Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Справи житейські · “Навчитися поважати мрії один одного — · один із складників сімейного щастя”. 16 · с. 16сторінка оригіналу ↗

Цінності власного життя

Слово Просвіти, №33 за 2020 рік

Наталя АНТОНЮК, Київ Є люди, які постійно використовують фразу “треба трохи потерпіти”. Це стосується усіх сфер життя. Наприклад, негаразди в сімейному житті, відсутність кар’єрного розвитку, безгрошів’я чи щось інше. Вони кажуть: “Зараз складна економічна ситуація. Не треба змінювати роботу, треба трохи потерпіти”. А ще так: “Нічого, що в родині проблеми. Треба трохи потерпіти, все налагодиться”. Серед цього типу багато жінок, які терплять насилля, як фізичне, так і моральне. Адже треба потерпіти — чоловік зміниться. Пам’ятаєте оте “стерпится-слюбится”? Терпіння — це далеко не завжди позитивна риса. Воно часто межує зі слабкістю та депресією. Коли хтось каже, що треба трохи потерпіти, то це може означати й таке: “У мене жахливе життя. Все мені не подобається, проте краще змиритися, аніж чимось ризикувати чи починати щось нове”. Терпіння триває роками, а той десятиліттями. Жінки терплять своїх чоловіків-алкоголіків, працівники своїх керівників-деспотів, а всі разом — те чи інше політичне верхів’я. Терпіння роз’їдає поволі. Іноді стається вибух, проте частіше — скніння, депресії, зневіра, розчарування. Я чую цю фразу досить часто від різних людей. І завжди запитую: “А скільки часу терпіти? А що зміниться через рік, п’ять, десять?”. А нічого. Терпіти — часто відмовлятися жити. Таке собі моральне самогубство. Отож перш ніж використовувати фразу “треба потерпіти” та втілювати її в життя, дайте відповідь на питання: “Чого вам коштуватиме терпіння?”. *** Любити себе — означає прислухатися до своїх мрій. Якби мене хтось запитав про те, що найголовніше у шлюбі, я би однозначно відповіла: спільні мрії. Це — основа. Проте буває так: почуття трохи вдається приборкати та направити в спокійніше русло, а виявляється, що обоє мріють про різне. Він — про домашній спокій, вона — про насичене життя або навпаки. Він мріє про маленький будиночок десь під Києвом, а вона про квартиру в центрі столиці — або навпаки. Він хоче трійко дітей та традиційний розподіл ролей, а вона мріє збудувати успішну кар’єру — або навпаки. Він хоче вивчити англійську та виїхати до Канади, а вона не хоче зайвих рухів, мріє про спокійне життя в провінційному містечку — або авпаки. Він на вихідні мріє виспатися, а вона подорожувати Україною — або навпаки. І так до безкінечності. Гадаєш, що кохання здатне об’єднувати мрії. І так справді буває, коли обоє готові до цього. Однак значно частіше буває так, що пара починає знецінювати мрії один одного. — Та яка Канада, ти ж англійською ні бе, ні ме! — Та глянь на себе, хату запустила, все про кар’єру думаєш! — Нашо нам ті подорожі! На вихідні краще прибрати та закупити їжі на тиждень! І от хтось поступається своїми мріями та починає жити чужими. Поступово гаснуть очі і сімейне життя перетворюється на сірість. Ніби хтось сидить з печаткою і на аркушах життя виводить: “Ще один день прожито”. І от серед цього всього іноді з’являється думка: “Невже це і є омріяне сімейне життя?”. Прозріння, розчарування, втеча... А в декого — існування безліч років у лабіринті чужих мрій... Навчитися поважати мрії один одного — один із складників сімейного щастя. Без цього ніяк. А ще краще знайти того, хто розділяє твої мрії, інтереси та прагнення. *** Не просто крісло. Коли мені було шість років, я взяла мамину помаду й чиркнула по ньому — залишилися дві червоні лінії, мов шрами. Дерли, терли, вимивали — нічого не допомогло. Фарба міцно в’їлася в тканину. Спочатку крісло стояло в кімнаті, ретельно заправлене святковим покривалом. На нього дуже рідко сідали, воно слугувало таким собі атрибутом урочистих моментів. Потім, через певну кількість років, крісло почали розкладати. Я обожнювала на ньому спати: ніжилася між його бильцями, неначе між двома хмарками, мені було просторо та зручно. Удень крісло знову вбирали у святкову одежину, і я готувала на ньому уроки, вишивала хрестиком чи просто читала. Я росла — і воно ставало дедалі тіснішим. Потім батьки купили ліжко, і я забула про свого старого друга. Крісло стало набридати, воно крало життєво важливий простір, затуляло своїми неоковирними боковинами нову меблеву стінку. Ухвалили винести його на балкон. Там, серед банок, старих книг і зошитів, воно отримало другий шанс стати корисним. На балконі спали задушливими літніми ночами. Йшли роки, і добра сімейна традиція звелася нанівець. Крісло запилюжилося, його заставили старими принтерами, відеокасетами та іншим мотлохом. Про нього б узагалі забули, якби не два шрами, які виднілися через завали речей, немов світлофори, та періодично викликали запитання: “Що з ним робити?”. Крісло прожило з нами у квартирі 27 років. І от сьогодні ми завантажили його в автівку та вивезли на дачу. Мій син, якому шість років, провів рукою по його змученому тілу, доторкнувся пальчиками до двох червоних смужечок і запитав: “Мамо, що це?”. — Це, сину, історія. Один необдуманий крок — і на все життя. …А взагалі старі речі, з якими прожив силу-силенну років, які вросли в наше минуле, надзвичайно складно викидати. Ти знаєш історію про кожну плямку, кожну подряпинку. Коли прощаєшся із віджилими речами, завжди трохи сумно.... Проте не варто триматися за старе, все-таки краще тримати спогади в серці — так надійніше й це не краде життєво важливу площу. *** Гуляємо з Владом. Я трохи скаржуся на те, що багато справ і не все виходить так, як треба. — Мамо, ти чого?! Усе чудово! Життя триває, — каже п’ятилітній син. Усміхаюся. Діти нас вчать тому, що ми часто забуваємо: жити. Будьмо разом! ПЕ РЕ Д П ЛАТА—2 0 2 0 Вартість передплати ТИЖНЕВИК ВСЕУКРАЇНСЬКОГО ТОВАРИСТВА “ПРОСВІТА” (з доставкою і поштовими витратами):

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин