“Не бійся досвітньої мли, досвітній огонь запали, коли ще зоря не заграла”. Леся Українка · с. 9сторінка оригіналу ↗
БИШІВСЬКА СКАРБНИЦЯ
Слово Просвіти, №34 за 2008 рік
вати в школі. Як патріот, він вирішив займа' тися історією не за книжками, а досліджую' чи й зберігаючи історичні цінності. Уже неза' баром, 1983 року, створили музей бойової слави, а на початку 90'х перепрофілювали як історико'краєзнавчий. Ентузіазм і бажан' ня Валерія Обухівського зберегти історію рідного містечка і частину історії України вже понад двадцять п’ять років допомага' ють всім охочим пізнавати минувшину. Нині у музеї — понад тисяча експонатів. Директор зазначає, що ці речі дають змогу простежити ланцюжок поколінь. Козацькі люльки, бойові сокири, ножі періоду Київ' ської Русі — гордість музею, як і документи ХVІІ й фотографії початку ХХ сторіччя. В му' зеї зберігаються речі єврейської діаспори Бишева, давні православні ікони, вишиванки й вироби гончарів минулих сторіч. Та, на жаль, не все в реаліях так прекрасно й са' мобутньо, як на стендах. За радянської влади була настанова органів освіти й культури в кожній школі створювати музеї бойової слави. Це ніби й заохочува' ло до праці, проте краєзнавчого, побутового й етно' культурологічного напрямів у музеї не розробляли. Нині є інша проблема: обласна адміністрація ухвали' ла рішення про збереження пам’яток архітектури, та це залишилося на папері. “На жаль, сьогодні бракує коштів, держава стоїть осторонь окремих ініціатив. Краєзнавство — це почин з батька'матері, а тепер йо' го пропагувати для виховання й навчання дуже тяжко, бо на рівні району й держави замало підтримки”, — зазначає директор музею.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
