку 1990-х Ліна Василівна приїхала до Львова взяти участь у вечорі в театрі імені Марії Заньковецької. До мене в майстерню її привели директор Львівської картинної галереї Борис Возницький і заслужений (тепер народний) артист України Святослав Максимчук. Я запропонував виліпити її портрет. Вона заявила: “Я у Києві нікому із скульпторів не позую, а Вам попозую”. Це тривало всього лише годинку, я встиг вхопити лише головні риси її обличчя і фігури. Поглянувши на мою роботу, вона сказала: “В цього майстра оригінальний погляд” і підписала мені книжку “Вибраного”. А взагалі-то жанр роботи над портретом дуже цікавий. Головне — моделювання об’єму в просторі. Як відомо, об’єм має три виміри, а в мистецтві є четвертий, найскладніший — ти мусиш проникнути в глибину образу, коли портретуєш, маєш відчути окрім характерних рис портретованого, його внутрішній стан. — У Вашому творчому доробку галерея українських достойників: погруддя Івана Франка, постать у кріслі першого президента України Михайла Грушевського, оригінал якого Ви подарували Львівському музею імені М. Грушевського, постать Григорія Сковороди, яких Ви ліпите з уяви, а також багато облич наших сучасників. Наразі впізнаю портрет видатного художника, лауреата Шевченківської премії Івана Марчука, виконаний, певно, в стилі експресіонізму. — Ми давно товаришуємо з Іваном, він кілька разів бував у моїй майстерні. На початку 1990-х Марчук робив виставку своїх робіт у Музеї народної архітектури у Львові, і я ліпив його з натури. Ця робота вистав-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин