Пошта “СП” · “Лишень тоді, коли ми покажемо силу хоч на частині своєї землі, зверне на нас увагу й Європа”. · с. 7сторінка оригіналу ↗
Перші прапороносці
Слово Просвіти, №33 за 2024 рік
Василь ВЕЛЬМОЖКО, член Національної спілки краєзнавців України, м. Одеса
Василь Андрійович Бибік на$ родився 23 серпня 1894 року в се$
Василь Бибік лі Гудими Полтавської губернії, тепер Роменського району Сум$ ської області, в родині хліборобів. Під час пологів померла мати, хлопчика доглядала старша сес$ тра. У 12 років Василь закінчив початкову школу в Гудимах, далі продовжив навчання в Лохвиць$ кому реальному училищі, але провчитися довелося тільки три класи. Через три роки училище було закрите, і 15$річний юнак повернувся в рідне село, деякий час заробляв репетиторством. Та$ ка діяльність сприяла Василю скласти іспит в Миргородську гімназію, куди його прийняли після іспитів до 4 класу. Гімна$ зист Бибік продовжував надавати уроки малолітнім миргородцям, заробляючи на проживання та плату за навчання. Після закін$ чення гімназії в 1916 році Василь стає студентом юридичного фа$ культету Київського університету св. Володимира, але через три мі$ сяці його призвали до війська. Як студента Василя Бибіка направлено на навчання до 1$ї Одеської школи прапорщиків. Час навчання в Одесі припав на Лютневу революцію в Росії. 16 березня в місті відбулась перша українська маніфестація. У ній взяли участь обидві школи пра$ порщиків, які вийшли під черво$ ними прапорами, а близько 60 юнкерів рухалися під синьо-жов$ тим знаменом. Цього прапора зшили для юнкерів-членів “Спіл$ ки українських юнаків” жінки з “Української хати”. Василь якраз ніс прапора, коли військова ко$ лона рухалась по Канатній вули$ ці. На запитання начальника 2$ї
Віталій Кобзар
11 серпня відбувся фестиваль “Кобзарський Спас в Ірпені”, організований Київським коб$ зарським цехом. Місто Ірпінь на Київщині об$ рано не випадково. Тут жив пер$ ший панотець Київського коб$ зарського цеху Микола Будник. Його будинок на вулиці Україн$
школи полковника Омелянови$ ча-Павленка: “Хто йде під цим прапором?”, Василь відповів: “Українці – нащадки запорозь$ ких козаків”. Полковник відпо$ вів, що він є нащадком дунай$ ських козаків і був би радий їхати під цим чудовим прапором. Пра$ пороносець відповів, що цим він зробить велику честь. Після випуску з військової школи прапорщик Бибік потра$ пив у Самарканд, де впродовж місяця створив український ку$ рінь, з яким на початку липня прибув до Києва й влився в пер$ ший Український Богданівський полк. З того часу й до листопада 1920 року Василь Бибік перебу$ вав в українському війську. Наго$ роджений орденом Залізного Хреста. У листопаді 1920 року потрапив у табір інтернованих Шипйорно під Калішем у складі Запорозької дивізії. У таборі по$ ручник Бибік увійшов до таборо$ вої студентської громади, зай$ мався культурно-просвітниць$ кою роботою серед вояків. У вересні 1923 року Василь Бибік був зарахований до Україн$ ської господарської академії в Подєбрадах, де вів у газеті “По$ дебрадські новини” рубрику “Ук$ раїнський огляд”. У 1928 році за$ хистив диплом за темою “Земле$ володіння та землекористування на Великій Україні напередодні революції 1917 року” та отримав диплом “інженера-економіста”. До 1945 року В. Бибік жив і працював у Німеччині, після вій$ ни перебрався до США, де 3 лип$ ня 1954 р. помер в Нью-Йорку, похований на українському пра$ вославному цвинтарі в Бавнд$ Бруці.
Георгій Москаленко народив$ ся 24 липня 1938 р. в Одесі. Бать$ ко – Митрофан Пантелійович працював у порту, мати – Ніна Парфентіївна Діянова, болгарка за походженням, працювала ку$ харкою у місцевому санаторії.
Георгій Москаленко
Навесні 1944 р., коли почалися бої на підступах до Одеси, родина завбачливо виїхала в село Якимів Яр Ширяївського району (тепер Старомаяківської сільської гро$ мади Березівського району) на Одещині, де жили батьки матері. Сьогодні село на стадії вимиран$ ня, школи немає і жодної згадки про героя також немає. Тут при дідові та бабі Георгій мешкав наступні десять років, тут він закінчив семирічку. Змалку хлопчик цікавився історією, знав про Українську Народну Респуб$ ліку, а слова славня “Ще не вмер$ ла” вивчив ще у молодших кла$ сах. Пізніше Георгій Митрофано$ вич згадував: – У нас на селі жили пересе$ ленці із західних областей, котрі розповідали про самостійну Ук$ раїну. Це мене цікавило, я завжди тягнувся до тих дядьків, послуха$ ти, що ж це за самостійна Украї$ на, що це таке, чого вони прагну$ ли. Їх більшовики виселили із за$ хідних областей, а розселені були на Одещині… У вас такого в чи$ танці не було – це десь у четвер$ тому класі вивчалося. Там синьо$ жупанники, сірожупанники з’яв$ лялися – вони разом із Коно$ вальцем штурмували “Арсенал”. То це мене почало цікавити: зна$ чить, була якась Держава...
Деякий час підліток працював у колгоспі, але в січні 1955 року поїхав до Києва і влаштувався слюсарем-сантехніком на будів$ ництві. Жив відтоді Георгій у гур$ тожитку в Святошині. У 1957–1960 рр. служив у Радян$ ській Армії, після армії в 1962 р. закінчив вечірню школу та всту$ пив на вечірнє відділення Київ$ ського інституту народного гос$ подарства, бо вдень працював майстром Київського спеціалізо$ ваного управління № 521 “Сан$ техмонтаж”. У школі познайомився з уро$ дженцем Київщини Віктором Куксою, який чув про УНР від шкільного вчителя музики Дмит$ ра Чалого, що відсидів у концта$ борах 25 років. Хлопці потовари$ шували, їх об’єднувала любов до історії рідної держави і вони вирі$ шили на 1 травня піднести оку$ пантам “гостинця” і показати Європі, що “лишень тоді, коли ми покажемо силу хоч на частині своєї землі, зверне на нас увагу й Європа”. Вони вирішили встановити на даху головного корпусу Київ$ ського інституту народного гос$ подарства український прапор і Тризуб. Адже в тому районі – станція метро “Більшовик” (те$ пер – “Шулявська”), і там уранці до Першотравня збиралися веле$ людні колони демонстрантів. Прапор хлопці виготовили са$ мостійно, з купюри 50 карбован$ ців УНР скопіювали національ$ ний герб і пришили на прапор, ав нижньому правому кутку пра$ пора друкованими літерами виве$ ли: “Ще не вмерла Україна, Ще її не вбито. ДПУ”. О другій годині ночі 1 травня 1966 року Георгій Москаленко закріпив прапор, і хлопці пішки відправились у гур$ тожиток. О шостій тридцять ранку зна$ мено на даху помітив двірник і негайно повідомив про це вахте$ ра, котрий мерщій викликав на місце НП секретаря парткому інституту та проректора. Знамено на даху вони не чіпали: боязко… Мовляв, а якщо націоналістич$ ний прапор диверсантами замі$ новано? Дізнавшись про ексцес, терміново прибув непомітний співробітник УКДБ, опитав свід$ ків, у якості доказу злочинної ді$ яльності забрав полотнища пра$ пора та відвіз у центральний офіс на вулицю Володимирську, 33. Вже о 10:00 прапора на даху не було, простий люд нічого не по$ мітив.
Андрій Лящук який приїхав із Рівного. Він ви$ конав, зокрема, пісню про битву під Оршею 1514 року, в якій вели$ кий гетьман литовський, волин$ ський князь Костянтин Острозь$ кий, командуючи об’єднаним польсько-литовським військом, до складу якого входили білору$
Віктор Кукса
Наприкінці 1966$го слідство вийшло на організаторів кричу$ щого випадку антирадянської ді$ яльності. 31 травня 1967 р. на закритому засіданні Київський обласний суд визнав їх винними у проведенні антирадянської агі$ тації і пропаганди і засудив в су$ купності до 3 років позбавлення волі в таборах суворого режиму Г. Москаленка та 2 роки – В. Куксу. Звільнившись 1970 р., Георгій Москаленко з труднощами влаш$ тувався сантехніком, пізніше був бригадиром, майстром, виконро$ бом. У 1973 році отримав кварти$ ру. У 1990$х роках брав участь у рухові за незалежність. Указом Президента України від 18 сер$ пня 2006 р. Г. Москаленко наго$ роджений орденом “За муж$ ність” І ступеня. 26 січня 2007 ро$ ку ухвалою спільного засідання Судової палати у кримінальних справах та Військової судової ко$ легії Верховного Суду України вирок Київського обласного суду від 31 травня 1967 року скасова$ но, а справу в цій частині закрито за відсутністю в його діях складу злочину. Помер Георгій Митрофано$ вич 10 квітня 2021 року, похова$ ний в Бучі. 16 листопада 2006 ро$ ку на будівлі 1$го корпусу Київ$ ського національного економіч$ ного університету імені В. Геть$ мана, над якою був піднятий пра$ пор, встановлено меморіальну дошку в пам’ять про геройський вчинок Москаленка та Кукси. 23 серпня 2021 року, у День Держав$ ного Прапора України, у Бучі від$ крито меморіальну дошку Геор$ гію Москаленку на будинку, у якому він жив з 1973 року до кін$ ця життя. Віктор Іванович Кукса при доброму здоров’ї живе в Києві, на пенсії.
си, українці, серби, кримські та$ тари, угорці і німці, розгромив московське військо. Далі виступили Ждан Безверб$ ний, Дмитро Радченко із Харко$ ва, який зараз навчається в 11 класі в Києві, Віталій Кобзар і Святослав Силенко. – Ми ще підіймемо жовто-си$ ній прапор на Кремлі, – співав Святослав Силенко. Він також виконав пісню з репертуару свого покійного батька заслуженого артиста України Тараса Силенка. Фестиваль завершився висту$ пом народного артиста України Тараса Компаніченка. На фестивалі переважала тема визвольної боротьби українсько$ го народу. На тлі наступу нашої армії на Курщині ця тема та й за$ галом фестиваль прозвучали оптимістично. Під час фестивалю було про$ ведено збір коштів на придбання засобу радіоелектронної боротьби для 2$ї батареї 10$го батальйону 59$ї бригади ім. Якова Гандзюка.
Анатолій ЗБОРОВСЬКИЙ
Цього року виповнюється 20 років запровадження нового свята – Дня Державного прапора України. Напередодні цієї події хочу розповісти про підпоручника піхоти Армії УНР Василя Бибіка, який у березні 1917 року ніс синьо-жовтий стяг на маніфестації в Одесі і якому в День Прапора виповниться 130 років, та про уродженця Одеси Георгія Москаленка, який в ніч на 1 травня 1966 року підняв український прапор над Київським інститутом народного господарства.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
