“Та й нині Україна — поле бою, на якому ми мусимо захищати свою мову, героїв, церкву, історію”. · с. 5сторінка оригіналу ↗
ПРАВООХОРОНЦІ НЕ ВЗЯЛИ ГРІХА НА ДУШУ
Слово Просвіти, №34 за 2008 рік
Яків ДРОЗД, м. Нікополь
Ще й нині, майже два десятки років по' тому, коли Україна стала незалежною дер' жавою, дехто вважає, що ця незалежність стала можливою лише завдяки випадковому збігу обставин, але історія довела проти' лежне. Державність і незалежність України виборювали національно свідомі українські патріоти. 7 листопада 1988 року, коли в Нікополі майданом 50'річчя Жовтня крокували чер' вонопрапорні колони демонстрантів під гас' лами “СССР — оплот мира и социализма”, ніхто не міг навіть уявити, що мине лише пів' тора року, як 70'річна радянська імперія розвалиться і перестане існувати. А на мапі сучасного світу з’явиться нова самостійна європейська держава — Україна. У “нерушимость” СРСР твердо вірили й ми — працівники радянської міліції. Але, за' безпечуючи громадський порядок під час де' монстрації, присвяченої 71'й річниці жовтне' вої революції, ми вже могли помітити, що в ко' лонах стало значно менше людей, ніж це було у попередні роки. Тому, розпочавшись о 10'й годині, уже за 15 хвилин до одинадцятої де' монстрація закінчилась. У цей час до мене пі' дійшов міліціонер і повідомив, щоб я терміно' во зв’язався із черговим міського відділу внутрішніх справ майором міліції А. Б. Казмір' чуком. Через три хвилини я прибув до черго' вої частини. Майор доповів мені, що від наших колег із компетентних органів щойно отримали оперативне повідомлення: група україн' ських націоналістів намагатиметься здій' снити акцію встановлення жовто'блакитно' го прапора над могилою козацького отама' на Івана Сірка в Нікопольському районі. У ніч з 6 на 7 листопада 1988 року як зас' тупник начальника Нікопольського МВ МВС з політичної роботи, я був відповідальний. Тому всю ніч перебував у черговій частині. Я бачив, як Дніпропетровський спецпідрозділ лише на кілька хвилин зупинився біля міського відділу
Зоя ШАЛІВСЬКА, просвітянка, член НСПУ, м. Конотоп
Слава не поляже; Не поляже, а розкаже, Що діялось в світі, Чия правда, чия кривда І чиї ми діти. Т. Шевченко “То ви з Конотопа? А, “Конотопська відь' ма!” — пригадавши відомий літературний твір, не так уже й давно коментували, жарту' ючи, мої співрозмовники. “Не відьма, а бит' ва”, — ображено відповідала я. В більшості випадків ніякої реакції не було — певно, не розуміли, до чого тут битва. І я вже спокійно розповідала про облогу Конотопа, мужність його захисників і, звичайно, про блискучу пе' ремогу Івана Виговського над численними полками московських загарбників. За роки незалежності повернули із за' буття багато сторінок нашої історії, дослі' джують раніше замовчувані події, пов’язані з національно'визвольною боротьбою україн' ського народу проти поневолювачів. Один із символів цієї боротьби — Конотопська бит' ва. Указ Президента Віктора Ющенка про відзначення цієї знаменної в українській іс' торії події — 350'річчя битви під Конотопом — передбачає ґрунтовне наукове дослід' ження тих подій, археологічні розвідки. Саме з метою повернення до славних подвигів дідів наших у Конотопі відбулася Всеукраїнська науково'практична конфе' ренція “Конотопський край в роки націо' нально'визвольної війни українського наро' ду (середина—кінець XVII ст.). Відомі вчені з Києва, Чернігова, Сум, Львова виступили з доповідями, а також змістовними були і виступи місцевих краєзнавців. У залі місь' кого будинку культури — викладачі конотоп' ських навчальних закладів, краєзнавці, жур' налісти — всі, кому не байдужа історія рід' ного краю. У фойє розмістили експозицію найцінніших козацьких старожитностей із фондів Конотопського краєзнавчого музею. Тут і замок з ключем від конотопської фор' теці, що з тих давніх часів зберігався під склом в одній із церков міста, салютна гар' мата, Євангєліє в стилі бароко (XVII ст.), іко' ни, портрети, козацькі люльки, давні меблі. Представлено і зразки одягу, рушники, ви' роби народних майстрів. Охочі могли прид' внутрішніх справ. Кремезний підполковник міліції (командир ОМОНу) зайшов у чергову частину і доповів по прямому телефону чер' говому в обласному управлінні внутрішніх справ про те, що загін прибув до пункту приз' начення і приступає до виконання завдання. Командира підрозділу я особисто не знав, але дуже добре знав представника керівниц' тва підрозділами служби охорони громад' ського порядку обласного управління внут' рішніх справ підполковника Віктора Шляхова. Довгий час ми з ним були командирами спе' ціальних підрозділів патрульно'постової служби міліції: він у Дніпродзержинську, я — у Нікополі. Разом часто були у службових від' рядженнях у різних містах СРСР, під час яких мешкали в одному готельному номері, тому здружилися. Шляхов довірливо сповістив мене, що має спеціальне завдання про недо' пущення націоналістичної акції. Головним завданням обласним правоохоронцям було перешкодити в проведенні несанкціонованої акції. Ми домовилися зі Шляховим, що після завершення демонстрації в Нікополі я приїду до місця дислокації обласного ОМОНу. Коли я прибув до капулівського повороту,
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
