Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“До нас повертається Пилип Орлик, зі своїми · думками, мріями, пристрастями, непереборною · жагою свободи”. · 8 Постать · с. 8сторінка оригіналу ↗

Перо проти меча: тріумф і трагедія Пилипа Орлика

Слово Просвіти, №33–34 за 2021 рік

Наталія ДЗЮБЕНКО-МЕЙС Про Пилипа Орлика довго говорили переважно з трагедійною ноткою жалю, мовляв, після поразки Мазепи гетьману довелося поневірятися у вигнанні, де потерпав від безгрошів’я, зраджений усіма. Переслідуваний царськими нишпорками, гнаний європейськими дворами. Позбавлений вітчизни, родини. Безправний політичний емігрант, затиснутий у лещата злиднів і безвиході. Та й гетьман з нього абиякий – всього один безславний визвольний похід, а все подальше життя – написання листів, прокламацій, звернень до урядів, монархів. Перо проти меча. Книга проти московитських фортець. Нерівні сили. Марна боротьба. А ще образ лютого ката, зарізяки і убивці з поеми О. Пушкіна “Полтава” – масивна постать звіра, крючкуватий ніс. Втім, справедливості ради треба відзначити, що навіть прославлене промосковське “нашевсьо” не змогло стерти з історичної пам’яті нащадків справжній образ Пилипа Орлика – блискучого аристократа, благородної витонченої людини, одного з найосвіченіших людей свого часу. Воїна, інтелектуала, мислителя, поета, державника. Незламного борця і провидця, який зумів випередити свій час і повернутися до нас героєм і переможцем. Тим, чий внесок у постання і розвиток української державності є основоположним, фундаментальним і неоціненним. Пилип Орлик – провісник незалежної, модерної, демократичної України, архітектор її нинішніх і майбутніх правових, економічних, духовних, культурних вимірів. А ще приклад людини-патріота, яка у безнадійних обставинах кинула виклик імперському московському спруту. Це була довга і затяжна боротьба, яка не припинилася навіть по смерті основних персонажів цієї історії. Та час завжди на боці людей Слова. Імперії гинуть, фортеці падають, Слово торжествує. І ось після понад 300-літнього забуття до нас повертається Пилип Орлик, зі своїми думками, мріями, пристрастями, непереборною жагою свободи, а ще зі своїми застереженнями, які для нас як ніколи актуальні, бо у цьому історичному свічаді багато що видно виразніше, проявляються витоки наших негараздів, наших бід. І коли ми замислюємося над майбутнім нашої державності, слово Пилипа Орлика, його життя і діяльність дають нам чіткі орієнтири нашого поступу. Аби не збитися на цивілізаційні манівці, не спокуситися легкими шляхами, не піддатися на улещування давнього і не приховуваного ворога. І це не сліпа реакція на прибуття в Україну із Швеції латинського оригіналу нашої першої Конституції, укладеної уславленим гетьманом, хоч подія ця визначна. Потреба заново осмислити спадщину Пилипа Орлика назріла давно. Я знаю, як на зорі незалежності українські науковці по крихті визбирували відомості про нього. Я сама підготувала до друку чимало публікацій у парламентській газеті “Голос України”. Зараз розумію, що в них було більше легенд і міфів, аніж історичних фактів. Але постать вабила своєю таємничістю, тож пошук розпочався. Тоді ж у ЗМІ йшла запальна дискусія про те, правдиві відомості про Конституцію Пилипа Орлика чи її сфальшували занадто завзяті “патріотичні” персонажі. Навіть зараз українська Вікіпедія ще сумнівається в її автентичності. А ще тоді народилася байка, що знаменитий французький аеропорт Орлі буцімто названо на честь відомого французького генерала, сина Пилипа Орлика Григорія. З’ясувалося, що назва ця давня. Але легенда була красивою, тож вигадка продовжила жити уже як доконаний факт. Не описуватиму, аби не роздмухувати чиюсь нездорову уяву про інші, підліші вигадки, привнесені російськими псевдоісториками, для яких усі, хто пов’язаний з постаттю Івана Мазепи, – злочинці і зрадники. За роки незалежності образ Пилипа Орлика пережив своєрідну трансформацію. Нововідкриті джерельні матеріали дають нам змогу переосмислити життєвий подвиг українського гетьманаемігранта. І з’ясувалося, що його ідеї мають нині для нас, сущих, надзвичайне, якщо не основоположне значення. Йдеться не лише про його Конституцію – “Договори і Постановлення Прав і вольностей Війська Запорозького”, ай про його поетичні твори, чималу епістолярну спадщину і, звичайно ж, про його знаменитий “Діярій подорожньому” – багатотомне видання, над перекладом якого нині напружено працює український дослідник і історик Олександр Алфьоров. Отже, чим для нас важлива ця постать? Так, звісно, ми можемо пишатися самим фактом створення українською політичною думкою чи не найпершої конституції – суспільного договору, який визначав права і обов’язки різних верств населення, вперше розділяв судову, виконавчу і законодавчу гілки влади, ставив чіткі межі проявам корупції у тогочасному суспільстві, забезпечував соціальні гарантії уразливим верствам. Та Гетьманська булава найголовніше, що у його Конституції і в його епістолярній спадщині закладена ідеологія незалежної держави – України, сконденсована у лозунгові “Армія, мова, віра”. Цей документ загальними принципами спрямований у майбутнє, в коло європейських народів. Загальновідомо, скільки енергії доклав Пилип Орлик, а потім і його син Григорій для створення сильної європейської коаліції, без якої, в цьому Пилип Орлик був переконаний, неможлива незалежність, українська незалежність. Тому він ніколи не припиняв пошуки підтримки у різних європейських держав (Франції, Великої Британії, Речі Посполитої, Ватикану, Саксонії, Пруссії та інших), неодноразово порушував питання про допомогу в справі відновлення української державності, продовжував бомбардувати французьких, польських, шведських і османських політичних діячів маніфестами про недолю України та разом із сином Григорієм планувати кроки, спрямовані на звільнення вітчизни від московського ярма. Загалом, ідучи слідами Пилипа Орлика, дослідника щоразу пронизує якесь почуття історичного дежавю, настільки актуальними є ті проблеми, над якими бився він, перешкоди, які він намагався здолати. Перша з них – повернення українського православ’я під омофор материнської Константинопольської церкви. Це перша стаття Конституції. І це питання ніколи не випадало з поля зору біженця. В неймовірній матеріальній скруті, він все ж докладає всіх зусиль, аби приймати константи-до 30-річчя Незалежності України” в Національному заповіднику “Софія Київська” нопольське високе духовенство, для чого закладає навіть свої гетьманські регалії. Він завзято і небезуспішно бореться за визволення бранців з московського полону, для чого задіює всі дипломатичні канали. Орлик постійно тримає в полі зору кримський напрямок, при кожній нагоді наголошуючи на важливості зв’язків Кримського Ханства і України, навіть попри те, що саме зрада кримських татар призвела до поразки у його єдиному військовому поході під Білою Церквою. На початку 1711 року Пилип Орлик уклав з Кримським ханом Кайрський договір про оборонно-наступальний військовий союз і розпочав спільний похід запорожців, буджацьких татар, шведів і поляків проти московитів в Україні. Шведський король брав на себе зобов’язання вести війну доти, поки Україна не буде визволена від московського панування, а османи і татари обіцяли свою допомогу у цій боротьбі. Пилип Орлик добре підготувався до походу, в який 12 лютого вирушив з Бендер, перейшовши кордон поблизу Рашкова. Він розсилав листи-універсали, в яких закликав до повстання народу проти влади московського царя. Населення підтримало Орлика, і один за одним міста Правобережжя переходили під владу гетьмана. Людність була нажахана правлінням московської влади. Ще не вичахли попелища Батурина. На початку лютого 1711 р. козацькі війська на чолі з гетьманом вже розта­ Перші відвідувачі виставки “Раритети Української Козацької держави – Гетьманщини ХVII–XVIII ст.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин