Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Пряма мова · “Я, мабуть, єдиний в Україні актор, який отримав гонорар мінометом”. · с. 14сторінка оригіналу ↗

ВВііййннаа ббеезз ммиирруу ААннааттооллііяя ППаааш шииннііннаа Інтерв’ю з відомим актором і воїном

Слово Просвіти, №33 за 2020 рік

Впродовж минулих років він встиг стати символом спротиву російськомовних українців режиму РФ та одним з лідерів онлайнових просторів за кількістю вилитого на нього негативу. І в Росії, і в Україні, зокрема й від тих, хто ще вчора називав себе шанувальниками чи навіть друзями. Сказати, що це – “зворотня сторона слави”, було б недоречним. Хоч би тому, що тією славою давно не переймається, а за свої переконання заплатив поважну ціну. Ставки продовжують бути високим – йдеться не лише про спокій близьких Анатолієві людей, алей замахи на його життя. Нарешті по той бік екрана (спілкувалися по Скайпу) зі мною розмовляв радше не артист (хоч колишніх, звісно, не буває), а трохи іронічний філософ. Щоправда, так само категоричний і схильний до максим – яким знають Пашиніна, відколи спалив мости з Москвою і пішов на фронт. Не раз в цьому інтерв’ю зависала пауза. Вона не мала стосунку до хрестоматійної акторської: просто треба було дочекатися, щоб трохи вщух градус емоцій. Бо говорили, переважно, на болісні теми – війни, ставлення Батьківщини до її захисників, культури, яка – зовсім не “мирна територія”. “До прокльонів звик, до добрих слів – ще ні” – Шість років тому Ви оголосили про небажання повертатися в український кінематограф. Відтоді своє рішення переглянули? – Ні. Надто, коли ситуація вкраїні схожа на фестиваль розперезаних трансвеститів. У нас люди привласнюють собі якісь спеціальності чи заслуги, що геть їм не відповідають, і нема кому захистити фах. Відповідно, я зважаю, чи це відповідає цивілізаційним ознакам – маю на увазі західну цивілізацію, вона ж, врешті – єдина, яка була створена, і всього за кількасот кілометрів від нас. Бачу, що ні, замість культури та мистецтва в нас – якийсь балаган. Тож не можу займатися кіно в товаристві людей, які не мають фахового чи бодай естетичного відношення до нього. У нашій культурі – люди-кочівники. Коли італійці якось захотіли отримати ринкову площу, то покликали архітектора зі своєї цивілізації, і він збудував П’яцца Уффіці (де зараз – всесвітньо відомий музей мистецтв – ред.). А в нас замість ринкової площі завжди виходить базар, бо займається тим людина, що не має жодної уяви про П’яцца Уффіці. Я не хочу брати участі в параді патологій. – Цей “парад” – не лише в культурі. Класичне “що робити?” – Є час розкидати каміння, є час його збирати. Під час війни треба займатися війною. Логіка війни навіть у мистецтві підказує вірні ходи та чіткі варіанти. – Ви брали участь у цій війні. Хотіли ли би знову повернутися на фронт? – Знаєте, якби нас не вивели з “нуля”… Служив більше півроку і далі там би залишався, в українській добровольчій армії. Aле до добровольців ставлення зараз цілком зрозуміле – як до бандитів... Я зараз вимушено залишив лінію фронту, та вважаю, що поки йде війна – нею треба займатися. Сидіти в тилу і під’їдатися волонтеркою мені було нецікаво, а воювати – так. – Вас вже про це запитували, але відповіді тоді не почула. Тому, даруйте за цинізм – чому Ви досі живий? Зважаючи на довгі руки російських спецслужб. – По-перше, тут мушу подякувати своїй дружині Лесі, вона в мене – розумниця. Було кілька замахів на мене, звідки я не сподівався, і багато на що відкрила мені очі саме Леся. Надто після того, як в нас стріляли. – ?! – Багато людей приходять з війни. Добровольці, наприклад, вони також повинні отримувати зарплату якусь… Та повертаються туди, звідки пішли і, зазвичай, застають пустку. І ось з’являються люди, які за гроші пропонують когось усунути. А ти – воював, вмієш це робити легко, і в тебе 33 варіанти “виконати замовлення”. Деякі на це ведуться, і мені довелося з ними зіткнутися. – Правильно розумію, що до правоохоронних органів не зверталися? – Ні. Я не пов’язую себе з цією державою. Цілком нормально ставлюся до життя – якщо тобі судилося померти, то помреш, і “ура”. А бігати по поліціях… Життя – коротке, і витрачати його ще й на стосунки з державою, якій ти непотрібен?... Якось “чудово” висловився про мене український журналіст: що я – “біологічний об’єкт”, і мене треба ставити на коліна, далі ще нісенітниці. Але за те визначення навіть вдячний: так, “біологічний об’єкт”, не маю документів, грошей і жодних стосунків з державою. Воював лише за покликом серця і не отримував за це платні. – У Вас досі – російський паспорт? – Живу, мов у казці (сміється – ред.). Не вірю в старість, тому не турбуюся якоюсь пенсією чи подібними дурницями. Моя дружина завжди дає мені розумні поради, і я жодного разу не пошкодував, що їх послухав. Леся – юрист. Ми прикидали різні способи якось отримати український паспорт чи продовжити росіянський – бодай для того, щоб узаконити наші стосунки. Але я – не один такий, багато людей стикаються з непробивною стіною бюрократії і відверто ворожим ставленням. Я з цим зіштовхувався безліч разів, досить. Тому мене влаштовує існуючий стан речей – нічого не хочу з держави, але її прошу до мене не лізти. – За рахунок чого ж Ви живете? – Мої запити – доволі скромні і обходяться дешево навіть за сьогоднішньої економічної ситуації. Люблю сидіти вдома. У дружини – власна справа, оскільки одна з моїх освіт – економічна, часом щось їй підказую. І разом нам вдається. До того ж, коронавірус – цікава штука. Моя 16-річна донька Саша протягом карантинних місяців вивчила дві мови, а я зараз намагаюся опанувати англійську. Протягом року займався з нею хімією, вже засвоїла університетський курс. Це ті речі, які приносять щастя: знання, а ще – свобода і честь. Просто дізнаватися щось нове – це радісно, тому займаюся самоосвітою, багато читаю. До того ж, стимул – діти настільки швидко навчаються, що треба відповідати їхньому розвитку, якщо хочеш, аби тебе поважали. Зараз стільки лекцій онлайн – Гарварда, Оксфорда, Йєля, Массачусетса! Якщо раптом котрась із них – без перекладу, донька допомагає. – Ваш розрив з Росією в 2014- му, а відтак – коли пішли воювати за Україну, викликали величезний медійний ефект. Що в ньому далося найважче? – До прокльонів звик, до добрих слів ніяк не звикну (усміхається – ред.). Найважче, коли перебував “на нулі”, а там телефони глушать, і на зв’язок з батьками вийти не міг. Тоді двічі повідомляли, що мене вбили. Батьки через те “заробили” собі цукровий діабет. Ось цього не можу собі пробачити, не передбачав, що може бути аж така підлість. – У Росії залишилися люди, які з Вами – на одній хвилі? – Залишилися там навічно. Їх убили. “З Донбасом – тільки війна, без варіантів” – Рішення піти воювати: як ішли до нього? – Коли в році 2010-2011-му зайняв більш-менш активну громадянську позицію… Бачите, коли знаєш історію… (Зітхає – ред.). 1 березня 2014-го дозволив собі звернення до російського народу, бо розумів: буде те ж саме, що вже багато разів повторювалося в минулому. Буде своя Судетська область і початок нової війни. Але, якщо уникнути нової Мюнхенської змови і жорстко розчавити агресора, дати йому по зубах, не зупиняючись, то можна було б не мати величезних жертв. Тоді, до речі, Крим був ще два тижні українським. Потім його захопили, і стало зрозуміло: війна. Я знав і величні сторони свого народу, українського. Адже я народився тут, виріс, і одне з прізвищ моїх предків – Лютенко. Тож риси національного характеру мені притаманні. Я шукав приводу… Спочатку волонтерив. Потім, коли закінчилися гроші, привезені з Москви, намагався тут зніматися в кіно. Але зіткнувся з шахрайством. Тебе заявляють в праймеріз, під твоє імя отримують гроші з бюджету… – А потім? – А потім на запитання “чому у вас не знімається Пашинін, ви ж під нього гонорар закладали?”, казали: “відмовився”, “запив”, “божевільний”, “виглядає кепсько”. Одне слово, починалися вигадки безсовісних людей. Тим не менш, мені все одно пощастило. Я, мабуть, єдиний в Україні актор, який отримав гонорар мінометом – за фільм “Пост-травматична рапсодія”. І ми ним потім воювали на фронті. – Не хочете назвати ті стрічки, автори яких вчинили з Вами непорядно? – Їх було декілька. Просто подивіться в Інтернеті “провальні українські фільми”, і вони в списку точно будуть! (Сміється –

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин