Незабутні · “Шістдесятники – плеяда високоморальних творчих інтелектуалів”. · с. 15сторінка оригіналу ↗
Пам’яті незабутнього Романа Хоркавого – дисидента2шістдесятника, науковця, письменника, митця
Слово Просвіти, №33–34 за 2021 рік
– Мені дуже приємно бути суголосним з Іваном Дзюбою. Ти знаєш, як я його поважаю! – Чи збереглася в українському народі та історична енергія, що гарантує йому достойне майбутнє? – Збереглася! Вона — в історичному генотипі. Наш народ пережив величезні труднощі, що могли навіки звалити його з ніг, розтерти на порох. Але вистояв. Народ з таким генотипом заслуговує на велике майбутнє.
– Як оцінюєте нинішню національну політику української держави? – Я не політик. Але національна політика, як і культурна, потребують стратегічного осмислення і щоденної копіткої уваги. Щоденність має випливати із правильної перспективи. – Хто, на Вашу думку, є українцем? – Той, хто любить Україну та її мову, історію, культуру, хто навіки пов’язав своє життя з нею, хто працює, як говорив Шевченко, “на славу нашої преславної України”. З цього споконвіку складався національний характер. – Зараз усе більше акцентуються загальнолюдські цінності. – Засвоюючи їх, ми не повинні втрачати цінності національні. – Який історичний досвід особливо важливо вивчати? – Свій! Утім, не забуваючи про чужий: І чужому научайтесь, Й свого не цурайтесь.
– Ви, народний артист України, знаєте свій народ? – Вірю в нього! – Ви пишаєтесь українцями? – Пишаюсь! – Вам буває соромно за українців? – Буває. – Ви людина світу? – Саме так! Я живу скрізь, але мої корені тут, в Україні… – Як ставитесь до того, що канув у Лету Радянський Союз? – Рано чи пізно всі імперії розпадаються. – Найзнаменніший момент в сучасній історії України. – Оголошення Акту незалежності України 24 серпня 1991 року. – Найзнаменніший момент у давній історії України. – Запровадження християн& ства київським князем Володимиром. – Які символічні кольори могли б представити Україну всьому світу? – Ті, що на державному прапорі: золотий колір пшениці і блакитний колір неба. – Як оцінюєте місце і роль української культури в сучасному світі? – Думаю, що у культури великого народу — велике майбутнє. – Що ми зараз переживаємо в культурі: розквіт, розпад чи щось третє? – Багато втрат і складностей, але, думаю, все&таки попереду — розквіт. – Яка ідея могла б об’єднати українську націю? – Той, хто знає це, виведе народ до кращого життя. – Що, на Вашу думку, є найголовнішим у менталітеті українського народу? – Доброта і працелюбність. – Кого б Ви могли назвати совістю сучасної української нації? – Тараса Шевченка: давно, вчора, сьогодні і довіку.
Цими днями минає 40 днів з відходу у Вічність Романа Хоркавого – людини неймовірної долі. Його життя – знаковий вияв творчого натхнення, яке пронизане драматичністю випробувань, які він витримав з високою гідністю. Роман Хоркавий – яскрава, самобутня й багатогранна особистість з когорти шістдесятників, дисидент, автор самвидаву (за опозиційну діяльність зазнав численних обшуків, звільнень з роботи та позасудових репресій – був заарештованим у 1967, 1972 і 1986 рр.), поет, прозаїк, драматург, перекладач, літературознавець, науковець, педагог, літературний критик, художник, іконописець, ілюстратор, мистецтвознавець. Він був людиною енциклопедичних знань, вражав надзвичайно високою ерудицією. Р. Хоркавий подивляв своєю поставою правдивого інтелігента. Він відзначався благородством душі та шляхетністю вдачі – це був справжній аристократ духу. Його життя було сповнене потужної сили таланту та нестримного пориву духу у царині Літератури та Мистецтва. Роман Хоркавий – людина дивовижної віри. Будучи глибоко духовним, своїм життям промовисто засвідчував животворящу віру в Бога. З раннього дитинства отримав християнське та національне виховання, оскільки походив зі священницької родини. Тому любов до Бога, України та Української Греко-Католицької Церкви він проніс через все своє життя, сповнене Євангельським духом. Власне, його соціальне походження й стало причиною багатьох “проблем”, починаючи з навчання у Львівському університеті, у якому упродовж трьох років не отримував стипендії, хоча навчався на “відмінно”. Р. Хоркавого вперше затримали у 1965 р. у зв’язку з його “неблагонадійним” соціальним походженням, адже на той час він працював у “Львівській Політехніці” на педагогічній роботі – викладав німецьку та англійську мови, а наслідком цього затримання могло стати звільнення з роботи. І це був тільки початок його сходження на Голготу як християнина та національно-свідомого українця. Невдовзі його забрали представники репресивних органів КГБ з лекції посеред пари, та цього разу затримання було зумовлене з “політикою”, а саме – із самвидавом. Фактично з 1967 р. він був
Богдан ДЯЧИШИН, м. Львів
Ми живемо в ювілейний рік 30-ліття нашої Незалежності, і чільне місце борцям за неї належить Теодозієві Стараку (12.08.1931–1.10.1999) – Спеціальному посланникові Уряду незалежної України в Республіці Польща, який організував там перше дипломатичне представництво нашої новопосталої держави (значною мірою за власні кошти – звідси й прізвисько “Літаючий Амбасадор” [адже на той час не мав навіть особистого водія]). Саме про таких, як він, говорив свого часу Євген Сверстюк: “Це ... люди, які поставили себе на сторожі слова, честі, гідності”. “Він був політиком і людиною,
у списках “політично неблагонадійних” у тодішній радянській тоталітарній системі. Відповідно, його наукових статей не друкували, до захисту кандидатської дисертації не допустили, а незабаром звільнили й з викладацької роботи... Через дисидентську діяльність його ніде не приймали на роботу, до того ж він постійно перебував під прискіпливим наглядом КГБ. Шістдесятники – плеяда високоморальних творчих інтелектуалів, які були небайдужими до всіх тих сумнозвісних подій, які відбувалися в Україні, тож вболівали за її майбутнє, національну культуру та мову. Серед друзів-однодумців Романа Хоркавого з дисидентського руху були представники української національно-свідомої інтелігенції – В’ячеслав Чорновіл, Ігор та Ірина Калинці, Стефанія Шабатура, Михайло та Богдан Горині, Богдан Сорока, Люба Попадюк та ін., з якими відчував духовну спорідненість. Свого часу в Києві він познайомився з Іваном Світличним, Василем Стусом, Григорієм Кочуром та ін. Роман Хоркавий брав активну участь у створенні самвидаву. Він – автор численних самвидавчих праць, зокрема “Геть виженіть страх!”, “Лист до Генералісімуса” (антисталінський твір), повість “Ярмарок”, яка була дуже розповсюдженою у тогочасному самвидаві, та рецензії на заборонену поетичну збірку Ігоря Калинця “Відчинення вертепу” тощо. Чимало статей Р. Хоркавого увійшли до самвидаву під різними псевдонімами, зокрема “Євген Корда”, яким він найчастіше підписувався. Варто підкреслити, що КГБ так і не розкрив Р. Хоркавого під цим псевдонімом як автора самвидаву, що дало йому можливість уникнути арешту у масштабному покосі репресій представників української інтелігенції 1972 р. Роман Хоркавий вважав своїм моральним обов’язком долучитися до тодішніх акцій протесту, які організував з представниками громадськості Ігор Калинець, щоб підтримати тих шістдесятників-інакодумців, яких засуджувала тоталітарна радянська Система. Р. Хоркавий у той буремний період політичних репресій відважно виявляв свою громадянську позицію на захист засуджених дисидентів – політичних в’язнів. Під час одного з таких протестів його було заарештовано... Для того, щоб морально підтримати рідних ув’язнених приятелів-шістдесятників, він періодично їх відвідував, зокрема Дзвінку Калинець та Оксану Гель. Також відвідував Ганну Шабатуру, Любу Попадюк, Атену Пашко, окрім того, навідувався й до рідних ув’язненого Михайла Гориня. Саме у той період КГБ намагався усіма можливими способами видворити його зі Львова... Через шалений тиск на його рідних він таки змушений був деякий період проживати на Уралі. Роман Хоркавий за участь у дисидентському русі, а рівно ж і за свій мужній вияв підтримки заарештованим дисидентам під час судилищ над ними у Львові, упродовж майже 20 (!) років зазнавав переслідувань та гонінь збоку радянських репресивних “органів”, тож увесь цей період поневірявся без постійної роботи та місця проживання. З утвердженням незалежності України Роман Хоркавий став головним редактором релігійного журналу “Діти Марії” при Марійському товаристві у Львові (на той час це було єдине християнське видання для дітей, яке розповсюджувалося по всій Україні), також релігійної газети “Вірую” та “Світ Дитини”. Р. Хоркавий всі свої сили та вміння вкладав у видавничу справу, до якої ставився з великою відповідальністю, докладаючи усіх зусиль, щоб ці видання були на належному професійному рівні. Роман Хоркавий – людина багатогранного таланту та обдарувань, при цьому він завжди відзначався скромністю. Його наукова та літературна спадщина вражає тематичною багатовимірністю. Окрім того, він проявив себе і як прекрасний художник. Щоправда, його мистецький доробок ще потребує ґрунтовного вивчення. Серед його творів – відома мистецька серія “Музичні інструменти”. Р. Хоркавий надзвичайно цікавився українським мистецтвом, блискуче знав й європейське малярство різних епох. Він відзначався подиву гідною працездатністю, тож його вагома спадщина становить чимало мистецьких творів (живопис, графіка) та понад 80 видань. Р. Хоркавий – автор низки ґрунтовних наукових статей з літературознавства, поезій, драм, оповідань, афоризмів, есе тощо. Зокрема, серед його доробку – “Львівські капрічіос (діалоги)”, “Сковородіана”, “Шевченкіана”, “Думки, висловлювання, визначення... (збірник афоризмів)”, “Під знаком Франка”, “Зав’язь” у 2 т., “Тісно-вільно” у 3 т., “Античність-сучасність”, “Ars longa (твори про образотворче мистецтво взагалі)”, “Музика – втіха і правда” (твори про музику)”, “За серцем жіночим (твори про видатних українських жінок)”, “Антоничіана”, “Сучасники мої”, “Брязкіт зброї”, “Підсумок-вибране” Твори у 4 тт., “З-під філософського каменя”, “Визначення життя” тощо. Також він був укладачем українського музично-педагогічного словника у 2 томах та філософського довідника “Наші любомудри” тощо. Завдяки Р. Хоркавому вийшло у світ фундаментальне видання Олександра Бодревича-Буця “Національна пам’ять України. Етногенетичне дослідження” (Львів, 2005). Р. Хоркавий нагороджений медаллю НСПУ “Почесна відзнака” (2015) та Премією ім. Ірини Калинець (2016), був членом Національної Спілки Письменників України. Світлої пам’яті Романа Хоркавого (1940-2021) поховали у Львові на Знесінні біля могили Воїнів Січового Стрілецтва – борців за волю України, яку так щиро і безмежно любив й Роман Хоркавий – яскравий представник знакової Епохи шістдесятників.
Друзі падіна Свистунова” [“За вільну Україну”, 18 червня 1999 року]). Не забуваймо тих, чиї імена записані на скрижалях Незалежності України, які побудували міцний фундамент нашої слави, гідності й засвідчили світові, що Україна була, Є, а в недалекому майбутньому буде земним раєм… Пам’ятаймо й про невеличку цеглинку в цьому фундаменті нашого краянина Теодозія Старака... “Я на день воскресіння прийду. / Я ж бо дня того, Боже чекаю…” (Ірина Калинець, “Шлюб із полином”). Він запитає (а Ірина Калинець вслід за Ним) не Бога – запитає нас, присутніх на цьому дійстві: де були, що робили, щоб вибороти, зберегти для вічності Україну, волю для прийдешніх поколінь..
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
