Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Театр · “Це був не просто концерт. Можливо, його треба творчо осмислити і вийти на постійний формат, або показати за межами театру”. · с. 15сторінка оригіналу ↗

Діалог з пам’яттю

Слово Просвіти, №33–34 за 2026 рік

Едуард ОВЧАРЕНКО Розпочали вечір з відкриття виставки, присвяченої патрону театру Івану Яковичу Франку. – У нас сьогодні відкривається 107-й сезон, також відзначаємо 170-річчя від дня народження Івана Франка та 85-річчя Богдана Ступки, – наголосив пан Євген. – Ми маємо цілу низку заходів у різних наших просторах. У дзеркальній залі представляємо досить аскетичну виставку, яка буде доповнюватися. Продовжуємо збирати архівні матеріали, фотографії. Тут представлені матеріали легендарної вистави за п’єсою Івана Франка “Украдене щастя”, яка створювалася в різні роки різними режисерами за участі наших корифеїв – Амбросія Бучми, Богдана Ступки. А ще сучасна робота режисера Дмитра Богомазова. Біля світлин є тексти, які писалися Франком у різні роки і були пов’язані з тими чи іншими подіями та обставинами в країні. І на цьому ми хотіли зробити певний акцент. Вже зовсім скоро відбудеться презентація нової аудіокниги. Вона буде у вільному доступі за посиланням і називатиметься “Франко. Живеє слово”. Актори нашого театру записали улюблені вірші Франка. Ми придумали певну хронологію. За допомогою сучасних технологій ці тексти можна буде слухати в різних місцях. Думаю, дуже добре, що саме від франківців звучатиме живе слово Івана Яковича. *** Далі заходи перемістилися на Камерну сцену імені Сергія Данченка. – Тут ми продовжимо наш вечір, присвячений 170-річчю Івана Франка та 85-річчю Богдана Ступки, – зазначив Євген Нищук. – У фоє Камерної сцени зібрані світлини Богдана Сильвестровича, а також його знакові костюми від неймовірних робіт у виставах “Тев’є Тевель”, “Украдене щастя”, “Енеїда”, “Король Лір”. Гримувальний столик, за яким можна загримуватися і подумати. Ця виставка, як і наш новий сезон, має наскрізну тему пам’яті. І практично весь наш прем’єрний репертуар тією чи іншою мірою стосуватиметься пам’яті. Адже пам’ять – це не тільки спогад про минуле, а й осмислення, як пізнання себе, як діалог із суспільством. Часом дуже гострий, часом, можливо, не зовсім приємний по деяких темах, які обросли стереотипами різного характеру – гендерного, історичного, політичного. Символічно, що починаємо новий сезон з вечора пам’яті на Камерній сцені. – Ми задумали спеціальний випуск журналу “Український театр” до ювілею Богдана Ступки, – продовжила розмову журналістка та театрознавиця Ганна Шерман. – Хочу перш за все подякувати трупі Театру Франка, яка підтримала ідею створення цього спецвипуску. Безпосередньо Остапу Ступці та Ірині Батько-Ступці. Без них ми не змогли б цього зробити. Сьогодні представляємо сигнальні примірники. Тут зібрані спогади сучасників Богдана Сильвестровича. Бракує лише сьогоднішніх подій. За кілька днів надійде до друку основний наклад із великим фоторепортажем. Там будуть представлені світлини з нашого заходу і, звичайно ж, з урочистого вечора. *** Отже, центральною частиною став вечір, на якому вшанували Івана Яковича, згадували Богдана Сильвестровича і багатьох франківців, що присвятили своє життя сцені. Та краще про сам вечір розповість його режисер, заслужений артист України Володимир Голосняк: “Знайомство з творчістю Івана Франка у мене відбулося у два етапи. Перший – хрестоматійні твори зі звичайною реакцією школяра. А серйозніший етап відбувся, коли я вже був студентом театрального інституту, який зараз носить назву Національний університет театру, кіно та телебачення імені Івана Карпенка-Карого. Коли шукав матеріал для курсової роботи, то випадково натрапив на зовсім мені невідомі новели Івана Яковича. Був вражений, відкрив для себе у той момент такого нехрестоматійного, глибокого Івана Франка. Що стосується Богдана Ступки, то я ходив на всі вистави за його участі. Богдан Сильвестрович був у нас головою екзаменаційної комісії, і в моєму дипломі стоїть його підпис. Також були знайомі особисто, мали кілька моментів спілкування. Здійснити цей проєкт мені запропонувало керівництво театру. А в мене була ще й інша ініціатива, про яку вже згадував Євген Нишук. Разом із акторами записали чудову аудіокнигу “Франко. Живеє слово”. Наші найталановитіші актори прочитали свої улюблені вірші Івана Яковича. Загалом задіяли близько 30 акторів, які прочитали більше 50 віршів. Читали по одному чи два, а дехто по три тексти. Об’єднали під однією обкладинкою Олексія Богдановича, Остапа Ступку, Олега Стальчука, Володимира Ніколаєнка, Ларису Руснак, В’ячеслава Хостікоєва та інших. З нетерпінням чекаємо, коли ця книга буде оприлюднена на одній з платформ. І коли шанувальники нашого театру зможуть цю книгу послухати. Мені здається, що вийшов дуже цікавий, актуальний, глибокий мистецький продукт. А робота над самим вечором запам’яталася пошуком. Потрібно було знайти щось спільне, що об’єднувало б ці дві постаті. Це було непросто. Врешті я натрапив на одне інтерв’ю Богдана Сильвестровича, де він розказував, як сприймає вірші Івана Франка “Semper tiro” (“Завжди учень”). Зрозумів, що це ключик, за допомогою якого можна побудувати весь цей вечір. Вірш і став назвою вечора. Бо Іван Франко та Богдан Ступка завжди були в пошуках, завжди Попри численні повітряні тривоги в Національ% ному академічному драматичному театрі імені Івана Франка урочисто відкрили 107%й театраль% ний сезон. Цей вечір був багатим на мистецькі події, а своєрідним екскурсоводом став гене% ральний директор%художній керівник театру, на% родний артист України Євген Нищук.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин