Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Театр · “Ми продовжимо зустрічатися, вдосконалювати технічні моменти та шукати нові грані персонажа”. · с. 14сторінка оригіналу ↗

Чи врятує кохання експеримент?

Слово Просвіти, №33–34 за 2026 рік

Едуард ОВЧАРЕНКО Світлини Дар’ї Пекарської Коли спадають рожеві окуляри, а блакитні мрії відлітають кудись далеко, у теплі краї, забираючи з собою шалені спільні дні, безумні ночі й усе, що колись здавалося коханням… Коли довгі романтичні прогулянки перетворюються на походи в театр чи ресторан із друзями… Коли безкінечні розмови про побачене й прочитане стискаються до холодного “доброго ранку” за сніданком… Коли ніжність стає формальністю, від якої в душі ще холодніше – здається, час розходитися. Або ж – наважитися на експеримент. Запросити когось ... третього. Але як на це відреагують рідні та друзі? І як діяти, коли сімейний експеримент раптом вийде з-під контролю? Найкраще про виставу розка9 жуть самі актори: Сергій Тимків, виконавець ролі Панаса Михайловича Мусташенка: “Це мій перший досвід роботи з українською класикою на сцені. Вважаю, що особливо актуально її теми звучать у воєнний час, коли ми живемо в реаліях війни. Важливо, щоб люди приходили до театрів і відкривали для себе твори українських авторів. Для багатьох молодих глядачів саме театр може стати першим знайомством із українською класикою. З режисером цієї вистави Ігорем Матіївим ми познайомилися у 2022 році в Івано-Франківську, де я тоді працював у театрі. Разом створювали постановку, присвячену темі війни. Тоді я звернув увагу на його вимогливість і глибоку повагу до актора. Потім ми довго не бачилися, а зустрілися знову вже в Києві на прем’єрі в театрі “Культ”. Після вистави довго говорили про театр, творчість, ділилися ідеями. Через два дні Ігор зателефонував і запросив на зустріч, бо мав цікаву ідею. Під час зустрічі він запропонував попрацювати над виставою за п’єсою Володимира Винниченка “Закон”. З цією ідеєю ми звернулися до директора-художнього керівника театру “Культ” Назара Борушка, який підтримав нашу ініціативу, за що ми йому дуже вдячні. Так розпочався процес створення вистави. Після першого показу вже отримали багато теплих і позитивних відгуків від глядачів. Якщо говорити про Панаса Михайловича Мусташенка, то для мене це дуже складний психологічний персонаж. Він інтелектуал, який намагається побудувати життя за власними правилами. Водночас його не полишає почуття провини через втрату ненародженої дитини. Саме тому він погоджується на сімейний експеримент, сподіваючись повернути те, що вже неможливо повернути. Але водночас розуміє, що цей вибір може мати небезпечні наслідки. Як актор я намагався зрозуміти його мотиви, логіку його вчинків і виправдати їх для себе, адже інакше неможливо чесно зіграти цю роль. Проте чи були його рішення правильними – нехай вирішує глядач. У цьому, як на мене, і полягає сила драматургії Володимира Винниченка, який надзвичайно тонко досліджує людську психологію та моральний вибір. Працювати з Ігорем Матіївим було надзвичайно цікаво. Він із тих режисерів, які не дають готових відповідей, а спонукають актора шукати їх самостійно. На репетиціях ми багато говорили про природу персонажів, їхню мотивацію. Для Ігоря було важливо, щоб актор не просто виконував режисерські завдання, а по-справжньому формував свого героя. Він запропонував сучасне прочитання п’єси, щоб глядач не лише дивився виставу, а й упізнавав у ній себе. Це був дуже цінний досвід, за який я щиро вдячний. Вже не вперше граю разом з Іриною Креховецькою і щоразу відкриваю її для себе по-новому. На мою думку, вона дуже глибоко розкрилася в ролі Інни. Кожна її роль – це новий творчий пошук. Можна сказати, що Ірина не просто зіграла, а прожила цю історію. Натомість з молодими акторами Іллею Вечоркіним та Дар’єю Літвіненко ми познайомилися вже під час репетицій. Так само вперше працював із досвідченою акторкою Лідією Федотовою, яка грає у Бориспільському театрі “Березіль”. Працювати з такою сценографією, де важливу роль відігравали металеві решітки, виявилося непросто. Крім того, ми багато відточували складні пластичні рухи. Але саме це зробило процес особливо захопливим. Напевно, це один із найцікавіших досвідів роботи над виставою у моєму житті. Робота над образом триватиме й надалі. Ми продовжимо зустрічатися, вдосконалювати технічні моменти та шукати нові грані персонажа. Звісно, я хотів би ще попрацювати з Ігорем Матіївим. Робота над психологічним матеріалом була надзвичайно цікавою і дала мені дуже багато як акторові”. Ірина Креховецька, виконавиця ролі Інни: “Ця роль стала для мене надзвичайно складною – і технічно, і з моральної точки зору. Для глядача Інна, можливо, антигероїня, а для мене – трагедійний персонаж, який проживає власну життєву драму. У житті ми зовсім різні за характером і психофізикою. Я навіть зверталася до психолога, щоб краще зрозуміти такий тип особистості. Працюючи над роллю, розбираючи психофізику героїні й причини, які привели її до таких вчинків, я як акторка знайшла для себе виправдання її діям. Інакше неможливо чесно зіграти цю роль. А чи були її рішення правильними – нехай вирішує глядач. Режисер Ігор Матіїв раніше вже приходив до нас на прем’єри. Одного разу він сказав, що має п’єсу “Закон” і бачить саме мене та Сергія Тимківа в головних ролях. Ми прочитали п’єсу, вона нам дуже сподобалася, і розпочалася робота над виставою. В Ігоря цікаве режисерське бачення. Не можу сказати, що працювалося легко, адже він дуже вимогливий. Ми детально розбирали кожну репліку, кожен сенс, кожну фразу. Саме це і захоплювало. Для Ігоря важлива кожна деталь: кожна мізансцена, кожен символ мають своє значення. Через дію і форму ми передавали його режисерський задум. Це режисер, який надзвичайно уважно ставиться до матеріалу. З іншими акторами Дар?єю Літвіненко та Іллею Вечоркіним ми із Сергієм швидко знайшли спільну мову. Це талановиті люди, з якими легко і комфортно працювати на сцені. За час репетицій ми стали друзями й поза театром. Довго шукали акторку на роль Марії Андріївни. Дуже рада, що її виконує саме Лідія Федотова. На мою думку, вона ідеально підходить до цього образу. Попри те, що часу було дуже мало – Лідія увійшла у виставу лише за два тижні до прем’єри, – вона виконала величезну роботу. Було дуже приємно зустрітися з нею на сцені. Окрема подяка директору-художньому керівнику театру “Культ” Назару Борушку та його дружині Христині. Вони надали нам сцену, допомогли з декораціями й створили всі умови для роботи над виставою. Їм сподобалася неординарність режисерського рішення та сама постановка. Звісно, хотілося б ще попрацювати з Ігорем Матіївим. Ця вистава стала для мене важливим професійним досвідом. Вірю, що ще матиму нагоду зустрітися з ним у нових творчих проєктах та постановках. А ми й надалі працюватимемо над виставою, щоб кожен наступний показ був ще сильнішим. Впевнена, що вистава матиме довге сценічне життя і знайде свого глядача. Ми вже почули багато теплих відгуків, але не зупиняємося на досягнутому”. Дар’я Літвіненко, виконавиця ролі Люди: “Це вже не перша моя роль на професійній сцені. З 2023 року я працюю в театрі “Березіль” у Борисполі, а також співпрацюю з київськими театрами. А роль Люди у виставі “Розпусники. Сімейний експеримент” за п’єсою Володимира Винниченка “Закон” у театрі “Культ” мені запропонував режисер Ігор Матіїв. Кілька років тому я вже намагалася прочитати цю п’єсу Винниченка. Тоді вона здалася мені нудною, старомодною, нецікавою й неактуальною. Але, перечитавши її зараз, я була приємно здивована й захотіла взяти участь у постановці. Мене зачепило поєднання надзвичайно серйозної драматичної теми з простою людською комедією. А ще – абсурдність самої ситуації. Усі вистави, в яких я граю в Борисполі, поставив Ігор Матіїв. Можливо, це прозвучить дещо пафосно, але я схиляю перед ним голову. Це режисер, який уміє знаходити підтексти між рядками, бачити глибину там, де її, здавалося б, немає, і дивовижно обігрувати найпростіші речі. На його виставах глядач не побачить побутового реалізму, коли актори просто відтворюють написаний текст. Ігор Олегович завжди знаходить приховані сенси, створює цікаві сценічні абстракції, за якими хочеться спостерігати. Порівняно з холодною Інною Василівною, яку можна назвати “жінкою-розумом”, моя героїня – її повна протилежність. Це щира, жива людина. Одним із ключових образів нашої вистави стала висохла, ніби заасфальтована земля – мертва й неродюча. А Люда – це жива квітка. На сцені вона носить дитину, але ми вирішили, що це буде не лялька, а саме квітка. Для мене Люда – уособлення живої людської природи. У неї багато внутрішніх конфліктів, адже вона чесна людина. Її принципи постійно вступають у суперечність із її живою людською природою: вона відчуває одне, але змушена робити інше. Саме цей внутрішній конфлікт рухає персонажа вперед і робить його по-справжньому цікавим. Працювати в театрі “Культ” було дуже комфортно. До цього я була знайома майже з усіма, окрім Сергія Тимківа, який виконує роль Мусташенка. У процесі роботи не виникало жодних суперечок чи проблем. Це була команда, яка завжди підтримає, допоможе, знайде добре слово. Були й зауваження, але вони лише допомагали, як і численні творчі ідеї. Водночас це був і справжній екстремальний досвід. На підготовку вистави у нас було мало часу, а текст сам по собі непростий. Працювали над ним у дуже швидкому темпі. Як уже згадувала Ірина Креховецька, виникла проблема з роллю Марії Андріївни. На неї було багато претенденток, але з різних об’єктивних і суб’єктивних причин нічого не складалося, доки до нас не приєдналася Лідія Федотова. Ми навіть жартували, що це “проклята роль”. Та найбільше мені запам’яталося те, що цей екстрим був приємним. Ми знали, що обов’язково впораємося, хоча спочатку йне розуміли, як саме це зробимо. І, звичайно, нам усе вдалося. Робота над образом моєї героїні, безумовно, триватиме ще довго. Над роллю можна працювати роками. Деяких своїх персонажів я грала по двадцять-тридцять разів і щоразу відкривала в них щось нове. Не можу сказати, що вже повністю знайшла свою Люду. Насправді я лише почала її відчувати. Зараз закладено основу, фундамент, а попереду ще дуже багато роботи. Мені дуже хотілося б і надалі співпрацювати з театром “Культ”. Якщо така можливість з’явиться, я залюбки нею скористаюся”. Ілля Вечоркін, виконавець ролі Круглика: “Цього року я закінчив навчання у Національному університеті театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого (майстерня Богдана Бенюка). Для нашої дипломної роботи Богдан Михайлович запросив режисера Ігоря Матіїва. Спочатку ми мали ставити виставу “Між двох сил” за п’єсою Володимира Винниченка, але згодом змінили роботу і почали працювати над його “Законом”. Спершу я мав виконувати роль Мусташенка. З певних причин тоді цю роботу не вдалося завершити, але Ігор Олегович запропонував мені взяти участь у новому баченні цієї вистави, й зіграти Круглика. Я вже маю певний досвід роботи в різних виставах, але вперше беру участь У київському театрі “Культ” відбулася прем’єра вистави “Розпусники. Сімейний експеримент” за п’єсою Володимира Винниченка “Закон”.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин