Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
3 Суспільство “У нашій новітній історії ще не було таких сумних і тривожних річниць Незалежності”. · с. 3сторінка оригіналу ↗

День Незалежності як День народження

Слово Просвіти, №33 за 2013 рік

— Чи не сила толерантності завадила нам стати незалежною державою вже кілька разів упродовж нашої історії? — Ми станемо нормальною державою, коли самодисциплінуємося щодо своєї держави. Обставини розпаду СРСР — це обставини, коли саме лізло в руки. А його все-таки необхідно зробити. Тому в країні так багато протестів: чому він став багатший, ая — ні? — Скільки років нам треба, щоб прийти до Європи? — Ми надто вихваляємо Європу як ідеальну систему. Там постійно йде боротьба. Але водночас існує певний рівень обов’язків і прав. — Ми пам’ятаємо, як до України поставилась Європа, наприклад, 1918-го. Всі народи отримали право на самостійне існування, а нас, Галичину, скажімо, віддали в “користування” спраглому сусідові. — За право завжди проливалася кров. Українці не мали такого потужного крововиливу. Четвертий Універсал, наприклад, був написаний у вагоні, бо німці казали, що відстоюватимуть УНР. Тож його написали і проголосили у вагоні… Врешті, ми постійно самі себе здаємо. Якщо глянути на всю нашу історію, то там постійна здача. Гетьманський період характеризується здачею, період УНР — нерішучістю, так само, як і період 1990-х років. Тому перелом 1991-го був дуже кардинальний. — А Ви не допускаєте думки, що якби не М. Горбачов був президентом СРСР, якби не Б. Єльцин керував Російською Федерацією, — а наприклад, нинішній правитель, — Україну б “захистили” від незалежності? — Союз вже йшов до розпаду. Горбачов мав виникнути — і він виникнув. Єльцин був справжній великий росіянин. — Все-таки дії цих двох людей дали добрий результат. Для України. — І не тільки вони — вже й суспільство тоді визріло. — Насправді наше суспільство ще й досі не може визріти. — Але є “визріти”, а є “будувати державу”. Це — дві речі. А суспільна праця передбачає дисципліну, яка складається з двох частин: внутрішня дисципліна і насилля. Так-от, внутрішня дисципліна — дуже складна справа, коли Ви живете в часи неконтрольованого розпаду багатства. Зникає державна власність. Зникає звітність за процеси, що відбуваються з державною власністю. Зникає державна дисципліна. А тоді порушується дисципліна внутрішня. Причому повністю. Можливість збагачення у цій проголошеній державі різними шляхами стає вседозволеною, неконтрольованою. Нема маяка. І тоді або приходить вождь, або настає ліберальна демократія: виникають групи олігархів, а також з’являються їхні антиподи — комуністи. І ці дві сили роздрібнюють Україну: олігархи — всесильністю, комуністи — своєю утопічністю. Отже, маємо те, з чим необхідно впоратися. Тобто побудувати суспільство з панівним середнім класом. І один зі шляхів до цього — приєднання до Європейського співтовариства. Спілкувався Богдан ЗАЛІЗНЯК Закінчення. Початок на стор. 1 Дух народу непереможний Лариса ХОРОЛЕЦЬ, народна артистка України, письменниця Священна мить проголошення Незалежності України зі мною назавжди. Вона просіяла у переддень мого дня народження. На той час я була міністром культури, і ми разом із народною артисткою України Таїсією Литвиненко відкривали Міжнародний дитячий форуму Криму. Зазолотилося небо і гори, Чорне море і море дитячого дзвінкоголосся, віншуючи народження нової вільної України. Вибороли. Збулося. Дух народу воістину непереможний, воля його всесильна. Безмірна радість і гордість опанували мною. Усвідомлення величі тисячолітнього жертовного подвигу пращурів, дідів, рідних близьких і далеких, моєї бабусі Єфросинії Кельбич, мого батька Івана Яковича Хорольця, вчителя, борця і оборонця української мови, українських письменників. У той день я поклялася свято сповняти місію утверджувача українського духу, цим живу і донині. І дякую Богові за благодать бути українкою у цій державі. Все залежить від нас з вами Олександра НИМЧЕНКО, журналістка, м. Херсон Народилася я з Україною в серці. Моя мама мала народити 25 серпня, але у мене були свої плани. Тому вже 24-го о 5 ранку лікарі Великолепетиського пологового будинку (Херсонська обл.) не спали, мій вереск усіх підняв на ноги. Я не просто волала, а хотіла повідомити, що Україна цього дня стала Незалежною державою. Я — патріотка своєї держави! Від багатьох ровесників чую, що вони хочуть жити в іншій країні. А я вірю, що Україна ще підніметься з колін і розквітне усім на диво… Все залежить від нас із вами. Над моїм ім’ям батьки довго не думали і не сперечалися. Тато передав мамі до палати записку: “Ну, добре, нехай буде Сашенькою”. На що мама відповіла: “Я це вирішила давно!”. А впертості моєї матусі можна позаздрити! Це ж треба, вигадати ім’я донечці ще в 1-му класі! Саме тоді, у кінці 70-х, вийшов кінофільм “Москва сльозам не вірить” (доньку головної героїні звали Саша). Ось так народилася я: у новій державі з символічним іменем. Через 18 років мені буде 40. Як говорила героїня фільму “Москва сльозам не вірить”: “У 40 років життя тільки починається!”. Сподіваюся, що тоді мої діти житимуть у справедливій, чесній країні! Журналістика для мене — професія і хобі. Чи зміню щось на краще в країні чи ні, — не знаю, але пишу правду, хоч би якою б гіркою вона була. А Сашкові — три роки! Наш колега, журналіст “Слова Просвіти” Петро Антоненко має шістьох онуків: перші п’ять — хлопці, найменшенька — дівчинка. Сашко Півторацький (на фото з дідом), син доньки Тетяни і її чоловіка Сергія, народився якраз на День Незалежності України, 24 серпня 2010 року. Так що для малого і його родини це подвійне свято. А знімок цей зробила Сашкова мама Тетяна. речення Голодомору як геноциду українського народу, його права на боротьбу за волю і державність, загроза втрати європейської перспективи й ознаки міжнародної ізоляції України, нищення малого й середнього бізнесу на догоду олігархам — такі реалії нашого часу. А де ж ми? “А ми дивились і мовчали, та мовчки чухали чуби — німії, подлії раби!” Це про кого писав Шевченко? Про багатьох нині сущих. Продажність і зрада, користолюбство, хрунівство — столичне, донецьке і місцеве (від корита не відірвеш), пасивність стали ознаками нашого часу. То де ж наша нібито здобута державна незалежність! На жаль, не здобута, а лише проголошена (хоча і багато зроблено для неї). Її треба наполегливо утверджувати своїми діями, за неї треба боротися всім, найперше — молоді, боротися щоденно. Борімося — поборемо! Щемить душа, болить серце. І все ж – з Днем Незалежності! Степан ВОЛКОВЕЦЬКИЙ, голова Івано-Франківського обласного об’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка, депутат Верховної Ради України І–ІІ скликань, тодішній уповноважений депутатської групи у Верховній Раді від Івано-Франківщини

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин