Сторінка · с. 14сторінка оригіналу ↗
Слово Просвіти, №34 за 1997 рік
Слово Просвіти, №34 за 1997 рік
Одним словом, як писав печерський
письменник перш
половити ХІПЇ ст
невіря - мене знають, Полікарпа. Але якщо повелить твоє преподооство написати "хни розум сприйме їдо пам'яті принесе Якщо ж не потрібно |це їм| буде наступним по нас задля Ппхньої) користі залишимо... Нині ж, задля твоєї любові, потаємне почуте було, | пам ять тих, хто любить Бога, повсякчас шанована і Хвалена. ТП, котрі Иому вгодими, від Нього увінчані. Мені ж такими прикраситися - велич є, ії цим надіюся прикрити погані свої справи: як тільки згадаю почуте - 1 творю, 1 думаю, як мені набути |допомоги| чудотворності їхітьої. Як бо, - каже Господь, - радість буває на Чебі за єдиного грішника, що кається, але наскільки сильніше - за стількох праведних янголи веселяться, котрі жили життям небесним Ї тих слави належить їм стакоємцями бути. Адже тут про плоть не думали, але, немов безплотні, земне все відКкинули, все житейське ш за що маючи, аби |лише| одного Христа набути Того бо Одного возлюбили і |до| любові Иого прив'язалися, і Тому волю всю свою віддали, аби від Нього любов прийняти. І Той дарував їм на землі належне праці їхньої віддання - талан чудотворіння. В майбутньому ж невимовною славою прославить. Без Святого бо Духа нічого людині не дасться на землі, якщо не буде дано йому звище»
Проте, як писав прп. Нестор, «перейду до подальшої розповіді., належні ж слова вложе мені |до вуст| Бог, що дарує Олаго і славослов'я»
Протягом кінця ХІ - поч. ХПІ ст. Лавра набуває все більших і більших маєтностей та політичного Впливу, натомасть втрачаючи дещо зі своїх духовних здобутків. Були в цей час у неї періоди злетів 1 падінь. П грабували орди половців 1096 р. і ледь не спалили 1169 року головорізи «христолюбивого» Андрія Боголюбського. Але, попри все, монастир розбудовувався, широко розкинувши по все більш роздрібленій Русі свої подвір'я та приписні монастирі. Фактично лаврськими ченцями було здійснене хрещення Ростово-Суздальської землі, яке в основному слід віднести до др. пол. ХЇ - поч. ХІЇ ст. (хоча остаточна християнізація в'ятичів, які жили на територіи Московії, відноситься до ХУ ст., ба, навіть до більш пізніх часів). Продовжувалось 1 печерське літописання, хоча центр його з Мономахових часів переходить до більш згідливих придворних ЛІТОПИСЦІВ.
Ординці не пощадили Печерського монастиря, як не пощадили нічого іншого на жо В кінці осені чи на початку зими 1240 року Лавра була вщент спалена і пограбована. Ось як описує цю подію, з посиланням на монастирські літописні джерела, Синопсис: «..злочестивий Батий, розоривши преславний град Київ, прийшов із поганами своїми й до святої обителі Печерської, де безліч народу було обкладено 1 мужньо проти того ворога Хреста Господнього задля святості місця стояло. Але через гріхи не змогли християни відбитися та вціліти: бо нечестиві «варвари», овнами чи таранами стіни кам'яні монастирські
розбивши й до фундаментів розламавши, до святої обителі увійшли, людей всякого
посікли, атнших полонили, і саму до Небес подібту церкву Пресвятої Богоро- Печерську осквернили, від усіх
ДИЦІ
ПТомкарп до свого архимандрита Акіндіша І. «Іншим бо здасться непцірогідтим сказане, задля величини справ, причина ж грішного
о
нн
же не м мвідь АЖ
ВОМ ПЕ
1 - б -- і --є-о (07 ляннниннинниннннни хо ж.
Про автора:
/оина Жиленко -- киянка, дочка відомих укратнських письменників. історик, завідуюча сектором археографії Національного Києво-Печерського історикокультурологічного заповідника. Автор наукової розвідки «Літописні джерела до Історії Києво-Печерської лаври ХІ--ХІІ СТ.».
Ірина ЖИЛЕНКО
СА и
Закінчення, поч. див. ч. З
прикрас оголили, 1 хрест з глави церковної золотокований знявши, верх до половини церкви по вікна повелінням проклятого Батия зруйнували. Також і верх Вівтаря великого по перси ікони Пресвятої Богородиці розбили й весь монастир з усіма прикрасами та кам'яними стінами до фундаментів зруйнували та розметали, як про те докладно в давніх літописах руських знаходимо. Звідтоді прикрашена Божою славою Діви |Богородиці| обитель свята Печерська до свого первісного буття й красидавньої не може повернутися: бо нинішня забудова далеко відрізняється від початкової. Тих же, що полюбили благоліпство храму Богородиці, - одних смерть своєю посікла косою, інших - меч нашестя іноплеменного поїв, іншим перепоною |життю| стали міжусобні війни... Від злочестивого Батия до кінця була розорена свята обитель Печерська їі до Небес подібна церква Успіння Пречистої Богородиці протягом багатьох літ перебувала в запустінні. Але в деякому преділі, що вцілів од поган, Божественна Служба через страх |перед невірними| таємно здійснювалась. Чорноризці ж по лісах та печерах поневірялися під керівництвом... |Агапіта - ? - / Ж., аж до відновлення церкви й монастиря |там| перебували, й до зібрання на Службу Божу до церкви приходили. Задля того встановили |бити| водин малий дзвін, названий Благовістом, і не часто в нього вдаряти, але повільно, аби той благовіст краще чули і з далеких та підземних місць могли сходитися до церковної служби». В Ближніх печерах ще з тих страшних часів частина приміщень забита кістками загиблих. Це місце так і називається: «критта убієнних Батисм». Серед мерців - не лише чоловіки. Багато тут жіночих та дитячих останків. Це люди, які пгукали порятунку за монастирською огорожею, але довіку лишилися лежати в святій лаврській землі Та, попри все, монастир продовжував іІСсНсУувати 1 посідати значне місце в розгромленому міст, яке втратило своє політичне значення и на дДОвВІПп СТОЛІТТЯ перетворювалося на виключно культову святиню східнослов'янського православ я - «-другий Єрусалим». Нам відомі два архимандрити Києво-Печерська цього часу
«Агапіт | - 1249) та Серапіоп (| - 1275) (останити більш знаним як давньоруський письменник Серапіон Золодимирський - потім він обіймав у гому місті спископство). Серед значної мтературиної спадщини останнього - похвала прп. Феодосіо Печерському, написана в перши десятиліття по навалі ГІов'а пркоти м ми боти до рідної обителі опогаидь святого про татарське нашестя І молитва до святого настапника: «Коли ж помможилися гріхи наши перотилиєм беззаконня наши й огиди діла найтї Бога прогиївили, тоді задля гріхів наших, Бо
жим попущенниям, сплюндропано доми
Божественні й монастир і розорені були, и міста спалені, и села спустошені народом невідомим, народом немилостивим, народом, наруги виповеним, який ні Бога не боїться, ні людинолюбства не має Тому, в рабстві їхньому перебуваючи, в нещастях тяжких, 1 томлінні лютому припадємо до тебе, молячись: здійми руці твої за нас до Владичиці Діви і Пречистої Богородиці, аби пом'янула Свої давні милості до кошари цієї, відданої їй у власність, і подала нам послаблення журби гіркої, 1 відігНнала ворогів лукавих, хулителів нашої православної віри, й зробила необоримою церкву Свою святу, яку Сама зволила збудувати собі за житло, 1 помножила стадо кошари твоєі, 1 допомагає, як 1 раніше, оберігаючи та утверджуючи, заступаючи та охороняючи від ворогів видимих 1 невидимих, аби, вільними ставши, духом 1 тлом богоутодно пожили |ми| у світі цьому тимчасовому, не бувши власністю нічиєю, крім Пречистої Богородиці, як 1 раніше отці нашп з тобою, преподобний Феодосію. Знаючитвоє легкосердя, наважився простерти мову свою на твоє восхвалення, аби |хоч| і не достойну хвалу тобі принести, але надіючись успіху для себе набути від тебе, отче, й послаблення гріхів своїх, та від неналежного відлучення. Бо прославили тебе Небесні Сили и прийняли тебе Апостоли, і взяли до себе Пророки, обняли тебе мученики, радіють із тобою святителі, зустріли тебе зібрання чорноризців, возвеличила тебе й Сама Цариця Пречистая, Мати Господня, й превознесла та знаним зробила від кінця Всесвіту до кінця Землі, вірний рабе Господній».
РУ
які ПІРС м кове
"Зб" «Її 4
ва ОР
б зна В зУра тек.
--- |
о
МА мі рігуваднан ни,
ПРА ні нн Р я
ро ПРОСВІТИ
-- о ЕРИЖТЕ і
руни онакинаннвнннючннн ОНеМ
(ло
ПЕКЛА
ееазіійнійнанн чання закид Баня - ця оо одно ню нн че
Коли писалися ці слова, насельники монастиря, як і ми нині, не могли вже бачити мощемйм про Феодосія, перенесеших в Успенськийм собор з печер |091 року, - винищення було настільки повним, що ніхто досі достеменно не знає, в якому місці Оратя напередодні нашестя іх заховала.
Це розорення не бу ло останнім. Попереду були ще 1399, потім 1416. І все ж монастир існував, був духовним | культурним серцем СВОЄЇ знекровленої краши В ці тяжкі часи - в кінці ХПІ - на поч ХГУ ст. з'явився таким визначний і донедавна любленийм нашим народом твір давнього українського письменства, як Києво-Печерський патерик (його вже неодноразово цитовано вище). Початок йому було покладено ще в перш. пол. ХІЇ ст трудами двох печерських постриженників - св Симона, який був на той час єпископом Володимира-на-Клязьмі, Та його духовного сина Полікарпа. Ці два письменники зібрали з різних літописних та агографічних творів інформацію про Печерський монастир та його подвижників за ХІ- ХП ст. Три їхні твори (два Симонових 1 один - Полікарпів| і лягли в основу Патерика Пізніше до нього додали житіє прп. Феодосія Печерського, написане прп. Нестором, та різні літописні Статті. Про надзвичайну популярність цієї збірки свідчить існування цілої низки п редакцій, частина з яких з явилась не в Лаврі, а нерідко за багато тисяч кілометрів од неї, ба, навіть
Москови. Остаточною редакцією Києво- Печерського патерика прийнято вважати редакцію 1462 року, укладену ченцем Києво-Печерської лаври Касияном.
Гатерик цікавий не лише своїми духовними й літературними якостями, алеї як історичне джерело, оскільки зберіг чимало літописних ПОВІДОМЛенНЬ, своєму первісному вигляді до нас .. дійшли. Все це ставить його в один ряд з найбільшими досягненнями європейської літератури. Патерик є 1 має бути предметом особливої гордості українців. Проте, на жаль, слід Констатувати, що нині зним знайомий навіть не кожен віруючий Останнім часом з'явилося декілька видань Патерика, проте я візьму на себе сміливість порекомендувати читачам обрати перевидання Касиянівської редакції 1462 р., здійснене 1991 р видавництвом «Час». Нехай вас не лякає мовна проблема, бо, вчитавшись, ви зрозумієте, що мова твору мало чим відрізняється од сучасної української. З російських перекладів непоганим є нещодавно перевидані переклади Е Поселянина |для перекладу використано церковнослов'янське друковане лаврсееке видання ХІХ ст. і попри вади ЦІЄї редакції, про які ми ще скажемо, сама якість перекладу надзвичайно добра)! М Вікторової (використано Касиянівську І редакцію, проте без житія прп. Феодосія). | Найгіршим із широкодоступних нині ! | безперечно, російськомовний закордонний переклад (а точніше - переказі! друкованого Патерика, перевиданий 1991 р. в Києві, який ще досі можна зустріти в церковних кіосках. Повірте, від нього В усіх, хто хоч трохи розуміється в іСТОрії Лаври, стає просто страшно 1 соромно: страшно за наше надбання, за душу Ннешого народу; соромно за те, що ми дос продовжуємо вгамовувати духовну спрагу закордонною жумкою з власно! культури!
Давно назріла необхідність адаптаци Патерика на сучасну українську мову
У
«| У юю 1 б з
ЗРО РР ТОГО ПОРТ
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
