Письменники і час · “…І хвиля, що надто далеко сягнула, Не вернеться в море…” · с. 13сторінка оригіналу ↗
“Іпостасі” художника
Слово Просвіти, №33–34 за 2026 рік
Віктор ПАЛИНСЬКИЙ, письменник, заслужений працівник культури України
Одразу скажу, що не доводилось помічати в нашому новітньому книжковому часоплині таке авторське текстово-мистецьке видання. Отож – і поезію (по два катрени медитативної лірики на листівці) та аквамалярські етюди цього ж автора, розташовані у формі набору листівок під одним “дахом”. Мова про збірку “Іпостасі” (Львів: Камула, 2026), яка належить знаному письменникові та художникові Богданові Смоляку. Це напрочуд вдалий та якісно втілений набір художніх листівок (усіх – 16), використаних з обох боків стандартної за розмірами крейдованої картки. Ця збірка-набір медитативної лірики направду вражає своєю присутньою неприсутністю… По два окремі катрени на тиловій стороні буквально пошепки або напівпошепки провадять діалог з душею читальника… Так, вишукано!.. Б. Смоляк не боїться розпочати саме листівкою “Око сутінків”. (Надалі не буду дотримуватись послідовності всієї кількості листівок у збірці, тому що кож-
Юрій МОСЕНКІС
Марш українських митців Цвітуть усі таланти серед нас, Єднають музи в творчості несхожих. Митець душею прагне на Парнас – Співець і композитор і художник.
Немає нам дороги навпростець – Незвичний шлях у світ торує кожний. Де вічний пошук, там живе митець – Співець чи композитор чи художник.
Тарас Шевченко нам святий взірець, Горить мистецтва дух непереможний. З нас кожний – учень, кожний з нас творець, Співець, і композитор, і художник.
Кіно живе биттям палких сердець, Театр несе наснагу в кожну ложу. Митець – учитель, вихователь, жрець, Співець, і композитор, і художник.
Український голос Голос пружний висне Через простір літ – Українська пісне, Ти летиш у світ!
Чуле серце тисне Звук, немов завіт – Українська пісне, Ти летиш у світ!
Аж бракує кисню, Краплі сліз в одвіт – Українська пісня Підкоряє світ!
Зірка рання й пізня,
на із запропонованих поезій – окремішній за естетикою та іншими ознаками твір). Тут автор як поет і художник виразно прагне досконалості світу, часто передаючи це через округлі та випуклі форми: осяяні й осяйні. Вони не потребують якихось підсвіток, вони самі є світлом. А про досконалість округлостей промовляють одверті пошуки (формальні та формалістичні?..). Вони – самодостатні. Світло, народжене світлом… Аквамалярська техніка, як воно не дивно, дозволяє авторові й такі речі, як “З’ява”: І день твій не має меж, і сонечко не заходить, коли усім серцем ждеш на з’яву своєю природи… Оце воно і є оте, вже згадуване, “пошепки”. Бо все інше може лише нашкодити… Так, мабуть, було і в Сковороди, і в Шевченка, і у Франка, і в Лесі Українки… Та й зараз горланити в поезії – зась. Струна може не витримати. Звідси, певен, й означення поетичного жанру у цій збірці листівок – “медитативна лірика”. Заодно ословлю ще одну думку. Майже всі твори образотворчого мистецтва, що їх Смоляк визначив як “етюди”, помоєму, за певної рамкованої подачі, цілком можуть претендувати на окремішні картини малярства, густо замішані на колористиці; шукають й знаходять себе у накладанні та зближенні. Це відверто додає до такого поезоживопису екзистенційного звучання, ваговитого, наче сам колір (“Квіт поза часом”). …І тут натрапив на доцільні округлості у цій творчості Смоляка: як вищу Досконалість, як прагнення долучитися до Творця; лінією Безконеччя. Не вистачає оку неба сині, і сонця усміх ніби не для всіх, і зранку клямки дотики – осині, хоча оса спиває з ябка сік… (“Передчасся”) І яблуко з осою – образотворче, метафоричне, навіть досконало досяжне. Нас-
Пружний первоцвіт — Українська пісня Підкоряє світ!
Наче не зумисне Душу рве в розліт – Українська пісне, Ти летиш у світ!
Ніби кров’ю бризне Калиновий цвіт – Українська пісне, Ти летиш у світ!
Геть у грудях тісно Від добра без бід – Українська пісне, Ти летиш у світ!
Душі лучить різні Та веде в похід – Українська пісня Підкоряє світ!
Марш Збройних сил України Українська земля, Українські поля, Мирне небо, розмірений побит – А з москви йде чума, В неї Бога нема, Лиш кривавий загарбницький чобіт.
Час недобрий настав – В наші села й міста, В наше небо блакитне і чисте Увірвалась біда, Увірвалась орда, Увірвались московські фашисти.
Гинуть юні й старі, Вояки й трударі,
правді “Передчасся”. – Що тут скажеш?.. Чи додаси?.. Без інтересу! Усе роблю, щоб словом не смітити. Не залишати в чорних словниках. Чи там, де ситі. Ще до слова ситі. …І знову ліс – він без пташок зачах… (“Ліс”) А на звороті, на фоні глибокого, аж до чорноти червоного, – давній глек, зі знаками, подібними до солярних. Посудина застигла, ніби чекає нового наповнення. Виповнення новою суттю. Семантична колористика – це важко; проте до глибин душі – вдячно. Подеколи – страшно… Насправді, якщо дуже далеко сягнув, – повернутися годі. Поглине усе, до краплинки, минуле. Запише і заговорить. …І хвиля, що надто далеко сягнула, Не вернеться в море… (“Стати морем”) А чи не спонтанніше просто стати морем назавше?.. Без шкоди. І знову повітряна куля. Синя. Дещо пошарпане крісло. Проте ще міцне та принагідне. Принаймні цю кулю воно витримає. А можливо, це контроверсійна модель всесвіту. Воно – все ще привабливе і доволі міцне. І притягальне, адже – антикваріат! Світ йому синій9синій. Іншої барви не бачить. (“Незрячі”) …У поезії та малярстві – до тиші повертатися й повертатися… І справа тут нев якихось “Привабах” чи символічних “Натяках”. А в тому, що її почує та відчує той, хто може і вміє слухати. У тиші, яка без меж, та в зойк западає враз, чомусь так повільно йдеш – тебе здоганяє час… (“Тиша, І”)
Тиша б’ється у нашій долі, наче пташка невипадкова... (“Тиша, ІІ”) А на тильній стороні листівки – обе-
І маленька дитинка і мати – Та орді у полях Перерізали шлях Автомати, і танки, й гармати.
Свій кривавий оскал Розкриває москаль, Хоче всю Україну пожерти – Та кладе всіх у ряд Український снаряд, Не втекти окупантам від смерти.
Тим, хто землю свою Захищає в бою, Не буває ні лячно ні сумно – Не покірний уклін, А страшний джавелін Зустрічають кацапи безумні.
Не готові на бій, Йдуть вони на забій, Бо в москві не солдати, а вівці. І лягають тупі В українські степи Тисячами криваві убивці.
Нашу волю й права Не роздушить москва , Перемоги не матиме зроду, Бо свобідна душа Всім дає одкоша, Не стоптати свободи народу.
Сотні вбивців поклав “Байрактар” наш і NLAW, І ворожі розкидані трупи... Славний Харків стоїть, І у Сумах свої, Наш Дніпро і герой Маріуполь!
В нас врожай, сіножать,
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
