Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Культурні події · “Це люди, які співають, грають, пишуть, навчають і виховують дітей, підтримують українське мистецтво”. · с. 12сторінка оригіналу ↗

Мистецькі промені Незалежности: Україна, яка звучить у голосах поколінь

Слово Просвіти, №33–34 за 2026 рік

Леся КОРОЛИК-БОЙКО, Амбасадорка української культури і мистецтва, Посол миру, Посол української пісні у світі, голова Міжнародної організації “Поступ жінок-мироносиць у діаспорі” Наша дума, наша пісня Не вмре, не загине… Тарас Шевченко Ці пророчі слова Кобзаря сьогодні, у час, коли Україна виборює своє право на свободу, державність і майбутнє, звучать особливо проникливо. Українська пісня стає не лише мистецтвом, а й пам’яттю, молитвою, голосом незламности, способом єднання та формою спротиву. Цьогорічне відзначення 35-ї річниці Незалежности України стало не формальним святкуванням календарної дати, а глибоким осмисленням історичного шляху нашої держави та справжньої ціни свободи. В Україні та за її межами відбулися численні мистецькі, культурно-просвітницькі та громадські заходи, що гуртували українців довкола любові до Батьківщини, рідного слова, пісні, історичної пам’яті та віри в Перемогу. Однією з таких подій став святковий концерт “Мистецькі промені Незалежности”, який відбувся 26 серпня у Києві, в Музеї видатних діячів української культури – знаменитому Лисенковому Домі, де культура стає естафетою поколінь. Є місця, які неможливо сприймати лише як музейні простори. Вони мають власну пам’ять, енергетику і духовну силу. Саме таким є Музей Миколи Лисенка – місце, пов’язане з іменами видатних українських діячів, з народженням і утвердженням ідей, що формували українську національну свідомість. Тут слово, музика, театр і мистецтво ніколи не були просто професією – вони були служінням Україні. Тому концерт, присвячений Незалежности, саме в цьому Домі набув особливого символічного звучання. Сучасні митці ніби продовжили розмову, започатковану попередніми поколіннями українських творців. І стало очевидним, що українська культура не залишилася в музейних експозиціях, а живе в голосах дітей і дорослих, у пісні, поезії, музиці, педагогічній праці та щоденному служінні культурі України. Святковий концерт відбувся в рамках ІІ Міжнародного фестивалю-конкурсу “Мистецькі промені України”, об’єднавши його учасників, членів журі та організаторів. Цього дня Музей Миколи Лисенка наповнився музикою, українським словом, щирими емоціями та особливим відчуттям єдности. Організаторами святкового концерту стали: Музей видатних діячів української культури Лесі Українки, Миколи Лисенка, Панаса Саксаганського, Михайла Старицького, Культурно-просвітницька асоціація “Mist-Il Pon- te”, Міжнародна організація “Поступ жінок-мироносиць у діаспорі” у співпраці з Київським міським об’єднанням ГО ВУТ “Просвіта” імені Тараса Шевченка та Київською організацією Товариства “Знання” України. Учасників і гостей привітали: Олена Сидоренко, завідувачка відділу науково-виставкової та освітньої роботи Музею видатних діячів української культури; народний артист України Кирило Стеценко та Ольга Ходацька, голова і заступниця Київського міського об’єднання ГО ВУТ “Просвіта” імені Тараса Шевченка; Василь Неволов, голова Київської організації Товариства “Знання” України; Галина Дацюк, українська журналістка, громадська діячка. Перед початком музичної програми присутні хвилиною мовчання вшанували пам’ять Героїв, які віддали життя за Україну, а потім зазвучала музика. Музичну частину концерту відкрила “Молитва за Україну” у виконанні Лесі Королик-Бойко. До співу долучилися всі присутні і в одну мить окремі голоси злилися в єдину молитву, сповнену любові до України. Саме в такі миті особливо гостро усвідомлюєш справжню силу мистецтва, адже воно здатне не лише дарувати естетичну насолоду, а й об’єднувати людей, підтримувати, повертати внутрішню опору та нагадувати про нашу приналежність до великої української спільноти. Концертна програма стала своєрідним мистецьким літописом сучасної України. На одній сцені зустрілися різні покоління, творчі долі, жанри та виконавські школи. Своє мистецтво представив народний художній колектив Театру пісні “Ладоньки” Центру позашкільної роботи Святошинського району міста Києва, художня керівниця – заслужена діячка мистецтв України Світлана Садовенко, керівниці – заслужені діячки естрадного мистецтва України Анастасія Руда і Дар’я Завітова, акомпаніатор – Андрій Бєдний. Виступив народний аматорський ансамбль української пісні “Дем’янчанка” ПП “Агрофірма “Альта”, с. Дем’янці, Переяславської громади, Бориспільського району Київської області, керівник – Владислав Брик. Своїм прекрасним голосом доповнили концертну програму Оксана Петрикова – заслужена діячка мистецтв України, доцент кафедри академічного та естрадного вокалу факультету музичного мистецтва і хореографії Київського столичного університету імені Бориса Грінченка та Олена Слободянюк – заслужена артистка України, артистка Національного заслуженого академічного українського народного хору України імені Григорія Верьовки, викладачка з постановки голосу Вокально-хорової студії при Національному заслуженому академічному українському народному хорі України імені Григорія Верьовки, засновниця школи “Незламні голоси України”, співачка Влада Чайка, поетеса Ірина Родченко. Особливо тепло сприймався виступ дуету “Верес” у складі Олени Слободянюк, заслуженої артистки України та Катерини Слободянюк, солістки народного фольклорного ансамблю “Червона калина”. До концертної програми долучилися Юрій Кромбет, викладач Технічного ліцею Шевченківського району міста Києва і Юлія Махотіна, провідна концертмейстерка кафедри сценічного мистецтва і культури факультету культури і креативних індустрій Київського національного університету технологій та дизайну. Серед виконавців були й студенти: Соломія Камінська – студентка 4-го курсу Київської муніципальної академії музики імені Р. М. Глієра, кафедри академічного співу, клас викладачки – заслуженої діячки мистецтв України Тамари Коваль; Юлія Плисюк – студентка 2-го курсу магістратури Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського, кафедри вокально-хорової підготовки, теорії та методики музичної освіти імені Віталія Газінського, клас викладачки Світлани Басовської; Марія Кромбет – студентка 2-го курсу Київської академії мистецтв імені Павла Чубинського; Харієт Кретова – студентка 2-го курсу Вокально-хорової студії при Національному заслуженому академічному українському народному хорі України імені Григорія Верьовки, клас викладачки з постановки голосу, заслуженої артистки України Олени Слободянюк; Софія Сидоренко – учениця школи “Незламні голоси України” заслуженої артистки України Олени Слободянюк, студентка Вокально-хорової студії при Національному заслуженому академічному українському народному хорі України імені Григорія Верьовки. Серед юних талантів – Єва Ющенко, учениця 11 класу Київського державного музичного ліцею імені М. В. Лисенка, диригентсько-хорового відділення, та Катерина Вишнякова, учениця 5 класу Київської дитячої музичної школи № 23, клас викладачки вокалу Тетяни Стефанішиної. Свої таланти також продемонстрували Аліна Веремієнко, Оксана Гуменюк та Ілля Мицай – солісти і учасники Народного художнього колективу Театру пісні “Ладоньки” Центру позашкільної роботи Святошинського району міста Києва. Музичну палітру юних виконавців доповнили Тимур Ніязметов і Тимофій Ніконов – учні 6-го та 3-го класів Київської музичної школи № 12, клас викладачки баяна Олени Візнюк. На сцені зустрілися різні покоління, творчі дороги та мистецькі жанри, проте всіх об’єднувало одне слово – Україна. Звучали народні пісні, знайомі з дитинства, твори сучасних українських авторів, класична музика, поезія класиків і сучасних митців. У цьому природному поєднанні минулого і сьогодення особливо виразно відкривалася важлива істина – українська культура не застигла в історії. Вона живе, розвивається, змінюється, народжує нові голоси і водночас береже те, що передали нам попередні покоління. Фінальним акордом святкового концерту стала пісня “Україна – це ти і я” на слова Юрія Піжука, музика Ростислава Галагана, яку разом зі мною виконали всі учасники дійства під живий музичний супровід Владислава Брика. Це було більше, ніж фінальний номер. Ця пісня стала своєрідним знаком продовження спільної справи, адже об’єднала виконавців і слухачів, дітей і дорослих, тих, хто вже багато років служить українській культурі, і тих, хто лише починає свій творчий шлях. Україна в цій пісні постала не як абстрактне поняття, а як жива спільнота людей, кожен з яких своїм голосом, працею і талантом творить її сьогодення та майбутнє. По завершенні концерту всі його творці подякували Збройним Силам України, завдяки яким ми маємо можливість збиратися, співати і творити навіть тоді, коли навколо – тривоги та біль. Саме завдяки нашим Захисникам ми можемо говорити про Україну, берегти Незалежність, передавати правдиву історію, захищати українську мову та не дозволяти знищити нашу культурну ідентичність. Усім учасникам святкового концерту вручили подяки від директорки Музею видатних діячів української культури Ольги Гураль. А я як голова журі Міжнародного фестивалю-конкурсу “Мистецькі промені України” учасникам музичного проєкту за досягнення “Наймасовіше виконання пісні “Україна – це ти і я” українцями з різних країн світу у межах міжнародного музичного відеопроєкту, присвяченого 35-й річниці Незалежности України”, вручила дипломи “Рекорд України”. Цей рекорд має особливе значення. Адже йдеться не лише про кількість учасників, а передусім про здатність українців, розділених відстанями, кордонами та воєнними обставинами, залишатися єдиною культурною спільнотою. Найважливішим підсумком цього вечора стали не дипломи і оплески, а відчуття єдности. Сьогодні такі мистецькі події є невід’ємною частиною нашого культурного спротиву. Народ, який пам’ятає своє минуле, знає ціну свободи і продовжує творити, неможливо позбавити майбутнього. Мистецькі промені Незалежності – це не лише державні символи та урочисті дати, а люди, які співають, грають, пишуть, навчають і виховують дітей, які підтримують українське мистецтво, волонтерять, захищають Україну на фронті і тримають культурний тил – це ті, хто продовжує справу своїх батьків і дідів – тих, хто в найскладніші часи зберігав українське слово, музику, традицію та пам’ять. Саме завдяки цій тяглості поколінь Україна залишається собою. Відлуння цього дня не зникло разом з останнім акордом, а продовжує жити в кожному, хто був присутній, – як музика душі, як світлий спогад, як непохитне переконання – ми вистоїмо! У цьому й полягає справжня сила мистецтва. Воно не може одним помахом руки зупинити війну, але допомагає людині не втратити себе, повертає віру, підтримує дух і нагадує, за що ми боремося та що маємо берегти. І поки живуть наша пісня, наше слово, наша пам’ять і любов до рідної землі – житиме Україна. Недарма знову пригадалися слова Тараса Шевченка: “Наша дума, наша пісня Не вмре, не загине…”. Вони написані понад століття тому, але сьогодні звучать як пророцтво. Українська дума не вмерла, українська пісня не загинула, а живе в голосах дітей, у творчості молоді, у праці митців, у діяльності просвітян, у педагогах, які навчають нові покоління, у тих, хто навіть під час війни знаходить сили створювати красу, підтримувати інших і берегти українське. Нехай же мистецькі промені Незалежности й надалі освітлюють наш шлях – від покоління до покоління, від серця до серця, від сьогодення до майбутнього. Нехай якнайшвидше над Україною засяє сонце мирного неба. Низький уклін Збройним Силам України та всім, хто береже українську культуру, творить, навчає, співає, пише, підтримує інших і гуртується заради України. Щира вдячність кожному, хто тримає культурний фронт.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин