Без мови немає нації! · с. 1сторінка оригіналу ↗
Імперський синдром Будапешта
Слово Просвіти, №33 за 2018 рік
Недружня політика нашого західного сусіда, Угорщини, дедалі більше набирає рис реваншизму. Вибух пристрастей Будапешта навколо українського закону “Про освіту” (фактично — втручання у внутрішні справи нашої країни) нещодавно отримав продовження: уряд Угорщини увів посаду міністра, відповідального за розвиток Закарпатської області і затвердив програму розвитку дитячих садків у місцях компактного проживання угорців. Наше МЗС викликало тимчасово повіреного у справах Угорщини в Україні і вручило ноту з вимогою офіційного роз’яснення, чому суверенна частина Україна віднесена до компетенції їхньої влади. Нестихаючі імперсько-реваншистські настрої угорського прем’єр-міністра Віктора Орбана, особливо остання подія, і млява реакція офіційного Києва спонукали представників української громадськості терміново скликати в Укрінформі пресконференцію “Національна безпека: Хто прагне дестабілізації на Закарпатті?” Крім Товариства “Просвіта” в її роботі взяли участь Всеукраїнський форум “Українська альтернатива”, Політична партія “Патріот”, громадські об’єднання “Україні — помісну православну Церкву”, “Майдан” та представники творчої інтелігенції.
вини з західними промосковськими маріонетками щодо розподілу України. Диму без вогню не існує. Ми можемо лише здогадуватися, що план розділення України існує і може бути цілком реальним. Незалежна, сильна економічно і потужна мілітарно Україна нікого не влаштовує. Тож при потуранні окремих країн прагматичного Євросоюзу (підтвердженням чого є будівництво “Північного потоку-2”) Росія намагається на практиці реалізувати свою агресивну політику щодо України, про що свідчать випади Віктора Орбана. Як кажуть в Росії: “Свой свояка відіт іздалєка”. Спроба Угорщини привласнити Закарпаття є чіткою ознакою змови Путіна-Орбана. Саме тому учасники прес-конференції у своїх виступах вимагали від Президента, як Головнокомандуючого ЗСУ, негайно розташувати в Закарпатті відповідні військові сили, щоб запобігти агресії Угорщини проти України. Такий варіант розвитку подій цілком є реальним, з огляду на практику ігнорування міжнародно-правових актів імперсько хворих голів як Москви, так і Будапешта. Але цим проблему Закарпаття, на жаль, не вирішити. Георгій ФІЛІПЧУК, академік НАПУ, співголова Всеукраїнського форуму “Українська альтернатива”, який тривалий час посідав важливі посади в Чернівецькій області, чи не найкраще із присутніх учасників прес-конференції розуміється на проблемі роботи з національними меншинами, зокрема Буковини. Тому він одразу акцентував на тому, що порушена тема є не лише надзвичайно актуальною, а й дуже складною. Це стосується як української влади, всього нашого суспільства, так і Європи, дев міжнародній політиці вилізають старі виклики. Їхні витоки сягають глибин історії, і якщо сьогодні приводом стало мовне питання на рівні 7 статті Закону “Про освіту”, то виникло воно не сьогодні. Витоки політичні, геополітичні, духовні, гуманітарні значно глибші, і їх треба не лише розглядати системніше, але й відповідно діяти. — Насамперед, — наголосив Георгій Філіпчук, — це мова. Проблема державної мови, рідної Церкви, — цих стрижневих основ, які утримують будь-яку державу, особливо таку як наша, що лише в 1991 році відновила свою втрачену незалежність, у нас досі не вирішена. На цьому грають наші недруги, які усвідомлюють, що мова і Церква захищає нас і дає перспективу розвитку держави і нації. Принагідно згадаймо давній історичний контекст.
Україна, українці, були затиснуті між двома імперіями. З одного боку — Австро- Угорщина, з іншого — Росія. З боку нашого північного сусіда вже понад кілька століть чиниться шалений спротив проти нашої національної ідентичності. Не буду говорити про проблеми Російської імперії, коли бездержавні українці намагалися втримати своє бездержавне національне “Я”. Ми втримали його і маємо сьогодні державу, яка сьогодні здатна на іншому щаблі, на іншому рівні вирішувати серйозно і потужно ці проблеми. Адже сьогодні, продекламувавши свою стару вимогу 2014 року, перша прес-конференція Товариства “Просвіта” після Майдану була присвячена тому, що Україна потребує іншої владної позиції у ставлення до українців поза межами материзни. Нині за межами України вже не 20 мільйонів, а, можливо, 30. Не бачити за межами рідної Вітчизни 30 мільйонів українців і вважати, що ми здатні сконсолідувати українську політичну націю й бути серйозним суб’єктом на міжнародній арені і в міжнародній політиці, не вдасться. Тому величезна хиба нинішньої ситуації, а, отже, нинішніх владних рішень, що ми всупереч Конституції України забули про державну національну програму “Закордонний українець”. Такої програми нема. Наші закордонні брати-українці кинуті на поталу випадку. Це фатальна ситуація. Цю програму не можна підміняти двома деклараціями, які були підписані одним прем’єром, а потім іншим. Це є моя перша позиція. Інший аспект бачення успішної і поважаної в світі України — проблема Українського інституту. Ми пропонували створити його і назвати іменем нашого національного генія Тараса Шевченка. Так, як іспанці мають інститут Сервантеса, німці — Гете, поляки — Міцкевича, угорці — Петефі, росіяни — Пушкіна.
Закінчення на стор. 2
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
