Сторінка · с. 16сторінка оригіналу ↗
Слово Просвіти, №34 за 1997 рік
Слово Просвіти, №34 за 1997 рік
ж опи РР С РР
жи сни ЧЕР е
о РР РР
(Закінчені я Поч. ст. 14 - 15) з
кими, зокрема, в монастирів були відмораші їхні мастки І вони надалі мали у гримуватися на казенний кошт. Ця акція раз ії назавше покінчила із залишками автономи й українських, і російських монастирів. Лавра отримала дуже високий офіційний статус, ставши, по суті, найвизначиштим монастирем Російської їмпери. Але так було тільки на папері Обитель, що завжди так пі шталася свосю незалежністю від київських єрархів, настоятель якої обирався виключно її насельниками і був до деякої мари навіть Оільш шанованим, ніж предстоятель церкви, стала віднин лише чимось подібним до придворного монастиря призначених у Москві митрополитів Київських 1 Галацьких, які одночасно отримували ще й титул священно-архимандрита Києво-Печерського! Так завдяки тяжкій п'яті синоду безславно для Лаври закінчилась давня суперечка про права 1 вольності найбільшої української святині. Останній законнообраний архимандрит Києво-Печерський Зосима Валькевич Оув насильно зігнаний з поста | разом із ОіЛльШшІСТЮ соборних старців птредставників колепального управління Лаври) та частиною братії відправлений до лаврської Голосіївської пустині під Києвом, де й помер. Цей зі зрозумілих причин замовчуваниий російськими істориками Лаври ХІХ ст. печерський архимандрит заслутовує на те, аби сказати про нього хоч пару добрих слів. Отець Зосима не був ні письменником, ні великим культурним діячем. Проте він був добрим 1 дбайливим господарем. Народився він 2 вересня 17 І9рокувс. Пантусові недалеко від Стародуба в сім" бунчукового товариша Стефана Валькевича. Пострижений у Лаврі б квітня 1745 року. До встутту на архимандрію був начальником Ближніх печер. 1762 року, згідно з давнім печерським звичаєм, щоправда, уже тоді сильно урізаним в правах царським урядом, його було обрано на Києво-Печерську архимандрію. Протягом наступних 24 років о. Зосима (частково на кошти іншого великого постриженника Лаври, св. Павла Конюкевича, який мешкав у монастирі після репресивного усунення з Тобольської кафе»мри; а також на інші пожертвуванхристиянізація2ю. реставраційні роботи витогії Московії, відноситїбох печерах, більшості корігусщв-момім га, Укарні, обох мікарнях (для ченців ідля прочан) та їхніх церквах, Троїцькій надбрамній церкві, церкві Різдва Богородиці та Аннозачатіївському храмі, тобто фак- ТИЧНО ледь не на всіх архітектурних об'єктах Києво-Печерської лаври. Хіба таке піклування про свою обитель не заслутовує уваги -- не менцшіої, ніж мтературна праця? І ось після майже чвертьвікового подвижницького служіння старця було скинуто з посади й виселено, щоправда, зі значною пенсією, до господарчої лісової пустині!
Тут о. Зосима й помер ІЗ березня 1793 року, залишивши надзвичайно цікавий заповіт стосовно свого останнього упокоєння. 20 березня того ж року його було поховано в Лаврі, поблизу південної надвірної стіни Успенського собору, проти сінних дверей у трапезу |мається на увазі трапезна, що стояла тут до побудови на початку ХХ ст. нової), посередині прохожої дороги. Мабуть, така вже доля України, що цей значний й син 1 досі лежить без будь-якої вказівки на місцезнаходження поховання, а поряд брутально виділяється на тлі білої ошатної стіни бундючний пам'ятник русифікатору Столипіну, біля якого притулилась могильна плита сумнозвісних Іскри та Кочубея.
Хай це звучить досить парадоксально, але, по суті, з запровадженням Генеральних штатів та репресуванням законнообраного керівництва монастиря й закінчилась історія Лаври як діючого монастиря. Адже, на жаль, функціонування будь-якої обителі полятає не тільки в регулярному відправленні служби та нагляді за святинями, а у внпутріпптьому духовному житті. Воно ж у Лаврі потроху завмирає, і вона з цього момеіттту все активніше перетворюється з діїочої общини на «шоу» для мільйонів віруточих,
«Слово Просвіти» Засновник - Всеукраїнське Говариство "Просптіта"
імені Тараса Шевченка Реєстраційне свідоцтво Мо 1007 від 16.03.1993 р. Відповідальний ЛЮБОВ ГОЛОТА
ані Й
редактор
РН анноцій пн не
МКІ СТІКаЛИСяЯ СОДИ З найвіддалетіших гочок імперії Справа торкітулась пе лише чернечого життя. Духовний собор санкціонував знищення Трапезної церкви, пам'ятника архітектури ХМІЇ ст., 1 давніх розписів Успенського собору; «прикрасив» Лавручисленними надбудовами т прибудовами, які спогатили інші пам ятники |частину їх було розібрано пд час реставрації території в 50--60-х рр ХА ст.). Досі ніхто точно не знає, в який момент остаточно зникли з печер коштовні кипарисові раки, замінені спритниками на зроолені зі звичайного дерева.
Проте, звичайно, і в цей тяжкий час. як 1 НИНІ, СВЯТІСТЬ Лаври притягувала до сере ревнителів Олагочестя. Серед них прп. Парфеній; жінка, пострижена під чоловічим іменем, - прп. Досифей, котра зула першою наставницею прп. Серафима Саровського; прп. Паїсій; Вассіан Слший та чимало інших, багатьох із яких ми зараз, можливо, і не знаємо, Величезну роль у збереженні Лаврських цінностей відіграв митрополит Євгеній Болховітнов |1822--1837) Росіянин, видатний історик, він, присланий до Києва уже в зрілому віці, зумів «переключитися» на українську тематику 1 випустити
кю 00090 сни Р ЛЕРР Ра
ВОМ А ЕЛЛА
анианиннинаня нн ню
- ПЕ РР о оон 0щде нн
о НН зодчі ШЕ
п о ін ше А а НО сл т нь б ній
Р кн - і
а ннйни ен нн р - РЕ ЧР
атеїзму. Зміна конфесії в Лаврі, на наш погляд, також не принесе однозначно позитивних змін. Звичайно, можна припустити, що нове керівництво монастиря буде більш освіченим, а тому притпии Р о неконтрольоване «облаголепліванте », хоч я особисто дивлюсь на таку можливість досить скептично - повсюдна практика показала, що серйозна охорона пам'яток нашому духовенству, незалежно Ввід підпорядкування, ще далеко не по сим Крім того, найголовніше полягає в іншому відсутності самої концепції духовного та організаційного поновлення Лаври. Адже, погодьтеся, Із охороною пам яток державі органи до сьогод справляються, в усякому разі, краще, ніж церковні. Служити ж службу для прочан |в чому насамперед полягає нинішня діяльність чернечої общини у Лаврі) може й звичайний приходський священик. То для чого ж тоді таке «поновлення» ? Для збільшення доходів тої чи іншої конфеси? Для використання корпусів під адміністративні потреби? Так, погодьтесь, для екскурсантів, та й для прочан, хороша виставка набагато цікавіша, ніж наглухо зачинений для
Р тп з а-но а -- - и
оо Зх
я 5 и чії о -Р че -7 бо» Ж.) с
о пк сей о
- ьо | і - 1
Пенеьооттии А к- У ог | чими моді а АХ М
є
їй І ПМ; 2 ЛОмутм р в - 2
ця
че-ції
й - !
й
А.
з , ти з Чи пииоь ост ни и ню З -
я
мир
ней ся сн
(лово ПРОСВІТ
ані анна винне що ця о ні нанні вн і нь Й нин ни
три книги, присвячені історії Київської митрополії та Києво-Печерської лаври. Слід також з повагою згадати митрополитів Філарета та Флавіана, засновника бібліотеки, на основі ЯКОЇ створено Історичну бібліотеку, котра досі міститься в Лаврі. Та, не дивлячись на ці окремі проблиски, Лавра жила в цей час виключно спогадами |причому спогадами настільки ж перекрученими синодальною пропагандою, як був тим синодом вихолощений і текст Печерського патерика). Все це, як 1 не менш жалюгідний стан Російської церкви загалом, на жаль, і зумовило закриття обителі та трагічний кінець частини 0 насельників на початку ХХ ст. Адже, на наш погляд, саме в низькому духовному рівні «православ'я по-синодальному» слід шукати значною мірою корінь наступних поневірянь віруючих за комуністичного режиму. Бо пропаганда пропагандою, а коли серед інтелігенції кінця ХІХ - поч. ХХ ст. було соромно бути віруючим, то тут винуваті аж ніяк не більшовики чи якісь таємничі «жидо-масонські змови», анасамперед тупий православний офщіоз.
Гсля всього вищесказаного у читача має постати закономірне питання чи можна відродити справжню Києво-Печерську лавру, ї якщо можна, то що потрібно для цього зробити ? Неймовірна святість Лаври, звичайно, за будь-яких обставин, полегшує це титанічне завдання. Проте попри це, на жаль, відповідь на вищеозначене питання на сьогодишиний день вимальовується досить невтиштна. Адже подібна «спроба» до сьогодні вже коштувала Лаврі дуже дорого - потпвечено багато з того, що завдяки еєїгтузіазму співробітииків Заповідтика зуміло пережити найтеміпии десятимття офіційного
Шеф-редактор І/анло Мовчан
Редколегія: Ярема Гоян, |
Анатолій Журавський, Анатолій | Погрібний,
ПРО -- за тт ще --
Олександр Пономарів, Іван Іщук Р
сторонніх «діючий» корпус. Спроби ж окремих осіб |є й зараз серед ченців монастиря чимало гарячих ентузіастів, думка яких, проте, не має ніякого значення за умов чисто централістського керівництва) відродити «хоч щось» є настільки ж «вагомими 1 результативними», які в ХІХ ст. Нового ж прп. Феодосія чи св. Петра Могили Україна нині, на жаль, не має. Не має вона навіть достатньої Кількості просто духовних людей, які могли б хоч у якійсь мірі сприяти поновленню істинного чернечого життя, На жаль, все це так. До цих проблем треба додати ще одну - туризм. Відвідання Лаври такою кількістю не прочан, але просто цікавих, а також немитуча перспектива зростання цього потоку, необхідність створення інфраструктур для потреб цих осіб також становить серйозну перешкоду для функціонування чернечої общини. До речі, ця проблема виникла не в ХХ ст. Ще у ХМШ-ХІХ ст. більшість лаврських подвижників жили вже не на самій територи Лаври, а в пустинях, де легше досягалося необхідне усамітнення
Отже, чи бути Лаврі живим диочим монастирем"?
Доки жива лаврська духовіисть, доки вона притягує до себе спраглих - не зникає надія. Проте ясно, що всі «поновлмювальні» процеси мусять спиратися на щонайжорсткіший контроль держави в справі охорони пам'яток, а гакож на те, що що лишилося від то, справжіттьої Лаври - й культурну спадщиту. До речі, з концептувальною зміног напрямків розвитку своїх святинь зіткнулися в цьому столігТ навіть такі країти, що тпколи пе знали ніякої атетїстичної манти, - наприклад, Італія. В тяжких же умовах
Адреса "Слова Прости" - о 8, Всеукраїнське Товариство
1 ' З
252001,
тел.228-01-30; Е-тай: ЗЇ.ОУО (ФО РКОЗУТТА. Індекс 30617 Зам. Мо 0315202
Виготовлено з готових фотоформ на комбінаті «Ї Їреса України»
пит ЕН СТ нь
а Й
и юн з нні п нн -
кання етно ни
сни 09 о
сучасного українського православ'я культурологічна основа випливає на перше місце сама по собі як наслідок багатьох першочергових завдань нашого буття: необхідності охорони пам'яток. наукових студій, культурно-освітньої та маСІИНОЇ діяльності. І рівноправними учасниками цього процесу мають стати як чисто церковні установи, так і державні Наукові органи - той же Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник, який має нині великий штат кваліфікованих спеціалістів, що вже сьогодні «окормляють» |чи стараються це зробити) своїми науковими знаннями церковні організаці на території Лаври. Отже, поряд із негативним досвідом є | певним позитивний. Хіба, зрештою, не гак вчиняли наші предки у ХМІЇ ст. коли на терені лаврської літератури, видавництва та мистецтва працювали не лище ченці монастиря, але й мирські люди (Оільшисть із яких, втім, пізніше постригалася тут)? Хай ми не можемо зараз говорити про дійсне відновлення Лаври, не можемо говорити про помноження її духовності, але можемо досліджувати 1 пропагувати п надбання
Як учений, фахівець із історії Лаври, я вважаю, за сучасних умов такий шлях є єдино правильним. Україна потребує державної науково-освітньої програми з дослідження 1 пропаганди православного, зокрема, лаврського культурного надбання, до якої б на рівноправній основі залучалися православні конфесії, наукові та суспільні організації, окремі особи. Ї тоді не буде поставати парадоксальне питання про Заповідника коштів на видання того ж Патерикачи якихось інших давніх текстів, які є перлинами давнього українського письменства, у той час як на тій же територі Лаври 1 зай межами видаються
чудово й любовно оформлені кий | Й 2) і
гими чи іншими неавтентичними текс
ми, порізаними синодальною владою ХІХ ст. замість справжніх українських, які дуже легко можна знайти, якщо, звичайно, знаєш і хочеш що і де шукати. І тоді,
мабуть, ми вже рідше чутимемо з наших засобів масової інформації унікальні «відкриття» на зразок того, що паску
належить пекти у Страсну П'ятницю, у гой час як це - єдиний день Страсного Тижня, колице робити не рекомендується, припиниться пропаганда звичаїв, притаманних виключно ростиській церкві Конче необхідне також масове видання |у міру можливості, в адаптованому на сучаспу українську мову) хоча б найголовніших давніх українських агіографічних, історичних та богослужбових текстів, зокрема, тих же Чети-Міней чи ШПатерика. Необхідна організація для віруточих, приходського духовенства та просто цікавих, якоїсь ОСВІТНЬОЇ програми, яка 0 поєднувала дисципліни чисто церковні з культурологічними та музеєзнавчими Адже тільки так ми зможемо, хоча б -
досить віддаленому майбутньому, зняттям. з"
напруту в питанні адекватного використання культових пам яток |до речі, та ж Росія уже має не просто такі програми, але й середні та вищі навчальні заклади з тим же завданням). Створення всеукраїшнської державної культурної православної програми на базі саме державної, а отже, підконтрольної державі, ВІЛЬНОЇ Ввід міжконфесійних чвар організації, яким є Національний Києво- Печерський заповідник, на наш погляд, сильно сприяло б ії конче необхідному нашай Батьківщині об'єднанню різних конфесій у єдину помісну церкву, оскільки нащо так не сптрияє порозумінню, як спільна неупереджена праця
| ВІТАЄМО Жолудь Олену Званівну -
ОАЄ Лльк у Вишгород ЬКОТО ОІКОЛИ Мо 3 із
перемогою п конкурсі на крегюого пе Ля
Ми
радо допомагали їй методичною утературою
ангмиє ьо: мови по Ммис ькій області
нашу
аадополешиям продовжутитимемо
оПРИН рай ШО Мовнмо-імнформаціймий відділ
Кинів- І, завулок Музейний, «/Просвіта» їм. Тараса Шевченка, іпіегсот. КІЕУ (А
Наклад 25000
віДдСсУутнІСТЬ у
я
ли СТА
й
- ік
|
Ті 1)
| - іо
і І Ї
"1
ЇЇ
й "
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
