Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Влада має у центрі Європи розбудо# вувати Соборну державу волелюбного українського народу”. · с. 6сторінка оригіналу ↗

НЕЗАЛЕЖНІСТЬ: НАШІ ЗДОБУТКИ І МАЙБУТТЯ

Слово Просвіти, №34 за 2008 рік

тки громадянського сус' пільства. Та хоч би яким по' сушливим був вітер апатії, що гуляє у нинішньому сус' пільстві, він не знищить тих паростків, що проросли у кожному. Можливо, для пе' реосмислення цього потрі' бен певний час, за який зміц' нене зело “виструнчить” спи' ни тих, хто звик ходити зіг' нувшись — ще за комуніс' тичної пори. До того ж, ви' росло покоління українців, народжене за незалежності, яке не знає, що таке “ра' дість” і “рай” у радянському суспільстві. Тож не розчаровувати співвітчизників постійними політичними чварами на владному олімпі, а, почувши биття пульсу кожного гро' мадянина, щодень дбаючи про його добробут і щастя, нинішня влада має у центрі Європи розбудовувати Со' борну державу волелюбного українського народу. Що для українців озна' чає незалежність, наш тиж' невик запитав у перехожих: 1. Як Ви і Ваша родина зустріли звістку про неза' лежність України? Чи брали Ви участь у тих подіях та які плекали сподівання? 2. Що з Ваших очікувань здійснилося, а що ні? 3. Яких кроків україн' ської влади чекаєте для зміцнення держави? Олена Корольова, еко+ номіст: 1. Це було великою не' сподіванкою. Тому ні близь' кі, ні родичі участі не брали. Не сказала б, що й дуже ра' діли. Адже СРСР надто вко' рінився у головах. Хоч роз' мовляю російською, хочу, щоб українську мову більше викладали у школах. 2. Найбільший здобуток — люди відчули себе більше українцями, ніж були. А по' гане — все те, що нині є: інфляція, безкінечні зміни урядів. Жодної з програм так і не доведено до кінця. 3. У зв’язку з подіями в Грузії не хотілося б ніякого протистояння чи загострен' ня відносин із Росією. А уря' дові побажати робити щод' ня невеликий крок до здій' снення обіцяного. Микола Круць, охоро+ нець (підробляє на будів' ництві): 1. Так, участь брали, зус' тріли з радістю, очікували кращого: країна буде як од' на сім’я. А вийшло не так, як хотіли. Думали, що країна буде багатшою, людям ста' не легше жити. 2. Нічого — все навпаки: люди без роботи, тиняються країною та за кордоном у пошуках праці, щоб зароби' ти собі на хліб. Чимало не мають навіть де жити. 3. Не вірю нікому — ні лі' вим, ні правим. Інна Канівець, студен+ тка педагогічного ВНЗ: 1. Батьки сприйняли прохолодно, а я і моє поко' ління — захоплено. Надій особливих не плекали, але раділи за народ, який зміг відстояти свою незалеж' ність. Адже колись Київська Русь була сильною держа' вою й інші рівнялися на неї. Нині зовсім не те — чужі на' роди дивляться на нас, як на чорноробів. 2. Нічого особливого не очікувала, бо 17 років тому була дитиною. 3. Хочеться, щоб керів' ники держави мали власний розум, а не були маріонет' ками у руках владоможців інших країн. Я за освітою економіст, тому нинішній стан у цій царині зовсім не задовольняє. Але ж наша держава ще лише “підліток”, тож робимо помилки, і з ча' сом це виправимо. Політи' кам хочу побажати не свари' тися, бо від цього стражда' ють прості люди. Юрій Жарков, пенсіо+ нер: 1. Брав участь. Але поло' вина мого життя минула на Кубані, інша — у Києві. Зус' трів з надією, бо незалеж' ність — це єдність думок і сила господарювання. Дуже важливо було розвивати культуру й підтримувати мо' ву, не забути про економіку, її розвиток і зміцнення в умовах самостійності. Адже від цого залежить “обличчя” України. 2. У всіх були надії на вправного керівника, який зміг би об’єднати все зара' ди розквіту держави. Але цього не сталося. Маємо безмежну різноликість у поглядах, думках, політиці. Влада, як була раніше, так і тепер — корумпована! Але нині все ділять між собою клани олігархів: ось найбіль' ше розчарування. 3. Найголовніше — не брехати народові! На вибо' рах обіцяють гори, а здо' бувши владу, обіцянок не виконують. Потрібно, щоб була справжня конкуренція передвиборних програм, а не дурити людей списками десятків різних партій. Хіба може збагнути різницю між ними бабця? Мають бути справжні політичні блоки: центр, ліві, праві. Найкра' ще, щоб у Верховній Раді були незалежні від влади чи бізнес'кланів народні пред' ставники, а всі гілки влади мали рівну вагу для ухва' лення зважених рішень в ім’я розбудови держави. Микола Бурбело, пен+ сіонер: 1. Я дякував Богу, що Він є над Україною і що все від' булося тоді мирно. Багато років чекав, щоб держава здобула незалежність. За' ради цього воювали наші ді' ди й батьки. Я пережив го' лод і війну, та дочекався цього свята. Головне, що ми самостійні назавжди! 2. Нині, попри все, спо' діваюся на краще. Україна житиме. Адже всі мають можливість вчити українську мову і вірити в Бога. 3. Ходжу до церкви і мо' люся, щоб Бог просвітив їх світлом розуму Свого, що треба працювати не для власної кишені, а для людей. Головне у житті — мир і спо' кій. Добре, що дітям не до' велося жити у тому “раю”, який створили комуністи й Сталін. Максим Леонтьєв, сту+ дент: 1. Ми були тоді у пелюш' ках. Тож сподівань ще не ма' ли. 2. Справдилося — нав' чаюся у ВНЗ, здобуваю ом' ріяний фах. Життям задово' лений. Незалежність святку' ватимемо: зберемося ком' панією — погуляємо, обо' в’язково підемо на Майдан. 3. Найбільше турбує інф' ляція. Хочеться, щоб нам, молодим, не довелося у по' шуках роботи їхати за кор' дон, щоб рівень життя став таким, як у Німеччині, де то' вари коштують майже стіль' ки, як у нас, а зарплати на' багато вищі. Марина Навозенко, мама: 1. Участі не брали. 2. Сподівання були. Але ця постійна політична неста' більність, коли не знаєш, чо' го чекати, та ще нинішні по' дії в Грузії відсунули все ін' ше на дальній план. 3. Хочеться, щоб молодь мала можливість придбати житло і здобути освіту. Сергій Візняк, менед+ жер: 1. Мав десять рочків, тож не пам’ятаю. Жилося тяжко. Розповідали: щоб купити вкрай потрібне, доводилося стояти у чергах. Батько тоді усім переймався, стежив за новинами, про надії не казав. 2. Дуже хотілося б справжньої незалежності, передусім від Росії. Нині можна придбати будь'що, але грошей не вистачає. 3. Надто стурбований подіями на Кавказі. Споді' ваюся, що Україну в цю вій' ну не втягнуть, хоч ради' кальна позиція нашого Президента щодо підтрим' ки Грузії насторожує. Тому на наступних виборах голо' суватиму за Юлію Тимо' шенко. Яна Голуб, няня: 1. Я тоді ще зовсім ма' ленькою була, тож не па' м’ятаю. Мої батьки сподіва' лися на краще життя без ко' мунізму. 2. Найбільше розчару' вання — помаранчева рево' люція. Мій тато стояв на Майдані, але багато обіця' нок так і не доведено до ло' гічного завершення. Ціни безперервно зростають, а Президент занадто нерішу' чий як лідер, який усе пови' нен тримати в руках. 3. Хочу бути впевненою у завтрашньому дні, щоб зар' плата зростала відповідно до цін. Непокоять події у Гру' зії; сподіваюся, що у нас вій' ни не буде і що молодь не пі' де воювати. Галина Киричук, ко+ лишній бібліотекар (місто Нововолинськ): 1. Вся наша родина прагнула, щоб Україна стала незалежною. Зараз залиши' лася ностальгія за тим ча' сом. Звичайно, була велика надія на краще. 2. Живу у провінції, там зрушень ніяких: життя погір' шилося. Раніше поля оброб' ляли, села були чепурні, а те' пер все занедбано. Молодь виїжджає, шукаючи кращого життя в столиці чи в інших містах. А хто залишився, жи' ве за рахунок батьків, дідів, які одержують пенсію, бо за' робити в селі неможливо. 3. Звернути увагу на пенсіонерів, які колись пра' цювали у садочках, школах, прибирали територію. У нас злиденна пенсія — 500—600 гривень навіть з отими “до' бавками”. Хай би пожили на неї ті, хто при владі! Може, тоді вони зрозуміли б, як на ці копійки існувати! Олександр Спиридо+ нович, працюючий пенсі+ онер: 1. Не брав участі. Гадали, що буде краще, та з цього нічого не маємо. 2. Різких змін у способі життя чи поліпшенні його рівня не відбулося. 3. Найголовніше, щоб влада робила все для лю' дей, а не для себе. Щоб хоч надія залишалася на май' бутнє. А це — соціальні й по' літичні, моральні кроки. Візьмімо Київ: Хрещатик “доглядають”, а спальні ра' йони — ні. Андрій Захарченко, лі+ кар: 1. Нас із першого ж кро' ку продали! Тож “маємо те, що маємо”. А сподівалися, що буде країна, де люди зможуть гідно працювати й жити. 2. Народ не винен, бо все зле роблять наші чиновники. Їх треба всіх замінити, тоді можна на щось сподіватися. 3. Від нинішніх не слід чекати нічого, вони не здат' ні на реформи. Має прийти зовсім інша — не політична, а народна, господарська еліта.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин