Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Щойно з друку · “Вихід у світ книги WIEŻE-ВЕЖІ — став визначною подією у культурному житті українського і польського народів”. 13 · с. 13сторінка оригіналу ↗

Тяжка, велична і шляхетна праця Дмитра Павличка

Слово Просвіти, №33 за 2017 рік

Вихід у світ книги WIEŻE-ВЕЖІ — двомовної польсько-української антології віршів одного з найвидатніших польських митців ХХ століття Ярослава Івашкевича (1894–1980) у перекладі Дмитра Павличка — став визначною подією у культурному житті обох народів. Євген ҐОЛИБАРД У цьому літературно-художньому виданні представлено 110 творів, що через самовіддану працю двох талановитих особистостей — польського і українського поетів-патріотів з Україною в їхніх гарячих серцях — поєднали українськомовних і польськомовних шанувальників поетичного слова. Тяжкий хрест взяв на себе Павличко-перекладач. Адже філологи добре знають, як важко відтворити українською слов’яномисляче і латинопідтекстне розмаїття польської лексики з її невгамовною палітрою фразеологізмів, неологізмів, багатством ідіом та ідіоматичних конструкцій. Тут потрібна не лише майстерність формального і змістовного потрактування матеріалу, а й глибоке розуміння ментальної суті авторського оригіналу, провідної лінії думки автора. У цій відповідальній творчій роботі навіть у майстрів трапляються прикрі моменти, коли ніяковіють з причини недостатнього знання української... Величезний (як кажуть поляки, — мозольний) труд Майстра увінчався успіхом. В роботі над книгою Дмитро Васильович багато разів виходив зі складних ситуацій, що траплялись на шляху поетичного трансформування польської поетичної думки в українську форму. Rycerzy, którzy zginą w krzyżowej wyprawie. Winogrona rozpięte na murach katedry. Moje krzepkie ramiona i nogi jak cedry. Smukłe mnichy, grające w piłkę na murawie. Niebo białe z różowym jak pstre przyodziewki. Bluszcz na lutniach uwiy. Gęśli rozśpiewanie. Zapach lata i bursztyn na wiosny kaftanie... A moje trubadurskie, roztańczone śpiewki? (Średniowiecze) Хрестоносці, забиті в далекій виправі. Виногрона розп’яті на мурах катедри. Мої сильні рамена і ноги, мов кедри. Монахи, що граються із м’ячем на мураві. Біле небо з рожевим, як одяг святині. Плющ повитий на лютнях. Розспівані гуслі. Запах літа, янтар на весни одежині. Мої співи в піснях трубадурів загуслі? (Середньовіччя) Часом поетична душа Павличка і його інтенції перемагають Павличка-перекладача й тоді в українському трактуванні Я. Івашкевича з’являються нові грані, як от у вірші Melancholia: Chodzę tam i z powrotem dziecinnym ogrodem, Myślę sobie: malutkie, malutkie mam myśli. Do mnie moi umarli, niekochani przyszli I sinych mnie częstują cieni drzewnych chłodem. Я туди і назад походжаю в городі, Мої мислі маленькі, малесенькі мислі. Мої предки притихли, в своїх смутках затислі, Зверху наче веселі, та чорні насподі. Попри те, що автор перекладу достоту своєрідно вживлює подекуди розхристані рядки польського оригіналу в чітку мелодику співаної поезії української, дует Івашкевича-Павличка звучить по-особливому гармонійно, коли тема Батьківщини виходить на перший план (наприклад, Przypo- mnienie — Спогад): Myślę sobie: wraz z nocą sen przyjdzie zwyczajny I skrzydłem mnie otoczy kochanym, brat życia, Przypomnienienie powróci do swego ukrycia I jutro się obudzę bez wspomnień Ukrainy. Я думаю не раз, що сон прилине знов, І покладе мене на крил своїх пір’їни, І я збуджусь без тих пригадок з України — Вони повернуться у свій таємний схов. Але найлегшого поетичного лету, з досконалим використанням багатства українського слова, текст Д. Павличка набуває в разі повної синхронності з ритмом Я. Івашкевича (XV зі збірки Lato 1932 — Літо 1932): Obłoki boją się i cieszą I wszystkie kołem lecą w dal, A słońce girlandami wiesza Na drzewach wczesnej wiosny żal. O zmroku fiolet z nieba spływa, Powraca z wolna szklisty chłód, Noc schodzi czarna i szczęśliwa Na pozbierane lustra wód. Бояться й тішаться облоки, І всі летять, мов коло в даль. І стелить сонце златооке На зелен-чай весни печаль. А смерку фіолетна нива Надносить склисті холоди. Ніч сходить чорна і щаслива На люстра темної води. Тут для нас цілком очевидно, що польський оригінал провокує перекладача на словотворення, а це вже рідна неологізмова стихія Д. Павличка, котрий, як здається, полюбляє алюзійні і оптимістично-поетичні провокації, коли вони стимулюють метафоричне збагачення вірша. Але все-таки відчувається, що перекладач більшою мірою тяжіє до словництва без викрутасів, навіть якщо йдеться про відому сентенцію, яка під його пером може нині сприйматись буквально (Piosenka dla zmarłej — Пісенька для померлої): Bo sens nie w szarpaniu Ani jest w radosci, Ale w cierplowości I wielkim czekaniu. Бо сенс не в протестах Не в радощів піні, А тільки в чеканні Та в тяжкім терпінні. До творчого дуету двох поетів-побратимів долучився член-кореспондент НАН України, відомий дослідник польської літератури і перекладач, завідувач кафедри полоністики Київського національного університету ім. Т. Шевченка, професор Ростислав Радишевський, котрий написав велику, багату на цікаві порівняння, аналітичну передмову до WIEŻE-ВЕЖІ. Зокрема у цьому дослідженні професор Р. Радишевський підкреслює музичність і малярськість творчості поета: “Слово і музика становлять у Ярослава Івашкевича таку нерозривну єдність, що багато його віршів, як визнав Чеслав Мілош, просто неможливо перекласти іноземною мовою. ...Малярськість (українські та “есхатологічні” пейзажі) і музикальність ніби відтворюють просторово-часову двовимірність поезій Івашкевича, завдяки якій поет міг вільно подорожувати від бароко до модернізму й зі Сходу на Захід, опиняючись при цьому в одній сакральній точці — Україні”. Під час Другої світової війни особливо, по-родинному щемно, зазвучали поетичні струни Я. Івашкевича: Та у повітрі інше вже звучання чути, І нові пахощі у яснім небі плинуть, Й слова-зітхання, слова п’янкі, розкуті: Для нас ти ще не вмерла, мати Україно! Р. Радишевський виділяє з творчості поета характерні рядки, вказуючи на родинну близькість, українськість поезії Івашкевича, самого автора та його душі, в якій поет проніс через все життя образ України, яку називав своєю Батьківщиною: У нас єдина з тобою матір, Пісня та ж і сльоза нас вели у світи. ...Ти не думай тоді, не кажи вслух, Що я матері син — України. Що козацький мій лик, що козацький мій дух, Що вкраїнські мої глибини. У перекладі Д. Павличка деякі поезії Я. Івашкевича набувають виразної імпресіоністичної наповненості сонячним світлом, яке огортає читача спокоєм і життєствердним настроєм (Sierpień — Серпень): На деревах світло хворе все в куріпках картоплисько почалися метеори близько близько пані осінь прийде знову знов щемлива мов остання та не вияснить ні слова ні зірниці ні ридання лиш дивитися як з поля йдуть дими на пасовисько твоя доля моя доля близько близько змиє все сльота осіння листя злине на колиску забуття і просвітління близько близько Понад 360-сторінкова книга WIEŻE- ВЕЖІ закінчується цікавою післямовою Дмитра Павличка “Україна в поезії Ярослава Івашкевича”. Цей короткий, а водночас глибокий думкою, сердечний і грізний, як сам Д. Павличко, біографічно-літературознавчий нарис робить честь видатному поету і перекладачеві, уяскравлюючи ще одну грань його багатожанрової творчості.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин