Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Сергій Гальченко — невичерпна енциклопедія гуманітарно-культурних знань”. · З роси й води! 10 · с. 10сторінка оригіналу ↗

Видатний дослідник джерел української духовності Сергію Гальченку — 70

Слово Просвіти, №33 за 2017 рік

Володимир МЕЛЬНИЧЕНКО, доктор історичних наук, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка Вперше зустрівся з ювіляром наприкінці 1970-х рр., коли його — молодого завідувача відділу Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва УРСР, зібралися призначити заступником директора з наукової роботи. Саме в цьому архіві-музеї він розпочав унікальну збирацьку діяльність і став істинно державним колекціонером, адже завдяки йому до музейних і архівних сховищ України з того часу надходять рідкісні, а часто й виняткові експонати українських письменників, художників, композиторів, співаків, архітекторів… Характерно, що цю роботу Сергій Гальченко з перших кроків самостійно забезпечує блискучою дослідницькою оправою, науковим коментуванням і публіцистичним супроводом. Скажімо, ще в липні 1977 р. він опублікував у “Правді України” цікаву статтю до 75-річчя народної артистки СРСР Зої Гайдай, а в архіві-музеї влаштував багатющу документально-художню виставку. В ті часи напрочуд яскраво виявився і його талант у налагодженні контактів із видатними митцями — співаками Ларисою Руденко і Петром Білинником, художниками Миколою Глущенком і Василем Касіяном, Михайлом Дерегусом і Тетяною Яблонською, скульпторами Іваном Макогоном і Галиною Кальченко. А рідкісний дар оповідача! Неодноразово я слухав дивовижні літературні розповіді Сергія Гальченка в Культурному центрі України в Москві. Всі вони зафіксовані в книгах про діяльність Українського дому на Арбаті. Процитую коротко з нашого літопису про виступ ученого 14 листопада 2012 р., присвячений 100-річчю з дня народження Андрія Малишка: “Чесно кажучи, не лише про Малишка йшла мова, оскільки науковець, який має необмежений доступ до унікальних архівів, просто не міг зупинитися на одній, так би мовити, заданій темі. Тому розповідав про Андрія Малишка, Тараса Шевченка, Миколу Бажана, Павла Тичину, Платона Майбороду, Володимира Сосюру, Максима Рильського та інших. Протягом двох годин ті, хто прийшли на цю незвичайну зустріч, почули невідомі широкому загалу факти біографій письменників… Самовіддана, багаторічна робота в архівах із документами багатьох діячів української культури дала можливість Сергію Гальченку здобути такі знання, яких не почерпнеш навіть із багатотомних академічних видань. Він сам є невичерпна й, на жаль, не вивчена нами вповні енциклопедія гуманітарно-культурних знань, щасливий Творець, адже досліджує духовні коди українських геніїв, які промовляють до нас із Вічності. Сергій Гальченко мусить (саме мусить!) записати і опублікувати свої спогади про зустрічі з багатьма великими українцями, про долю їхньої спадщини, ним розшуканої і переданої державі. Майстерність усних розповідей ювіляра заслуговує на більшу увагу працівників українського радіо та телебачення. Адже це могли б бути авторські програми на кшталт “Сергій Гальченко розповідає”. Вражає не тільки глибина його знань, а й артистизм виконавця: він майстерно передає діалоги, вміє відтворювати голоси письменників чи акторів. Нагадаю ще одну іпостась національного унікуму. Дослідник і архівіст, енциклопедист і артист Сергій Гальченко вміє оживити, здавалося б, ординарний документі побудувати на ньому цікаву публікацію, радіо-чи телепередачу. Ось наприклад. Упорядковуючи архів Павла Тичини, він звернув увагу серед фольклорних записів на ноти і слова української народної пісні “Ой ковалю, ковалику Марку”, записані Павлом Григоровичем у 1938 р. від Андрія Малишка у потязі з Гудермеса до Києва. Що робить Сергій Анастасійович? Він їде до Обухова, де в Малишковій хаті ще жила дружина поетового брата Сергія баба Галя. Ця на диво голосиста жінка знала згадану пісню іще багато чого невідомого про прекрасного співака Андрія Малишка або Дусю, як його називали в родині. Сергій Гальченко пише сценарій, і з молодим телережисером Петром Молодідом знімають телефільм “Пісня про рушничок”, у якому беруть участь і Галина Малишко (баба Галя), і Платон Майборода, і сам чарівно-молодий літературознавець… До речі, видаю його давню мрію — озвучити (оживити!) пісні, записані Тарасом Шевченком. Їх мали б наспівати саме люди із тих місцевостей, де вони були записані. Але зусиль одного ентузіаста, звичайно, замало… У 1990-х рр. Сергій Гальченко спільно з редакцією літературнодраматичного мовлення створюють на телебаченні цикл передач “Люди. Архіви. Долі…” Перша зних, телепрограма “Джерела вічності”, була побудована на одному документі — блокноті архітектора Володимира Заболотного. У жовтні 1943 р. до ще не звільненого від німецьких окупантів Києва їхав потяг, в одному з вагонів якого були автор проекту будинку Верховної Ради Володимир Заболотний, композитор Борис Лятошинський, актор Гнат Юра, письменники Максим Рильський, Володимир Сосюра, Петро Панч, Олександр Копиленко і академік Олександр Палладін. Перед Ніжином Володимир Заболотний запропонував сусідам-пасажирам залишити в його блокноті свої подорожні враження, і в ньому з’явилися вірші, прозові шкіци, нотні записи. Режисер В’ячеслав Гребенников зняв за сценарієм Сергія Гальченка і з його ж майстерним акторським веденням півгодинний телефільм “Джерела вічності”. На жаль, архівіст Сергій Гальченко не подбав про авторські копії багатьох телепрограм, які, сподіваюся, збереглися у відеотеці Українського телебачення. Незабутній Богдан Ступка з особливою теплотою розповідав мені, як у тих же 1990-х рр. невелика творча група із п’яти осіб зняла для телеканалу ICTV цикл телепрограм: “За любов до України” (про В. Сосюру), “Божественні співи Павла Тичини”, “Чарівний гумор Остапа Вишні”, “Українська різдвяна поезія”, “Українська великодня поезія”, “Українська маріологічна поезія” (автор сценаріїв і ведучий — С. Гальченко, актор — Б. Ступка, режисер — Л. Анічкін, оператор — Л. Солопай, продюсер — Т. Гулян). Церковні піснеспіви трьох останніх програм виконував хор Київської духовної академії і семінарії УПЦ КП під орудою священика І. Михайлишина. Ще кілька років тому на деяких телеканалах України можна було побачити ці прекрасні документальні телепрограми. А з їх творців залишився з нами лише Сергій Гальченко, який готовий продовжувати цей цикл, агітуючи нових учасників (акторів, режисерів), але поки що жоден телеканал не спокусився на цей проект. Невже не до снаги допомогти йому? Спектр діяльності українського патріота Сергія Гальченка міг би бути набагато ширшим і значно цікавішим для наших сучасників та й для майбутніх поколінь. Окремо про дивовижно-захоплюючі освітні програми Сергія Гальченка на телебаченні. У далекі вже 1980-і рр. можна було часто побачити на телеекрані його уроки з літератури в циклах “Шкільний екран” і “На допомогу школі”, де ведучий не лише блискуче розповідав про творчість Ю. Яновського, О. Довженка, П. Тичини, А. Малишка, О. Гончара, а й демонстрував унікальні архівні документи чи рідкісні кінокадри, вів бесіди із своїми видатними сучасниками Миколою Вінграновським, Платоном Майбородою. Нині жанр телеуроку, на жаль, занедбано. Здається, останнім найцікавішим був телеурок ювіляра про Тараса Шевченка, яким розпочинався навчальний 2013/2014 рік, тобто напередодні 200-річчя Кобзаря. В аудиторії, що носить ім’я Михайла Максимовича, Київського національного університету імені Тараса Шевченка впродовж академічної години (уроку) педагог за

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин