Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Перехід до ЄС — це перехід до якісної праці, запровадження гідної зарплати, забезпечення належного побуту людини”. Суспільство 2 · с. 2сторінка оригіналу ↗

Ігор Ігор ЮХНОВСЬКИЙ ЮХНОВСЬКИЙ: «Україні як державі найбільш притаманний еволюційний спосіб її подальшого розвитку»

Слово Просвіти, №33 за 2013 рік

Ігор Рафаїлович Юхновський — академік Національної академії наук України, голова однієї з найсильніших у колишньому Союзі школи фізики. Політик. Був головою Народної ради у ВР України, головою Комітету з питань науки та освіти, головою Українського інституту національної пам’яті. Ігор Рафаїлович — почесний доктор Інституту фізики конденсованих систем НАНУ, член Ради Західного наукового центру НАНУ (який колись очолював не один рік), Герой України… Головна тема нашої розмови — Україна напередодні 22-ї річниці Незалежності. «Нині стан суспільства дуже стійкий…» — Ігоре Рафаїловичу, Ви знову — весь у праці? Бачу Ваш новий рукопис — “Україна у Великій війні (1938—1945)”. — Людина, яка поважає себе, свою країну, повинна працювати завжди. — Олександр Пасхавер, президент Центру економічного розвитку, нещодавно в газеті “День” (31 липня 2013 р.) професійно, чесно і точно проаналізував ту ситуацію, що склалася в українському суспільстві, вдаючись до символічної констатації: “Влада — це підліток, який постійно шукає і розширює межі своєї безвідповідальності. А суспільство, подібно до дорослого, ці межі встановлює і контролює всередині. Якщо “підліток” заграється, то він не винен, йому дозволяють так робити, його погано виховали “дорослі”. Тому слід відходити від економіки й займатися суспільством”. Сприймаєте таку атестацію суспільства? Як нам діяти далі, аби виправити ситуацію в Україні? — Ми надто багато вимагаємо від українського суспільства з точки зору його готовності і зрілості до будівництва України — за наявності страшного пресингу з боку Росії і тих величезних зв’язків, які пов’язують Радянський Союз і Україну, і життя там і тут. Відбувся розвал СССР, і вимагати зрілості від Української держави — наївно. Треба мати терпіння і розуміння. Основне, чого у нас немає, — почуття субординації, поваги до влади. — Але ж як можна поважати владу, яка не завжди думає про суспільство? — Найважливіше для нинішньої влади те, що вона думає про своє багатство, про можливість подальшого збагачення. Але ж це багатство десь треба тримати: чи в казанку, чи в банку. А якби хтось захотів різко змінити ситуацію в суспільстві, то одразу б виникло питання: хто, під якими гаслами і що нового прагнув? Вважаю, що до 2015 року такого не трапиться. Єдине, що залишається, — приєднатися до Європейської спільноти… — Навіщо це олігархам? — Це необхідно насамперед для того, аби багатства олігархів були офіційно зареєстровані і, так би мовити, виправдані парламентом, з одного боку. Аз іншого — щоб люди, які в тих багатіїв працюють, мали відповідні зарплати. Найбільше вступу до ЄС бояться бандити і багачі. Бо тоді мусили б відповідно оплачувати роботу людей, котрі в них працюють, а це — зменшення їхніх прибутків. Зате збільшуються прибутки населення. Взагалі, якщо хтось хоче, щоб держава процвітала, мусить опанувати принцип субординації — виконувати побажання влади. Звичайно, можуть бути безглузді побажання-накази, але суспільство повинно розумно їх сприймати. — Тобто гострих виступів в Україні найближчим часом Ви не передбачаєте? — Як на мене, Україні як державі притаманний еволюційний спосіб її подальшого розвитку. Я вважаю, що найбільшим проявом характеру українців була Помаранчева революція. — У тому, що після Майдану ми не досягнули відповідних результатів, винен тільки Віктор Ющенко? — Ющенка тоді отруїли, і врятували його друзі з партії “Наша Україна”, і він їм віддячив. Але посади ті люди “тримати” не вміли. Тож несправедливо у всьому звинувачувати лише Віктора Ющенка. — А якби В. Ющенко не призначив Юлію Тимошенко прем’єрміністром, Майдан його б зрозумів? — Під час Помаранчевої революції В. Ющенко розумів, що є кілька сторін, які брали участь у цій революції: сторона Ющенка — як символа, сторона народу, який вірив у цей символ; сторона Юлії Володимирівни і її групи, яка намагалася цим скористатись… — …сторона Мороза… — Так, і сторона Олександра Мороза, який як старий партійний чиновник розумів, що треба йти з народом, але й собі потрібно щось виграти. І була сторона Віктора Януковича, який хотів влади разом із Росією… Росія тоді повністю підтримувала Януковича. Може, є і сторона окремо Кучми, який зрозумів, що час його правління закінчується, і що треба бути обережним. — Яким шляхом далі йтиме українське суспільство? — Нині стан суспільства дуже стійкий… — Бо все в одних руках? — Якщо в країні завести так звану ліберальну демократію (якої Ющенко дотримувався), то Україна скочується до такого розподілу багатств всередині держави, що виникає група дуже багатих, а решта — бідні. Бо суть ліберального правління полягає в тому, що багаті стають ще багатшими, а кількість бідних невпинно зростає, оскільки їх пограбували багаті. Саме таке суспільство маємо зараз. — То що робити? — Ми не ізольована державна одиниця, ми — навколо Євроспільноти, в якій існує жорстка внутрішня самодисципліна людей і самодисципліна влади. Яка, до речі, корисна усім, без винятку. — Як нам нарешті запровадити самодисципліну? — Дуже просто: приєднатися до Євроспільноти. Тоді держава існуватиме, і не буде жодного сенсу по-дурному її зсередини підривати. Навіть комунізм, який би захотіли раптом відродити, не врятує його пропагандистів — суспільство це вже пережило. «Є дві сторони: грамотність і мудрість» — Хіба імперія, яка, здається, дихає на ладан (якщо Україна спробує таки реально відійти в євросім’ю), — дозволить? Усі ж бачили той “православно-церковний цирк” у виконанні Путіна і Кіріла під час святкування 1025-річчя хрещення Русі. Цирк-цирком, а провокацій, мабуть, не оминути. — Існують розумні речі, усвідомлення яких дає дуже велику силу суспільству. Якщо люди зрозуміють, що перехід до ЄС — це перехід до якісної праці, запровадження гідної зарплати, забезпечення належного побуту людини, то якісь обіцянки-цяцянки чи тиск Путіна ні до чого. А щодо провокацій, — для того є суд. — А він, той суд, хіба є в Україні? — Звичайно. Річ у тім, що наше судочинство ми оцінюємо по діях окремих одиниць, що перебувають під адміністративним тиском, або тих, хто хоче різко збагатитися, хоча має “нормальні” зарплати. Але чомусь у наших газетах не пишуть про порядних суддів. — А де Ви бачили чесні вироки порядних суддів? — Є. Але про них не говорять. Якщо людина порядна, — ніхто тому не дивується. Система оповіщення про життя країни дуже погано зроблена. Бо друга зброя держави — слово — в руках некомпетентних, несміливих, лінивих людей, які не вчили економіку чи інші науки, аби увійти в нормальне життя кваліфікованих людей. Чи є відповідні інтерв’ю в газетах? — Ігоре Рафаїловичу, є. — То добре, але якщо ширше, загальніше мислити. Тож повторюю: про порядних людей не пишуть. А що стосується формування середнього класу, то це завжди можливо, але його має підтримати влада, адміністрації на місцях. Без цієї державної підтримки середнього класу не буде. — А хіба влада має час і бажання про це думати? — Щоб їхні (багатіїв і владних, і привладних) багатства можна було закріпити, так би мовити, навічно, — народ має знати, що вони справедливо володіють багатством, заплатили за нього ті гроші, яких це багатство вартувало. Чи державі, чи іншим партнерам. — Уявімо собі, що Ви — президент України. Ваші дії в нинішній ситуації? З чого почати? — У кожного є уява — тобто програма. Нині в світі безграмотна людина не може бути президентом. Але високої грамотності теж недостатньо. Є дві сторони: грамотність і мудрість. Що таке грамотність — знаю, а що таке мудрість — ні! Думаю, що мудрість — це вроджене. Бо люди, які жили тисячі років тому, мали не меншу мудрість, хоча грамотність у них була значно нижча. Тобто стати президентом може людина мудра, достатньо грамотна, безмежно віддана своїй державі та своєму народові. Жодне багатство світу не можна зрівняти з високим званням “Президент держави”. — А наші президенти це знали, знають? — Трагедія нашого президента полягає в тому, що, вийшовши з бідності, він зрозумів, що в Україні можна збагатитися, і цим треба скористатися. — Юрій Шевельов ще 1954 року в статті “Москва, Маросєйка” акцентував, що в України є три найбільші вороги: Москва, провінціалізм і кочубеївщина. А як нині? — Україна за всю свою багатотисячну історію ніколи не була незалежною державою. Я не знаю тих початків, але думаю, що від Аскольда і Дира, коли цю територію завоювали вороги — шведи, була так звана Київська Русь. Чому “так звана”? Через те, що Святослав — це не його ім’я, в Ольги — Ельга, у Володимира — Вольдемар, при Ярославі Мудрому — норвезька охорона, всі їхні діти мали варязькі імена. Хіба після Володимира Мономаха якось проявився вплив українського середовища на адміністративній системі України. Потім — Хмельниччина. Катерина ІІ знищила Запорізьку Січ не тому, що там були молоді вояки, а тому, що старі козаки позаводили свої маєтки довкола Січі, і ті маєтки були дуже добрими, тож могли вже утримувати Січ. Отже, виникає Українська самодостатня озброєна територія (самодостатність їжі, одягу, зброї, сировини, території). Тобто Конституція Пилипа Орлика — це не просто творчість, а люди зрозуміли, що виникає суспільство, де можна встановлювати справедливий побут… Саме через те Катерина ІІ знищила Запорізьку Січ. А на Кубань виселила найсильніших господарів-воїнів. Щоправда, були різні повстання. Але верхівка України весь час асимілювалася: то в Польщу, то в Литву, то в Росію. — Чому? — Бо не мала держави. Адже певні принципові катаклізми сильно впливають на те, чи може утворитися держава. Монгольське іго, під яким була Україна, з одного боку. З іншого — певний суспільний устрій, який полягав у тому, що в Україні не було

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин