З блокнота письменника · “Польська влада панічно боялася будь-яких проявів українського патріотизму, особливо масових, боялася української зорганізованості”. · с. 10сторінка оригіналу ↗
«Просвіти» армія іде! Як відзначали 70$літній ювілей “Просвіти” Фрагмент із документально-художньої повісті
Слово Просвіти, №33 за 2018 рік
Михайло АНДРУСЯК
І встане велетень з землі, розправить руки грізні і вмить розірве на собі усі дроти залізні. Леся Українка
Недільного дня, 2 лютого 1938 року, простору залу в домівці “Молодої громади” у Львові заповнили святково вдягнені люди. Зібралися просвітяни різного віку й статі, щоб започаткувати святкування ювілею товариства “Просвіта”. Голова Товариства доктор Іван Брик, представники численних українських установ сердечно привітали чоту лещетарів, які принесли у срібній чаші землю з Підлисся, з Маркіянової Гори. Чашу з землею із священної гори перебрав голова “Молодої громади” інженер Андрій Палій. При цьому побажав “Просвіті”, щоб та земля дала їй силу “охопити своїм промінням цілу українську націю”. Палій сказав також, що “Просвіта” — то матір українського загальнонаціонального життя, котра дала почин багатьом українським тіловиховним товариствам. Поцілувавши чашу, передав її голові “Просвіти” Брикові. Той перебрав чашу з дорогою землею і промовив: “Перебираю святу землю з могили Шашкевича, який був першим пробудником нашої волости, першим просвітянином. Нинішнім ділом започатковуємо ювилейні свята “Просвіти”. Передаю цю землю “Просвіті” на добро і ясну хвилю для Української Нації”. Завершилося святкове дійство одностайним виконанням усією залою безсмертної стрілецької пісні-гімну: Ой у лузі червона калина похилилася, Чогось наша славна Україна зажурилася. А ми тую червону калину підіймемо, А ми нашу славну Україну, гей%гей, розве% селимо!.. Польські урядовці спільно з вшехпольською антиукраїнською пресою робили все можливе, щоб не допустити святкування українцями в Західній Україні сімдесятирічного ювілею “Просвіти”. На цей ювілей мали прибути представники з усього краю. Планувався величавий з’їзд на площі “Сокола-Батька” у Львові. В програмі масового свята передбачався великий концерт. Святкові заходи мали розпочатися в перші дні червня 1938 року. Несподівано польська влада заставила просвітян перенести святкування на ближчий термін: 21 — 24 травня 1938 року. Владний дозвіл на відзначення просвітянського ювілею передбачав низку обмежень і заборон. Не дозволили використовувати прапор товариства “Просвіта”. Заборонили навіть учасникам свята й конгресу тримати в руках малі прапорці “Просвіти”, щоб у такий спосіб “зменшити велич маніфестації”. Навіть на носіння членських відзнак наклали владну заборону. Всі обмеження польські можновладці робили українським просвітянам для того, щоб не допустити демонстрації правдивої зорганізованості українських мас і щоб принизити просвітян. Майже всім заявленим делегатам з-поза меж Польщі на просвітянське свято у Львові польська влада відмовила в наданні віз. Польща враз зробилася для світового українства “закритою” державою, зайвий раз демонструючи протиукраїнське спрямування своєї внутрішньої політики, як і зовнішньої. Шпальти українських часописів, попри гостру державну цензуру, рясніли повідомленнями про переслідування просвітян, тиск на філії “Просвіти”. Повітові старости в Чорткові, Самборі, Яворові та в інших повітах своїми розпорядженнями, узгодженими з воєводами, заборонили влаштовувати відзначення ювілею “Просвіти”. В деяких повітах старости формально дозволяли просвітянське свято, проте ставили такі обмеження, що ті “дозволи” перетворювалися на заборону. На рік 1938-й випадало дев’яносторіччя знесення панщини в Галичині. Проте святкування цієї події відклали на майбутній рік, щоб не перешкоджати відзначенню ювілею “Просвіти”. Його планували поєднати з відзначенням товариством “Сільський господар” свого сорокашестиріччя. Щоб гідно відзначити дві події, вирішили розпочати збір коштів на будівництво “Дому українського селянина” у Львові. Майбутній дім став би пам’ятником усім тим, хто присвятив себе благородній справі “піднесення хліборобської культури українського села”. Він репрезентував би у столиці Галичини “силу орґанізованости українського селянства”. Село Милятичі, що неподалік Львова, стало ареною запеклої бійки між українськими й польськими юнаками. В селі відзначали ювілей “Просвіти”. На свято поспішали молоді просвітяни з поблизьких сіл Журавки і Вовкова. Їхні польські ровесники з Милятичів виріши не допустити гостей до відзначення ювілею українського товариства. Перекрили дорогу й розпочали бійку. Свідок поляк Мечислав Палі-вода розповів на суді все детально. Українські юнаки, замість того, щоб втікати під градом каміння, що полетіло на їхні голови з польського боку, організовано перейшли в наступ. Хоч були в меншості, проте мали моральну перевагу, бо ж не вони розпочали першими. В акті ж обвинувачення польський прокурор ствердив, що українці першими розпочали битися, щоб “зірвати свято!” Від таких слів сміялася вся судова зала — українці власноруч зривають своє свято, до якого готувалися довго й ретельно! Тим не менше, судовий трибунал признав винними українців, виправдавши побитих польських забіяк. Українських юнаків покарали термінами від шести до десяти місяців в’язниці. В останньому слові один з молодих українських просвітян “подякував” судові за “найкращу ювілейну відзнаку “Просвіти”; носитимуть її з гордістю”. На поважний ювілей найстарішого й найшанованішого українського товариства, яким була “Просвіта”, відгукнулася українська газета в США “Свобода”: “У 70%ЛІТТЯ “ПРОСВІТИ” Завтра, в неділю, 22-го травня, відбудеться у Львові Свято “Просвіти” з нагоди 70-літніх роковин її праці. Як відомо, оте Ювилейне Свято було пляноване на великі розміри. Воно мало бути великою національною маніфестацією, виявом української свідомости, орґанізованости, дисципліни і поступу. І тому, очевидно, стало сіллю в очах польської влади і польського громадянства. Як розуміла цю українську культурну і національну маніфестацію польська преса, видно потім, що вона постійно нацьковувала польську владу проти цеї маніфестації, заповідаючи, що до Львова прибуде на свято “Просвіти” пів міліона українців з ріжних міст і сіл, щоб створити у Львові новий Перший Листопад 1918 року. Як знаємо, на Свято “Просвіти” запрошено також українську іміґрацію в Европі й інших частинах світу. Зокрема запрошено до участи в тім святі й українців зо Злучених Держав. Та нас там не буде, але тільки — тілом, бо польська влада не дала нашим відпоручникам дозволу на в’їзд до Галичини. Духом будемо у Львові 22-го травня не тільки ми, але й ті широкі народні маси, що були б з’явилися на тім святі, якби польська влада не заборонила тої програми, яку виготовили ювилейні комітети. Програма свята, як подає сама “Просвіта”, буде “обкроєна” і “звужена”, але нез вини “Просвіти” чи українських установ або українського громадянства. Це “справа обставин, справа умов, серед яких живемо, й нам усім це треба розуміти”. Так, ми добре розуміємо, що нам виясняє “Просвіта”. Навіть ідемо так далеко, що сумніваємося, чи в останній хвилі польська влада не заборонить іще й цеї “обкроєної” програми. Бо в тих обставинах, в яких опинився український нарід під займанцями, і таке не повинно бути для нас ніякою несподіванкою. Та найважніше для нас те, про що згадує й “Просвіта”: щоб ми в дні 22-го травня, без огляду на те, чи на таке свято ворожа влада дозволяє, чи ні, всі дихали “чимось одним, усім спільним”. Отим “одним і спільним” треба дихнути нам і тут в Америці. І замісць витрачувати час, енерґію і гроші на гризню за “мертві” справи, а то й “мертвих” людей, узятись до скромного діла активної допомоги тим, що творять і розбудовують справжнє українське життя в Рідному Краю і тут, в Америці. Отже самі творімо й допомагаймо тим, що дійсно творять. Даваймо працю і вимагаймо її від тих, що їх попираємо. Дихаймо всі, як у Ріднім Краю, так і тут, одним і спільним: служити Рідній Ідеї не словами, фразами, кличами, чи заповідями, і не своїм родом, чи титулом, а — тільки ділами. Тих діл мусимо вимагати від кожного, а найбільше від тих, що у проводі. Діл вимагати, за діла поважати і за діла судити. І робити те в ім’я нашого одного й спільного Ідеалу”. Львівський воєвода Альфред Білик за вказівкою з Варшави видав низку розпоряджень у справі ювілею “Просвіти”, який у столиці Галичини мали відзначати 22 травня 1938 року. Тими розпорядженнями польська влада значно обмежувала число делегатів з краю на святі у Львові. Кількість делегатів від читальні “Просвіти” чи навіть від її філії воєвода своїм категоричним розпорядженням обмежив до однієї особи, хоча просвітянським проводом планувалося щонайменше десять делегатів від кожної читальні й двадцять п’ять — від філії. Тим самим розпорядженням заборонялося брати участь у святі “Просвіти” представникам будь-яких інших українських організацій і товариств. Іншим розпорядженням воєвода забороняв у Львові та інших населених пунктах краю будь-яку українську маніфестацію, хоча керівництво “Просвіти” запланувало величний всенародний здвиг і подало відповідні заяви до воєводства. Усі свята “Просвіти” у Львові й усіх повітах, згідно з тим воєводським розпорядженням, мали відбуватися тільки в зачинених приміщеннях. Категорично заборонялося влаштовувати будь-які походи вулицями. Окреме розпорядження не дозволяло участі в святкуванні просвітянського ювілею багатьом українським товариствам: “Сокіл”, “Союз українок”, “Рідна школа”, “Луг”, “Каменярі”... Заборону накладено навіть на оголошення в програмі свята назв україн-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
