“Потрібно довго до нього йти, поки дістанешся до серцевини задуму”. 11 · Абетка відомих імен · с. 11сторінка оригіналу ↗
Емаль: від Скіфської пекторалі…
Слово Просвіти, №33 за 2013 рік
— Ваш мідний пам’ятник Покрови Божої Матері в місті Бузьку на Львівщині вражає незвичністю та оригінальністю форми. — Це був перший пам’ятник Незалежній Україні до першої річниці всенародного референдуму про відділення України від тюрми народів — СРСР. Там я застосував лаконічні форми і геометризм, та ще деякі риси візантійського стилю, поєднавши його з українською національною традицією, як робили це славні бойчукісти. — Значне місце Вашої творчості — пластика малих форм із глини: янголи, мамаї, козаки, підсвічники та інші чудові речі, які випромінюють добру енергетику. Ви даруєте їх друзям і знайомим, здаєте до художніх салонів. Вони теплі на погляд і на дотик, не обпалюють, а зігрівають… — Я працюю, черпаючи свої образи з народного побуту (“Пліткарки”, “Сварливі баби”, “Гаварецькі гончарі” тощо), з народної пісенної творчості (мамаї, козаки), зі Святого письма (Миколай Чудотворець, Різдвяні янголи, Богородиця). Коли я їх ліплю, а потім випалюю в печі, мрію, щоб вони потрапили в добрі руки і прикрасили інтер’єри людських осель. Люблю своїх малят, і насичую їх цією енергетикою, хоча й знаю, що скоро доведеться з ними розлучатися. Інколи люди, придбавши моїх янголят, розповідають, що вони стають “оберегами” їхнього родинного затишку. Тоді я щасливий. — Ваша творчість глибоко закорінена в народну традицію. Відомо про вплив майстрів Гавареччини на Вашу творчість. Розкажіть про це. — Ще на початку творчої діяльності мій товариш Іван Остафійчук (тепер відомий художник, графік і живописець, лауреат Шевченківської премії) порадив мені поїхати до славетного села Гавареччини Золочівського району на Львівщині, яке славиться і є оазою чорнодимленої кераміки, і там спробувати створити образи гончарів. Що я і зробив, виліпив поіменні портрети цих гончарів, відобразив їх у малих формах із тієї ж глини, що й вони створю-
Микола ТАБОРИТ
Відкриваючи прес-конференцію з нагоди цього свята, генеральний директор НМУНДМ Адріана Вялець наголосила, що автором ідеї, ідейним натхненником і організатором цього фестивалю “була чарівна, талановита, незабутня Юлія Бородай, якої, на жаль, сьогодні немає з нами”. — І другий фестиваль, — сказала вона, — ми присвячуємо її світлій пам’яті. Без неї фестиваль осиротів. І коли музей готувався до його проведення, були моменти, коли здавалося, що, можливо, він і не відбудеться: немає отого серця, отого пульсу, який давала Юлія Бородай. Але люблячи, пам’ятаючи про неї, всі вирішили, що цю справу треба продовжити. Тим більше, що її підтримав і Олександр Бородай. Порівняно з минулим міжнародним фестивалем емалі географія учасників розширилася. Нині участь у ньому беруть 53 художники з Грузії, Росії, Польщі і, звичайно ж, України. Представлено 150 творів. Зоя Чегусова, доктор мистецтвознавства, вважає, що цей фестиваль надзвичайно важливий для української культури. Адже Київ ще до доби Київської Русі (навіть золота Скіфська пектораль має вкраплення емалі) був колискою цього старовинного виду мистецтва, а нині стає родючим ґрунтом для розвитку сучасної емалі.
Ми пам’ятаємо успіх першого фестивалю: захоплені відгуки відвідувачів, схвальні рецензії в пресі, нові ідеї в художників. Він завоював безперечний авторитет серед митців Європи, ним зацікавився світ. Хоча організаторам було нелегко: у нас усе нове сприймається важко. Вже потім багато хто з чиновників усвідомив, наскільки прозорливою була ідея організації такого фестивалю, яку тоді обстоювала, докладаючи титанічної праці Юлія Бородай. Не забуваймо, що наприкінці ХХ століття емальєрне мистецтво повсюдно (не лише в Україні) було призабуте, а нині воно отримало новий поштовх для розвитку. Знаменно, що київський музей став співорганізатором такого презентабельного мистецького заходу. В наш час повторюваних криз, постійної неуваги влади до проблем культури, коли галереї закривають двері для ужитківців (вважають, що емалі — не комерційне мистецтво), музей, здебільшого на власному ентузіазмі і завдяки самовідданості співробітників такою виставково-фестивальною діяльністю стимулює художників. На відкритті виставки було презентовано книжку кандидата мистецтвознавства, художниці Юлії Бородай “Українська емаль”. Ця робота — перша праця у вітчизняному мистецтвознавстві, де окремо й системно розглянуто це мистецтво як художнє явище. У книзі обґрунтовується процес становлення гарячої емалі на металі як окремого виду мистецтва, окреслюються актуальні проблеми розвитку цієї техніки в Україні, оприлюднюються неопубліковані раніше матеріали, твори з приватних збірок і репродукції з рідкісних видань.
Скрупульозно відтворено цілісну картину генезису емалі на території нинішньої України в контексті загальноєвропейського мистецтва: від найдавніших зразків — до творів сучасників. Докладно розглянуто творчість українських емальєрів ХХ—ХХІ ст., зокрема й тих, що доклали чималих зусиль до відродження та популяризації рідкісної техніки (О. Кульчицька, М. Дольницька, Я. Музика). Щодо О. Бородая, то саме йому належить розвиток цілого напряму вітчизняної емалі. Авторка закцентувала увагу на специфіці гарячої емалі: нерозривний зв’язок із технологією породжує неповторність емальєрних творів, сприяє творчому експерименту і широкому діапазону художнього вираження індивідуальності майстра, зафіксованої у “вічній техніці”. Тож слова Ю. Бородай, що “кожен емальєр, роботи якого представлені в цьому альбомі, має свій неповторний стиль, чудово володіє знаннями з історії і технології емалі, експериментує, винаходить власні технологічні прийоми, тим самим підтримуючи й популяризуючи мистецтво емалі в Україні і світі, зберігаючи, відновлю ючи і розвиваючи вишукану і складну техніку, що пройшла крізь віки, для майбутніх поколінь”, цілком стосуються кожного, чиї роботи представлені на ІІ фестивалі емалі.
До кінця серпня триватиме в Києві, в стінах Національного музею українського народного декоративного мистецтва фантастична феєрія емалі — один із найцікавіших фестивалів найоригінальнішого і найстародавнішого виду мистецтва. Це вже ІІ міжнародний фестиваль емалі в Україні, організаторами якого виступила, крім музею, творча майстерня Олександра Бородая. А присвячено його вдячній пам’яті художниці, яка стояла біля витоків і утвердження сучасного емальєрного мистецтва разом зі своїм батьком, Юлії Бородай (1974—2012).
Учасники прес-конференції ІІ Міжнародного фестивалю емалі в Україні (зліва направо): Т. Ільїна, О. Бородай, О. Новодережкіна, З. Чегусова, А. Вялець
Гість і учасник фестивалю із Чебоксар (Удмуртія) професор Праскі Вітті
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
