“Сталін 7 серпня 1932 фактично підписав · смертний вирок мільйонам українських селян…” Події, факти, коментарі · с. 2сторінка оригіналу ↗
«Пам’ятати імена загиблих аби зберегти Україну!»
Слово Просвіти, №33 за 2020 рік
Георгій ЛУК’ЯНЧУК, голова МГО “Соловецьке братство”
“Ми маємо пам’ятати їхні імена, аби зберегти Україну! Тисячі і тисячі наших співвітчизників були страчені Сталіним, комунобільшовицьким режимом тільки за те, що вони були українцями. Як казав патріарх Мстислав,
якщо б Дніпро висох, то його знову б наповнили сльози і кров закатованих українців. Скільки тієї крові пролито, страшно подумати!
Ми мешкаємо в мирному Києві, де ніщо не нагадує, що на Сході, на
Донбасі іде страшна кровопролитна війна — війна за Україну, яку розв’язав новий Сталін — Путін!”
Владика Володимир (Черпак)
ПЦУ
5 серпня, в день коли у 1937
року за Постановою ЦК ВКП(б) “Про антирадянські елементи” та наказом НКВД № 00447 розпочали масові “чистки” суспільства — Великий терор, відбулися меморіальні заходи у Києві та в карельському урочищі Сандармох, де було розстріляно Соловецький етап — 1111 в’язнів Соловецького табору. Біля пам’ятного Хреста поблизу Міжнародного центру культури (колись сумнозвісного Жовтневого палацу, де після більшовицького перевороту 1917 року розташовувалися репресивні органи — ЧК, ГПУ, НКВД, а в роки Великого терору відбувалися масові розстріли “ворогів народу”) зібралися радянські політв’язні, члени МГО “Соловецьке братство”, Київського товариства політв’язнів та жертв репресій, історики, активісти ВУТ “Просвіта”, Української партії, ОУН(д), УПА. Молебень за усіма загиблими в сталінських катівнях, на Майданах країни та на російськоукраїнській війні відслужив
Владика Володимир (Черпак) — настоятель Покровського храму Помісної Церкви України. Багаторічний політв’язень радянських таборів Василь Овсієнко зачитав для присутніх імена страчених у Сандармосі, а голова МГО “Соловецьке братство” Георгій Лук’янчук оприлюднив звернення до громади, яка цього дня зібралась на місці розстріляних та таємно похованих в Сандармосі, наголосивши при цьому що Міжнародне громадське об’єднання “Соловецьке Братство” цілком розділяє заяву міністра закордонних справ України і віце-прем’єрміністра України з питань європейської і євроатлантичної інтеграції Дмитро Кулеби щодо вироку російському історику, досліднику Сандармоху Юрію Дмітрієву, судилище над яким — це війна з правдою про історію України у складі СРСР. Як сказав міністр, три з половиною роки російська держава воювала із 64-річним істориком Юрієм Дмитрієвим. “Це була б війна суто з правдою російської історії, але Юрій Дмитрієв досліджував сталінський Великий терор і відкрив світові страшну таємницю Сандармоху — урочища, в якому за наказом Сталіна протягом лише одного тижня восени 1937 року знищили тисячі політв’язнів. Серед них були сотні українців. Там скосили наших найкращих, українське Розстріляне відродження: Валер’яна Підмогильного, Миколу Куліша, Леся Курбаса, Антіна Крушельницького, Миколу Зерова, Валер’яна Поліщука, Мирослава Ірчана, Григорія Епіка та інших. Тому цей вирок безпосередньо стосується і нас — це війна з правдою про історію України у складі СРСР! Юрій Дмитрієв є жертвою прагнення російської держави затоптати історичну пам’ять і тих, хто її береже. Результат буде протилежним. Ще більше людей захочуть довідатися правду. І не лише про Дмитрієва, а й про те, що він знайшов у землі та в архівах”. В цей трагічний день біля Козацького Хреста у Сандармосі в Карелії зібралися українці, що приїхали з Петрозаводська, Санкт-Петербурга, Москви…
Багаторічна голова Товариства української культури в Карелії Лариса Скрипникова повідомила: “Нас (українців) було небагато, але ми точно знали, що помислами з нами були десятки наших друзів — і це нас надихало. Доїхали до Медвежегорського кладовища, де відвідали Сергія Колтиріна — директора Медвєжєгорського музею історії будівництва Біломор-каналу, поклали квіти біля могилки, згадали Сергія Івановича, помолилися за упокій душі мученика вже путінського режиму. Далі під’їхали до Сандармоху — приємною несподіванкою було те, що людей було досить багато. Поклали вінок до Соловецького каменю та зачитали імена страчених мучеників, серед них були імена українців та осіб багатьох інших національностей... Згодом перейшли до нашого Козацького Хреста, поклали квіти, вінок своїм милим землякам, поставили горщик чорнобривців, запалили свічки. Прочитали поминальну молитву і поіменно згадали усіх страчених українців в урочищі Сандармох та зачитали листи співчуття, надіслані з України та інших місць до цієї трагічної дати”…
А активіст української громади з Петрозаводська Андрій Литвин, який біля Козацького Хреста “Убієнним синам України” розгорнув синьо-жовтий прапор, додав: “В Сандармосі зустрілися з Іриною Фліге, Світланою Кульчицькою та іншими друзями з петербурзького “Меморіалу”. З Олександром Шершнєвим поставили вінок зі стрічкою “Жертвам державного терору. Українці Росії” до гранітної брили, на якій залишився слід від бронзового барельєфа “Розстріл з ангелом-хранителем” і зберігся запропонований (політв’язнем путінського режиму!) Юрієм Дмитрієвим напис “Люди! Не вбивайте один одного”. Великий кошик з квітами та стрічкою “Жертвам державного терору. Громада Українців Росії” поставили біля гранітного Козацького Хреста, а менший — біля дубового Хреста, який холодною осінню 1997 року привезла перша українська делегація. Запалили лампадки біля обох українських хрестів та під зливою біля розстрільних ям зачитали витяги зі звернень на підтримку Юрія Дмитрієва і пам’яті жертв Сандармоху від українців Естонії (Віра Коник), Білорусі (Валентина Логвин), Казахстану (Михайло Парипса) і, звичайно, “Соловецького братства” з України (Георгій Лук’янчук, Світлана Чорна)…
Без переосмислення подій минулого як фактора, що визначає сьогоднішнє життя, неможливо нічого в ній виправити. А для виправлення потрібно зрозуміти: більшовицька система, що привела народи СССР до найбільшої трагедії в їхній багатовіковій історії, нікуди не поділась. Ця жахлива система — в оновленому, гібридному, поки що трохи пом’якшеному вигляді — є сьогоднішньою реальністю в путінській Росії, лукашенківській Білорусі, авторитарних режимах середньої Азії….
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
