“Прочани намагатимуться осмислити складний шлях Шевченка до нас і наш шлях до Шевченка”. · с. 4сторінка оригіналу ↗
ЧИТАЦЬКЕ ВІЧЕ
Слово Просвіти, №34 за 2008 рік
Часом можна почути, що незалежність нам дісталася легко, без бо+ ротьби, майже впала з неба, а те, що легко дістається, не цінується. Нас+ правді ж за нашу державу боролося й гинуло не одне покоління патріотів. Багатьох із них переслідували за життя, їхні імена замовчували після смерті й лише останнім часом повертають народу. Їх багато: тих, хто більшою чи меншою мірою прислужився Україні впродовж нашої трагічної історії, й тих, хто попри труднощі вперто працює на розбудову держави тепер. Змінюються обставини, змінюються пріоритети… За те, що вже стало звичним сьогодні, ще зовсім недавно можна було потрапити до в’язниці: приміром, навіть побутове поєднання жовтого з блакитним вважали кра+ молою, а підняти такий прапор — і поготів. Добираючи листи до цього числа, ми хотіли розповісти про патріотів, які були здатні на вчинок колись, які обстоюють українську самобутність тепер, що не завжди легко.
с. 5 · сторінка оригіналу ↗
то побачив три чи чотири легкові автомобілі, які з траси Кіровоград—Запоріжжя звернули до могили Івана Сірка. В одному автомобілі з вікна хтось із пасажирів тримав розгорнутий жовто'блакитний прапор. ОМОН зупинив ко' лону. Віктор Шляхов про щось говорив з людьми, що вийшли з машин та підняли жов' то'блакитний прапор. Того, хто тримав над головами древко прапора, я впізнав: це був Анатолій Носенко, якого правоохоронці об' ласті знали як ватажка українських націона' лістів. Анатолій Павлович у чомусь перекону' вав командира ОМОНу та підполковника мілі' ції Віктора Шляхова, потім хвалив перебудову Горбачова, розповідав про значення синього і жовтого кольорів національного прапора. Через кілька хвилин група “правопорушни' ків”, подарувавши правоохоронцям агітаційні листівки, згорнула свій прапор і сіла в авто' мобілі. Але щойно проїхавши міліцейський заслін, над кузовом передньої машини знову замайорів недозволений український пра' пор. Не знаю, про що доповідав Шляхов сво' єму керівництву. А мені Віктор Васильович тоді сказав: “І все таки вони підняли на моги' лі Сірка свій прапор. Але, як би ми захотіли, то відібрали б його ще на повороті з траси”. Ні я, ні нащадок козацького роду Віктор Шляхов не знали тоді, що мине менше, ніж два роки, і жовто'блакитний прапор стане державним символом незалежної України. Але прапор, який 7 листопада 1988 року гру' па місцевих патріотів під проводом Анатолія Носенка піднесла над усипальницею отама' на Івана Сірка, був провісником того, що на' ша держава уже нестримно йшла до своєї незалежності. І добре, що правоохоронці не взяли тоді гріха на душу, попри вказівки інстанцій не перешкоджали патріотам України виборю' вати незалежність держави. Може, хтось із нас і порушив службові інструкції. Закон у тій ситуації справді вимагав від офіцерів міліції арештувати правопорушників, скласти про' токол, вилучити прапор. Але, напевно, існує щось більше, ніж закон.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
