“Енеїда” І. Котляревського славиться особливим · характером сміху”. Слово многоцінне · с. 12сторінка оригіналу ↗
Автору української «Енеїди» — 250
Слово Просвіти, №33 за 2019 рік
Михайло НАЄНКО
“Енеїда” І. Котляревського і художні переклади її іноземними мовами
Закінчення. Поч. у ч. 32
Дослідники ХХ століття здебільшого погоджуються з думкою, що твір виник скоріш за все після війни 1812 року і не пізніше 1830 року. Вперше був опублікований у Петербурзькому журналі “Маяк” у 1845 році, більш повна публікація (303 рядки) з’явилася в 10/11 числах “Смоленского вестника” за 1890 рік. Наукову публікацію тексту “Энеіды навыварат” здійснив академік-славіст
Юхим Федорович Карський на початку минулого століття. Вчений доводив, що за мовними та етнографічними ознаками, деякими реаліями, присутніми на сторінках поеми, її автор походив із західної Смоленщини (риси північно-східних білоруських говірок, до яких належить і смоленський діалект). А автором був смоленський поміщик Вікентій Павлович Равінский. Поема могла бути написана ним або після повернення з армії (1816—1825), або кількома роками пізніше. В родині тривалий час зберігався рукопис поеми і саме на його основі онук В. Равінського Костянтин здійснив публікацію “Энеіды навыварат” в “Смоленском вестнике”. Як і Ю. Карський, білоруський письменник і дослідник літератури ХІХ ст. Г. Кісяльов притримується версії про В. Равінського як найбільш вірогідного автора твору. Поема писалася, поза сумнівом, як безпосередня реакція на появу “Енеїди” М. Осипова та І. Котляревського. Складна художня природа твору пояснюється поєднанням книжної письмової традиції з народнофольклорною основою. Навіть зачин, що перейшов з українського козачого епосу (Жыў-быў Эней, дзяцюк хупавы), абсолютно не властивого білоруській історії і фольклорній традиції, свідчить про народно-пісенну першооснову тексту. Цілком зберігаючи класичний сюжет Вергілія (обов’язкова умова травестій), автор наповнює свій твір реаліями життя білоруського села кінця XVIII—початку ХІХ століть, часів кріпацтва. Фабула, що перейшла з “високого” жанру, викладена мовою білоруського селянина. Присутність натуралістичних сцен і ненормативної лексики, на думку А. Мальдзіса, є ознакою свідомої полеміки автора з панівними у тогочасній літературній традиції канонами класицизму і сентименталізму. Автор нібито глузує з грубості мови, її відвертої “нелітературності” і водночас милується її соковитим гумором, образністю, дотепністю, гнучкістю, здатністю до найрізноманітніших функцій. Троянці, супутники Енея, перетворюються під пером автора у кріпосних селян:
Глядзі, як мы парасшарпалісь, Аж сорам свеціцца наскрозь, Ўсе лапці розна растапталісь, Рубахі чорныя, як вось. Калі ўжо ласка твая будзець, — Вялі нам баньку пратапіць! У кожному рядку твору відчувається захоплення невичерпною енергією, талановитістю, спритністю, кмітливістю простого люду, саме ця тема стане наскрізною в білоруській літературі другої половини ХІХ—початку ХХ століть:
І ўсяку паншчыну смякаем: У бровара сядзець як, знаем; Пракоп жа ступы, таўкачы, Загнеткі, суднікі рабіць, На бочкі абручы набіць; Піліп наш лепіць гарлачы. А Саўка зелле ўсяка знае Домінантним мотивом білоруської версії поеми, як і в “Енеїді” І. Котляревського, є мотив нескореного духу і життєлюбства народу. В раблезіанській сцені бенкету в Дідони, наприклад, докладно представлені усі тонкощі стародавньої білоруської кухні, звичаїв святкувань, а етнографічні деталі наповнені життєствердним пафосом.
професор Тбіліського та почесний (honoris cauza) Київського університетів Отар Акакійович Баканідзе. Він же написав для грузинських студентів грузинською мовою “Історію української літератури” в 3-х томах. Його світлину для цього матеріалу взято з презентації грузинського перекладу “Енеїди” І. Котляревського, яка відбулася в українському посольстві в Грузії в 2011 році. Перед ним та в його руках бачимо щойно видану книгу грузинського перекладу “Енеїди” І. Котляревського. У мене є багато гарних спогадів про великого патріота Грузії та України Амірана Асанідзе, але тут немає можливості до них звертатися. Згадаю лише один факт: я був дома в його мами в Тбілісі, вона пригощала нас дивовижним чаєм із гірськими травами та ягодами, а спілкувалися ми з нею через перекладача. Я тоді вперше дізнався (у грудні 1963 року), що жінки у Грузії категорично не спілкуються ні з ким чужими мовами. Є в них неписаний закон, що жінка — головний охоронець мови і національного менталітету і тому вона повинна спілкуватися зі світом тільки рідною, грузинською мовою. Перекладачем тоді для нас був студент, комсомольський ватажок університету Томаз Попхадзе.
За стол ўсе порадам садзілісь, Мялянік на стале ляжаў. Дыдона варыва ўлівала, Шматкамі мяса ў місы клала I забяляла малаком… Грунтовно виписана сцена зборів Венери до Зевса демонструє чудові знання автором традиційного білоруського жіночого костюму вищих суспільних верств. А сам головний герой Еней — це не козацький отаман (як у поемі І. Котляревського), а швидше за все представник типу дрібного шляхтича: він освічений і походить з гарного роду, однак бідний, тож змушений служити у панському маєтку. Очевидно, що білоруський автор дотримується реалій тогочасного білоруського життя, досконало передає своєрідний місцевий колорит. Відомо, що Т. Шевченко, який на початку 40-х років познайомився з білоруською поемою, відзначав її “чисто белорусский элемент”. Звертав він, очевидно, увагу на суто мовні особливості твору, які, звичайно, більшою мірою, ніж російські, подібні до українських.
Над перекладом “Енеїди” І. Котлярев
На цьому знімку немає тільки Олександра Мушкудіані,
на Тарасовій горі в Каневі
Мовні особливості твору не стають ського Аміран Асанідзе працював понад 20 років. На жаль, йому не судилося дочекатися виходу в світ свого перекладу. “Після закінчення Київського університету він цілком віддався творчій роботі над перекладом “Енеїди” і саме завдяки йому через 200 років грузинський читач має змогу познайомитися з творінням великого українського поета”, — сказав під час презентації книжки директор Інституту україністики при Тбіліському державному університеті імені І. Джавахішвілі Отар Баканідзе (http:// vestikavkaza.ru/news/54569.html). У цьому заході взяли участь Надзвичайний посол України в Грузії Василь Цибенко, заступник голови Спілки письменників Грузії Реваз Мішвеладзе, колеги й друзі перекладача, представники української діаспори в Грузії та засобів масової інформації. А учні тбіліської школи імені М. Грушевського запропонували гостям інсценізовану медіа-презентацію поеми.
на перешкоді тоді, коли перекладач, крім усього, безмежно залюблений у предмет перекладу і має добру фахову підготовку. Це видно з перекладу “Енеїди” грузинською мовою. Це не адаптація, не подвійне травестування, як у білоруському випадку, а саме художній переклад. Автор його — Аміран Асатіані. Мені приємно на цьому наголосити тому, що в студентські роки ми з ним приятелювали і був він душею того грузинського товариства, яке в 1962 році прибуло з Тбіліського університету до університету Київського та тодішнього Київського педагогічного інституту імені Максима Горького (нині Педуніверситет імені Михайла Драгоманова). В тому товаристві тоді були майбутні доктори наук і професори Нурі Вердсадзе, Олександр Мушкудіані, Реваз Хведелідзе і майбутній поет без наукових звань і ступенів Аміран Асанідзе.
Патроном тодішніх і пізніших грузин
У художній майстерності перекладаських студентів, які вивчали українську мову та літературу, був і нині залишається ча так само, як і в майстерності автора першотвору, наявна ціла низка поєднання високих художніх прийомів: гротеску, пародії, живої і здорової гіперболізації трагічних ситуацій. Усі ці художні засоби А. Асанідзе узяв ледь не в готовому вигляді з грузинської народної творчості. Те саме можна сказати і про використання перекладачем реплік. Рядки і в оригіналі, і в перекладі максимально динамічні, прозорі й легкі.
Складність перекладу поеми “Енеїда”
І. П. Котляревського іншими мовами полягає в її бурлескно-травестійній оповіді і багатющій поетичній мові. У перекладі грузинською часто чуємо лайки, влучні вислови, жаргонізми, узяті з живої мови Грузії. Особливо, коли йдеться про гумористичне наповнення поеми. Автор перекладу перегорнув гори мовних пластів, щоб досягти поставленої мети, щоб видно було не тільки поставлене перед ним завдання, але й використовувати багатющий лексичний матеріал, точно відтворюючи при цьому задум автора і зберігаючи природність і красу рідної мови. Мандруючи за троянцями, грузинський читач побуває в сільській хаті України, в панському палаці — і там побачить лубочні картини з найрізноманітнішими малюнками, сюжетами тощо. У читача не виникає жодного сумніву в тому, що ці сюжети і картини взяті з українського життя. Це ж можна сказати і про вбрання героїв у виконанні А. Асанідзе. Герої “Енеїди” А. Асанідзе ходять не в одязі троянських звитяжців, а в сорочках, широких, мов Чорне море, штанях, чоботях, шапках, капелюхах, свитках. Вони, за А. Асанідзе, повністю українські. Те саме можна сказати й про жіноче вбрання. Жінки ів першотворі, і в перекладі одягнені з особливою увагою і старанністю.
Не було для А. Асанідзе потреби вигадувати для героїв і страви. Грузинам більшість із цих страв відомі. Герої “Енеїди” в українському і грузинському випадках ласують зі столу все з мисок. Деталі одягу і страв самі вказують грузинському читачеві, з якої країни та суспільного стану вихоплено автором цих героїв, показано їхній побут. Тут цікаво, що відтворені грузинськими літерами назви страв, залишаються українськими. Відбувається все це в основному при зображенні подій, де українські народні звичаї тісно переплетені з грузинськими звичаями і побутом. Цеє одним із аксіологічних принципів перекладу А. Асанідзе.
У процесі ідейно-естетичного засвоєння “Енеїди” І. Котляревського А. Асанідзе максимально зберігає її фабульну основу, точно відбиває окремі епізоди, змальовані в першотворі, максимально дотримується і відтворює звичаї, народні вірування і прикмети, побут і морально-етичні уявлення українців, різного роду висловлювання, скажімо, з питань народної медицини, розваг, ігор тощо. Усе це в перекладі подано в етично-інтегруючому аспекті, через що грузинський читач не потребує зайвих пояснень, уточнень.
“Енеїда” І. Котляревського славиться особливим характером сміху. Грузинський перекладач не міг не звернути увагу на це. Гуманістичний напрям епопеї, героїчні діяння самого Енея, дух мужності, патріотизму й товариської солідарності в перекладі максимально співзвучні з оригіналом і одночасно з історичними традиціями грузинського народу. Тому ці місця глибоко лягають у пам’ять грузинського читача. Природа сміху в “Енеїді” А. Асанідзе, отже, органічно пов’язана з грузинською природою сміху, з її сміховою традицією. Тут природа сміху в “Енеїді” А. Асанідзе глибоко народна і є організаційним центром поеми в обох випадках.
Аміран Асанідзе крайній праворуч разом з іншими двома грузинами і викладачкою університету Ніною Тоцькою під час відвідання Шевченкової могили
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
