“Писати для дітей — надзавдання для письменника”. · 8 Про-читання · с. 8сторінка оригіналу ↗
«Щоденник болю і тривоги» Ольги Яворської (Львів, «Апріорі». 2016)
Слово Просвіти, №33 за 2017 рік
З кінця дев’яностих в українській літературі почався справжній бум сповідальної, зокрема і щоденникової прози. Люди вивільнилися, запрагнули виговоритися. Знаю про це з власного досвіду — з відгуків на мій щоденник лірично-іронічної прози “Спокуса вічністю” (1998, 1999). На початку 2000-их виступив Петро Сорока зі своїми денниками, прикметними споглядальними рефлексіями і філософськими роздумами автора. Згодом глобальна “мобілізація” (маю на увазі мобільний зв’язок) і соцмережі цей процес трохи стримали. А тепер — вже новітня історія прикликала до життя нових “хронікерів”. Саме в такому контексті можна розглядати “Щоденник болю і тривоги”. Він дещо споріднений з мемуарами П. Сороки, але є насамперед особистісно-громадянським, якщо можна так висловитися. Щоденник, як жанр, належить до мемуарної прози. Це стосується і записок Ольги Яворської, які згодом можуть стати безцінними. Бо це — живі свідчення нашої драматичної доби, хроніка подій, які відбилися в серцях українців. Це дуже сучасна література, хоч авторка не модерністка й віддає перевагу традиційному письму. І це письмо — щире, нехитре, психологічне, що характерно взагалі для її прози. “Щоденник я вела з дитинства. Не можу відмовитися від нього й досі. Щоденник — це відображення пережитого й передуманого, відтворення журби і радості. Народжуються слова, які хочеться записати. У щоденниках — печать людської долі і того часу, в якому вона живе. У них я переходжу незримі рубежі літ, старію, рятуюся від нудьги, ділюся враженнями від почутого і прочитаного. Щоденник — мій споконвічний супутник” — Перший запис від 25 жовтня 2013 р. “Щойно подивилася Новини. Кров і смерть”. Це одне джерело інформації. А є ще листи і дзвінки друзів, родичів. З Києва, з Майдану, зі Сходу. 13 грудня 2013 р. З листа Андрія Боб’юка: “…Хочу поділитися враженнями про київський Євромайдан, де, незважаючи на свій вікі здоров’я, перебував з 28 листопада до другого грудня. Було нас там вісім вояків УПА. Я на власні очі бачив те побоїще і переконався, що наші українські юнаки в беркутівській формі страшніші за російських спецпризначенців, що залили кров’ю Чечню… Після того Янукович закликає до якогось діалогу. З ким? З катами?.. Ми, повстанці, що бачили багато жорстокості більшовиків, були приголомшені цим побоїщем”. 21 січня 2014. Валерій Ратич телефоном з Майдану:
“Не бійтеся. Я у самій гущі подій на Грушевського. Свистять кулі, розриваються шумові гармати, але відчуття страху немає. По телевізору дивитися набагато страшніше”. Щоденник охоплює період з 25 жовтня 2013 р. — до 31 січня 2015 р. Найдраматичніший час нашої новітньої історії. Свідчення сучасниці, яка спостерегла і пережила трагічні події цього відтинку історії серцем — письменниці, жінки, матері, учительки, що переймається долями своїх учнів. Це дуже широкий аспект, такий поглиблений кут зору, який відображає душевний стан усього народу — кожного з нас. Бо ми, незалежно від того, чи були, чи не були на Майдані і на війні — всі ми є учасниками цієї грандіозної епопеї протистояння українського народу зі злом, ще однієї московсько-української війни. Хроніка подій, часом з точністю до години й хвилини, світлини хлопців, які загинули, спільні молитви, участь у похоронах героїв, яких привезли ховати в рідній землі, зустрічі, роздуми. Під назвою “З нами Бог” — доба 19 лютого 2014 р. записана погодинно. “Київ у загравах
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
