“Щоб поєднались високий дух, велика любов і щире розуміння”. · с. 14сторінка оригіналу ↗
КУЛЬТУРА
Слово Просвіти, №34 за 2008 рік
Ганна ВОЛОШЕНЮК, м. Вінниця Ви уявляєте, як почувається людина, коли здійснюються її мрії? Цей стан тяжко описати. Коли почула небесно' чарівний голос Вікторії Петрушенко, виношу' вала бажання побачити її на сцені Вінницько' го музично'драматичного театру. Чому саме тут? Бо в Київському оперному вона вже спі' вала партію Маргарити у “Фаусті” Гуно. Її партнером був маестро Дмитро Гнатюк. Вікторія — вінничанка. Закінчила тут се' редню школу і музичне училище. Продовжи' ла династію Петрушенків — вступила до медуніверситету. Але на конкурсах в Одесі, Відні, Празі помітили її самобутні вокальні здібності, тому запропонували співати у Ві' денському оперному театрі. Вікторія, закінчуючи другий курс ме' дичного університету, одночасно стала студенткою консерваторії. Перевелася до Києва, щоб тягти два нелегкі вози: меди' цину й музику. Звичайно, той, хто здобував освіту медика, знає, наскільки завантаже' ний студент. Таке можуть підтвердити й майбутні музиканти й співаки, бо консер' ваторія вимагає теж повної самовіддачі. Наполегливості у студентки вистачало. З відзнакою закінчила Київський медінституті завоювала славу талановитої вокалістки. Це бачили педагоги Ірина Колодуб та на' родна артистка України Євгенія Мірошни' ченко, які огранювали її природний непов' торний голос. Давно не пам’ятаю виступу в театрі ім. М. Садовського у Вінниці, де соліста прий' мали б так щиро. Квіти артистці приносили цілими родинами. А виконувала співачка ук'
Наталка ПОКЛАД Серед святих та дорогих місць нашої землі — і це давнє й надзвичайно ма' льовниче село неподалік від Києва, яке зветься мелодійно Мар’янівка. Нині воно належить до Васильківського району; річка Протока, що неспішно біжить через нього, впадає в Рось; у селі є низка став' ків. На околиці височать стародавні могили — цін' ні історико'культурні па' м’ятки, а серед них — ле' гендарний курган VІ ст. до н.е. Переп’ятиха, який згадано у літописному переданні Київської Русі. 1845 року його досліджу' вав Д. Іванишев. У липні 1846'го, під час розко' пок, у яких брав участь Т. Г. Шевченко, тут знай' шли важливі археологічні матеріали. 24 березня 1900 р. в Мар’янівці народився ви' датний співак ХХ століття (ліричний тенор), народ' ний артист СРСР (1940), лауреат Державних пре' мій СРСР (1941, 1949), народний артист України та Росії, лауреат Шевчен' ківської премії (1990) Іван Семенович Коз' ловський. Співак прожив довге — 93 роки — і до' сить непросте життя, більшість його — поза Україною, в Москві, проте рідній землі, своїй малій батьківщині назавжди залишився вір' ним сином. І до того ж, прославив її на цілий світ і на всі часи. З 1926 р. він — соліст Вели' кого театру СРСР. Головні партії: Фауст (“Фа' уст” Гуно), Ленський (“Євгеній Онєгін” Чай' ковського), Юродивий (“Борис Годунов” Му' соргського), Левко, Петро (“Утоплена”, “На' талка Полтавка” Лисенка) та ін., а також вис' тупи в концертах. …Сьогодні садиба — два гектари землі — вся потопає у густих високих барвистих мальвах, вони широким вінком ростуть навколо чималої хати під солом’яною стрі' хою і доходять аж ген до крислатих яблунь у садку. Садок полого збігає до берега, а там далі — різнотрав’я лугу, густий парк і верби над водою. Не раз малого Івана ніяк не могла докликатись мама, а коли згодом-таки знаходила на долині, то сердито'зди' вовано питала: “Що ти тут робиш?” Хло' пець відповідав безневинно: “Вербу слу' хаю…” І то не дивно, бо довкола справді Божа краса і надзвичайна енергетика (при' їдьте переконатися).
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
