Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
«Просвіта» сьогодні · “Зеленському треба приступити до консультацій з добрим десятком людей розумних, що знають толк у державному управлінні”. · с. 5сторінка оригіналу ↗

Післясвяткові роздуми

Слово Просвіти, №33–34 за 2026 рік

Микола КУЛЬЧИНСЬКИЙ, м. Полтава На День Державного Прапора я завжди вивішую на балконі наш прапор. Ось вже 35 років, починаючи з 24 серпня 1991 року, а потім з 23 серпня 2004 року, після указу Президента Леоніда Кучми. У моєму будинку на балконах, крім мого, – жодного прапора ні 23-го, ні 24-го. Чи означає це, що всі мешканці будинку байдужі до України? Зовсім ні. З ким не розмовляю – відчуваю, що готові мужньо все перетерпіти і дочекатись перемоги. Може, і є ждуни, але сидять тихо. Це означає, що у нас на 35-му році відновленої української державності після 70-ти років московської комуністичної неволі (УНР остаточно впала у 1921 році) відсутня культура вшанування святинь української нації, якими є і державні символи. Тож ми ще не стали нацією в усій своїй повноті. У більшості з нас сидить байдужість до державних символів, перенесена з колоніальних часів, коли тільки на офіційному рівні на свята вивішувались колоніальні комуністичні червоні прапори, а людям, привченим не проявляти найменшої активності, і в голову не приходило вивісити на своїй хаті чи квартирі прапор держави, у якій вони виростали лояльними громадянами. Можливо, впливало неусвідомлене, підсвідоме відчуття колоніальної дійсності українців, а можливо, відчуття своєї безправності в тоталітарній державі, хоч вона в останні десятиліття і послабила масові репресії проти українців і тримала по тюрмах тільки нескорений український цвіт. Однак рідко хто не боявся КГБ і не давав згоди стукати на колег по роботі, на сусідів, завербованих 16-18-річних дітей – на батьків, родичів, якщо всі перелічені категорії потрапляли у сферу зацікавлень репресивних органів. Тяжка це спадщина, яку нам доводиться долати, і ми все-таки поволі та доволі успішно її долаємо, особливо в останні роки – роки війни, та здобуваємо свою національну й особисту гідність і Євгенія ЮРЧЕНКО, письменниця, журналістка 6 вересня у відділі мистецтв Житомирської ОУНБ ім. Олега Ольжича відбулася презентація нової книги просвітянина, краєзнавця, кандидата історичних наук Геннадія Махоріна про діяльність “Просвіти” Житомирщини. Презентація видання “Житомирська “Просвіта”: хроніка діяльності (1907–2026)” зібрала свідомих українців у гостинній бібліотечній залі, де учасники заходу ділилися спогадами про роботу товариства “Просвіта” в місті Житомирі у 1992–2026 роках. “У книзі є факти про історію “Просвіти” у Житомирі та історію культурного честь. І таких громадян з кожним днем стає все більше. І їх буде більшати попри московську балістику та все інше, що ним вбивають мирних людей та руйнують наші міста й села московські звірюки, щоб викликати серед нашого народу капітулянтські настрої, мовляв, як будемо з росією, то буде краще. Краще не буде, бо половину з нас, а то й більше, знищать фізично. Вони це вже робили у 1920-30-х роках, тож досвід мають, а ті, що залишаться, перетворяться на лакеїв, що й на кухні боятимуться щось правдиве говорити з рідною жінкою. Бачачи і слухаючи людей, наших мужніх воїнів, наших спортсменок і спортсменів, наших незламних, неймовірних ветеранів, попри їхні жахливі поранення, жертовних волонтерів, я й приходжу до висновку про велику силу духу нашого народу, хай і не всього, але достатнього для перемоги, про що й писав у привітанні з Днем Незалежності. Тож відсутність прапорів на балконах наших будинків та щоглах приватних садиб, як це є в Америці чи Європі у дні національних свят, – це тільки проблема часу. Школа, армія зроблять свою справу. А от ставлення до обраної нами влади – питання набагато складніше. Від нього залежить наше щоденне життя за мирного часу і перемога чи поразка під час війни. Перемога – отже, є майбутнє, повага світу і допомога у відбудові України, поразка ж означає кінець історичного буття української нації. Саме цього й хочуть москалі на чолі з пуйлом та їхні лакеї в Україні. Після арешту Ірини Мудрої стало очевидним, що з обранням Володимира Зеленського Президентом України влада знову почала перетворюватись на мафію, як це було за Януковича. Хто планував перетворення держави на державу-мафію, як вона утверджувалась на цьому шляху, яка участь у цьому процесі Президента Зеленського, а яка – його оточення, починаючи з Коломойського, колег по “95 кварталу”, Богдана, Єрмака, Буданова, – скажуть дослідники, а можливо, слідчі НАБУ та САП. Але те, що “Мідас” і “Форест Гамп” є шестернями та пасами однієї вибудованої ОП машини, яка веде до послаблення всього українського суспільства і насамперед ЗСУ, – у мене сумнівів немає. І думається мені, як добре, що в часи Президента Порошенка, Парубія, Гройсмана були створені антикорупційні органи. Ось вони і показали себе в цей тяжкий для народу і його держави час. Про всіх цих негідників, яким НАБУ оголосило підозру, можу тільки сказати словами Сергія Єфремова про українських лакеїв московських більшовицьких загарбників, які раділи вбивству Симона Петлюри в Парижі і виправдовували його: “Що це за люди?! Що це за люди!” Є надія, що боротьба з корупцією почалася по-дорослому і буде продовжуватись і після нашої перемоги. І надія на перемогу не пропала. Хоч Федоров і розказує, що Україна повільно програє війну, але провідні аналітики Європи й Америки стверджують, що це не так. Попри те, що поки Трамп сидітиме на вашингтонському троні, доти він гальмуватиме нашу перемогу. Кривавий кат України та чеченського і грузинського народів пуйло йому дорожчий. Навіть нещасні 400 мільйонів, виділені Конгресом для України, переніс на 2029 рік, санкцій не ввів і не введе, “петріотів” не продасть, хоча гроші для нього є божеством, і не продасть, незважаючи на майбутню розмову з новим англійським прем’єром, а мародери і стерв’ятники Віткофф і Кушнер приїдуть, коли Україна вся палатиме у вогні і стікатиме кров’ю від ударів балістики, щоб вкотре схиляти Президента Зеленського до капітуляції. Дай боже, щоб я помилявся. Тут я скажу добре слово про Володимира Зеленського. Не здав Україну в Парижі, будучи наодинці з Путіним, не підписав Стамбульську капітуляцію, привезену Арахамією (не знаю, чи мав він повноваження її підписувати і чи підписав, але думаю, що з москалями її узгодив), не став на коліна перед Трампом, який явно вимагав капітулювати перед пуйлом і віддати 5 областей. Тобто стоїть і воює. І це треба враховувати у ставленні до президента. Як воює і як стоїть – це вже нам судити на майбутніх мирних виборах. Вважав і вважаю, що будь-які розмови про вибори до перемоги тільки збурюють спокій суспільства, якому і так далеко до справжньої єдності – і через позицію Зеленського, і через не до кінця сформовану у величезної кількості громадян національну та громадянську свідомість, а також низький рівень політичної культури та загальної нашої освіченості. А звідси і довіра до популістських гасел, в основі яких завжди лежать маніпуляції свідомістю виборців або в матеріальних інтересах якоїсь соціально-політичної групи, або окремої особистості, але не в ін-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин