Без мови немає нації! · с. 1сторінка оригіналу ↗
День Незалежності як День народження «Це Божий дарунок» «Україні — волю»!
Слово Просвіти, №33 за 2013 рік
Левко ЛУК’ЯНЕНКО, герой України, м. Київ
— Що я відчуваю від того, що День Незалежності збігається з моїм днем народження? Звичайно, мені приємно, що так співпало. Коли я писав текст Акту про незалежність України, то не думав про власний день народження, адже передбачити це було неможливо. Я діяв відповідно до обставин, що вели в напрямі набуття незалежності. А що проголошення відбулося у мій день народження, то це Господь Бог подякував мені за всю ту попередню боротьбу, яку я багато років послідовно вів за здобуття незалежності України.
— Звичайно, дуже приємно відзначати день свого народження, коли довкола гурт святкових і найрідніших людей, але ще й безліч чужого та незнайомого люду, однак усі прихильні, всі радісні… І вишиванки не напоказ, а так, ніби для мене, задля мого свята, і музика теж тільки для мене, і прапори так само тільки для мене. Уже минуло трохи часу, відколи наш прапор явився, засяяв над Києвом із волі тодішнього українського парламенту. Він — як свідчення державності, знак свободи, знак певності в майбутньому. Але коли говориш слово “парламент”, то відразу все перекреслюється, все здається не таким веселим і щасливим. Це такий собі, я б сказала, нами створений монстр, із волі якого так підло, підступно, паскудно, все, що українці здобували цілими століттями, ніби перекреслено. Хто знає, що більше важить у сув’язі чисел чи слів — 24 серпня 1937 року: 24 чи 37… У цій сув’язі справді виникає оте 24 серпня 1991 року. Та й узагалі: чи щось важать числа? Зрештою, хай собі тим бавляться астрологи. Десь навесні 1991-го у київському фунікулері мене затиснув гурт підлітків, і я, вже доросла жінка, долучилася до їхніх шалених і радісних вигуків: “Україні — волю! Україні — волю!”.
Ніна БІЧУЯ, журналістка, письменниця,м. Львів
Де нині ці підлітки, котрі вже стали дорослими за ці 22 роки? Що вони роблять і чи можемо їх об’єднати? Чи знайдеться серед нас хтось, хто об’єднає їх у нерозривну силу, яка змагає тільки до одного: “Україні — волю!”. І хто повинен просвітити їхніх молодших братів, коли 16 липня навіть у Львові малі львів’яни, споглядаючи на прапори уздовж вулиць, питали: “А що то нині за свято?” Так не хочеться бути споглядачем. Хочеться чути той молодечий заклик, що ламає зневіру, сповнює тебе надією: “Україні — волю!”. І не в тім річ, якою була дата твого народження, — не в тому суть. Суть — у присутності.
Закінчення на стор. 3
НАШ ГІСТЬ ЯРОСЛАВ МОТИКА
ЛЕСЯ І РУСЛАН ЗАПРОШУЮТЬ!
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
