“Щоб поєднались високий дух, велика любов і щире розуміння”. · с. 14сторінка оригіналу ↗
«НЕХАЙ БОЛИТЬ СЕРЦЕ ЗА ЦЕЙ МУЗЕЙ»
Слово Просвіти, №34 за 2008 рік
сказала схвильовано: “Я тільки тепер зрозу' міла, чому Іван Семенович так любить Мар’янівку…” Стару хату родини Козловських, яка вже руйнувалась від часу і долею якої так перей' мався великий співак (у листах просив сіль' ську раду не забудовувати обійстя, а зберег' ти) реставрували в 1988—1989 рр. Наступ' ного року Кабмін ухвалив постанову про створення тут музею. 1994'го, вже після смерті Івана Семеновича, меморіальний му' зей'садибу відкрили. Нині в ньому можна побачити експонати світового рівня: безцін' ні світлини, особисті речі геніального співа' ка, етнографічні кіно' та відеоматеріали про його зустрічі з мар’янівцями; тут також зву' чить його неповторний голос. Біблія музею — книжка Івана Семенови' ча “Музыка — радость и боль моя”, видруку' вана в Москві 1992'го, за рік до його відходу у Вічність. Із музеєм'садибою І. С. Козловського сусідить садиба рідної сестри співака, вона також меморіальна, бо збереглася цілком. Шість разів сільська рада ухвалювала рішен' ня відмовити музеєві в його проханні корис' туватися цією садибою. Доки десь там, нагорі, в законодавчих коридорах, “вариться — не звариться” закон ки ставляться до пам’яті про славетного земляка. Тут справді є дух Козловського! Дізнався Артур Григорович і про пробле' ми музею: тіснота, нема приміщення для збе' рігання фондів тощо. Рішення прийшло від' разу: на клич Уманського його друзі, рідні, близькі зібрали певні кошти, й невдовзі купи' ли сусідню з музеєм садибу. А 12 лютого у Ва' силькові в нотаріальній конторі урочисто оформили підписи дарчої. Пишного літнього дня в Мар’янівському музеї'садибі І. С. Козловського відбулося незвичайне свято: музей дякував своїм бла' годійникам, меценатам за поміч. З’їхалися всі учасники акції з родинами, більшість — у вишиванках. Спочатку гостям провели екс' курсію музеєм. Велика хата Козловських п’янко пахтить травами — ними встелено гли' няну долівку, заквітчано стіни. І не один із від' відувачів, вдихнувши того чар'зілля, солодко пірнув у спогади про роки свого сільського дитинства. Сад задумано слухав, як гомонять люди і під гарячим літнім сонцем повняться соком плоди. Велично мовчав дзвін під стрі' хою — колись його привіз сюди сам Іван Се' менович. А он поруч, серед мальв, — погруд' дя співака на високому постаменті. Над різнобарв’ям мальв літали й закло' потано дзумкотіли бджоли. Із динаміка лу'
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
