Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Пам’ятаємо! · “Вічні тільки · Україна і душа!”. 16 · с. 16сторінка оригіналу ↗

Це твоє свято, синку!

Слово Просвіти, №33–34 за 2021 рік

Валерій РОМАНЬКО, член НСПУ, м. Слов’янськ Донецької обл. Лист до сина у Вічність “…а вічні тільки Україна і душа!” (З вірша Олександра Романька “Я тут із поконвіч…: Незалежність – 2017”) ень Незалежності України для тебе, сину, був найбільшим важливим днем у річному календарі, святом державним та особистим. Мабуть, поряд із Днем народження. Та йне дивно, що ці дві події особливі: з’явилася на світ людина, нове життя, і народилася нова держава, яка є твоєю Батьківщиною – цю нерозривну єдність ти відчував з раннього дитинства до кінця свого короткого життя. На жаль, не дожив ти, дорогий наш Сину, до цього ювілею – 30-річчя Незалежності України. Я впевнений, що обов’язково ти б присвятив цій даті свої вір­ші. Чи не вся твоя поезія та й велика кількість журналістських матеріалів присвячена проблемам української державності, її мові та культурі, захисту рідних кордонів, але саме до Дня Незалежності ти готував особливий подарунок – окремий поетичний доробок. І йшов з ним на центральну площу або до пам’ятника Т. Шевченку і з неабияким піднесенням декламував перед земляками. І цей патріотичний порив, ця щира любов до України, біль за її сьогоднішні негаразди торкалися серця кожного слухача. Навіть у мене, твого батька, перехоплювало горло, а на очі набігала сльоза… У ті хвилини я був гордий за тебе, за твій талант, за твій патріотизм… Ти до останнього вірив у те, що окуповані території будуть повернуті Україні: І свято буде – буде тут і у Донецьку, В Дебальцевому, в Іловайську, в Горлівці – будь-де, Олександр Романько Бо ця земля ім’ям єдиним – “Україна” зветься, Зоря Вкраїни із небес ніколи не зійде! У такі дні ти одягав вишиванку: чи червоно-чорну, яку я привіз тобі в подарунок з київського Майдану, чи для цієї події просив у батька світлу сорочку із зеленою вишивкою, яку я придбав у Чернівцях у 2009 році на Міжнародному Шевченківському святі “В сім’ї вольній, новій…”. Зазвичай на плечі накидав синьо-жовтий прапор – таким тебе і сьогодні пам’ятають знайомі та рідні. Ціну незалежності, свободи ти, як і багато хто з наших земляків, особливо відчув після звільнення Слов’янська від російських найманців та їхніх посіпак в непростому 2014 році. “Життя без України…, без радіо, ТеБе, зв’язку, мережі та газет” в одному з віршів ти назвав “життям в консервній банці”. Саме після трагічних подій ти вирішив до кожного Дня Незалежності присвячувати вірша: “День Незалежності – 2015”, “До Дня Незалежності – 2016”, “Я тут із поконвіч…: Незалежність – 2017”. А ще я радий і гордий з того, що у пориві в любові до України ми з тобою, сину, були єдині. І що цікаво: один з одного брали приклад. Ти якось відзначив: “Як тобі вдається ніколи не переходити на російську мову у спілкуванні з російськомовними земляками? Мені не завжди вдається”. Я ж брав приклад з твоєї волонтерської самопожертви в ім’я громади, з безмежної поваги до Прапора, Гімну України, з великої поваги і подяки до військових, які звільнили Слов’янськ і боронять кордони України, з багатьма з них ти мав особисті близькі стосунки. Не знаєш ти, сину, що цю єдність душ і поглядів об’єктивно, не будучи з нами особисто знайомим, сказав наш славнозвісний земляк Іван Дзюба – у всеукраїнській письменницькій газеті “Літературна Україна” 16.03.2019 р. вийшла його стаття з промовистою назвою “Батько і син”. А після прочитання цієї статті відразу ж відгукнулася наша землячка з Покровська Любов Чорна, зазначивши, що все у статті “правдиво, витончено, без перебільшень”, і додала: “Зраділа, що тепер вся Україна дізнається про Олександра Романька – Сашка, як його лагідно називали в Слов’янську друзі і колеги по перу. І не тільки в Слов’янську. Його знав весь Донецький кряж”. Саме про твій, сину, щирий патріотизм, безмежну любов до України сказав Іван Дзюба, виділивши в поезії “образ України” як одну з центральних тем. Критик писав: “І коли настав грізний 2014-ий рік, Олександр Романько ладен боронити Україну зброєю свого слова і має моральне право іти зі своїм словом до українських бійців на передовій. Тоді народжується тривожно-знаменний ів чомусь несподівано пророчий вірш “Третій майдан”. Цю високу оцінку нашого знаного земляка ти, Сашо, на жаль, не почув. Тож 30-річчя Незалежності України, безперечно, твоє свято, дорогий сину. Хочеться вірити, щой там, на Небесах, ви молитеся за Україну, вірите у її краще майбутнє. Р. S. Трагічно обірвалася доля людська і поетична Олександра: 26 листопада 2017 року, вшановуючи жертв Голодомору в Україні, син запалив свічку, поставив її на вікно, де висіла штора та лежали стоси паперу, і міцно заснув, перед цим вимучений двома безсонними ночами. Сталася пожежа… Наступного дня йому виповнилося б 44 роки. Він до останнього був з українським народом: не забував про трагічні сторінки історії, вболівав за його долю. Творча спадщина Олександра Романька, опрацьована батьком, увійшла у декілька поетичних та прозових книг: “Не замучит меня хромота…”, “Мімікрія і мартиролог”, “Листи з провінції”, “Публіцистика. 1988–2017”. А на початку цього року вийшла збірка спогадів “Пам’ять про Олександра Романька”. Пропонуємо увазі читачів вірш Олександра Романька. Я тут із поконвіч… (Незалежність – 2017) Ну, от, ось тут вона, земля моя – країна яблунь й вишень, і ластівки ширяють стрімко в височінь! Із Сяну і Дністра, через Дніпро, Азов й Донець стрічається із “диким степом”… Я тут із поконвіч! В цій стоптаній копитами й чоботями землі, в зотлілих скіфських Будьмо разом! ПЕ РЕ Д П ЛАТА—2 0 2 1 Вартість передплати ТИЖНЕВИК ВСЕУКРАЇНСЬКОГО ТОВАРИСТВА “ПРОСВІТА” (з доставкою і поштовими витратами):

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин