Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Сторінка · с. 16сторінка оригіналу ↗

ЗНАК ОКЛИКУ — ЖИТТЮ

Слово Просвіти, №34 за 2008 рік

Ця жінка, яка тільки тиждень в лікнепі навчалася, мала високу внутрішню культуру. А генерато' ром того, щоб я став художни' ком, був батько. Усі люди стара' лися дітей віддати в якісь прагма' тичні професії — механіками, ін' женерами, а мій батько хотів, щоб я був художником, він цим пишався. — Сільське середовище теж заклало естетичні уявлен' ня про світ. Чи багато було та' ких мистецьких вражень? — Наш учитель музики висту' кував на столі такти, і нам велів повторювати. Але я зрозумів, що такти тут ні до чого, що інстру' менти видавали за вагою тіла і фізичними можливостями, а не за талантом. Бо нести їх додому з гори на гору три кілометри — важ' ко. Мені дали скрипку, найменший інстру' мент. Я приніс додому, став на межі. Грав спершу без каніфолі — звук рипучий. Жаль мені й себе, і скрипку. Потім смичок намас' тив — знову скрипить. А мій однокласник Фесько був обдарований хлопець, грав на гармошці, йому ще й гітару дали. Він грає на гітарі, і з долини лунає красива музика. І я подумав: “Річ у тому, як тримати скрипку”. кольором відкриває нам осон' ну галявину, улюблену дуп' листу вербу, гарячий падо' лист, стверджуючи енергій' ною соковитою колористи' кою: ця земля найпрекрасні' ша, повірте моєму пензлю! Тож інтерв’ю в переддень юві' лейної дати було не пафос' ним, а таким самим щирим і усміхненим, як настрій поло' тен майстра. — Я дванадцята дитина в сім’ї, і в моїй родині малювали всі, але ніхто не думав про фах художника. У нашій школі був учитель німецької мови, який викладав і малювання, але не знав насправді, як розводити фарби. Давав мені гас, олійну фарбу, я малював щось для ботаніки. Але він був мудрою людиною і спрямовував мене в цей світ. Якось ми збирали моркву на полі, я підхожу до нього й кажу: “Йосипе Адоль' фовичу, скільки отримують ве' ликі художники?” Він подумав і мовив: “Знаєш, що я тобі ска' жу: якщо хочеш бути великим художником, ніколи не думай про гроші”. — Мені здається, що да' леко не останню роль у ва' шому образному сприйнятті світу відіграли батьки. — Мама — у вихованні есте' тики, вона прищепила мені лю' бов до квітів, які насаджувала всюди, водночас дуже любила високе мистецтво. Кімнату об' клеїла репродукціями з журна' лів — усі класики Відродження. Водночас вона була до мене до' сить сувора, категорична. Од' ного разу, навчаючись в інститу' ті, їхав до Хмельницького. Вона дала 12 рублів купити вапно, а я натомість купив альбом Матіс' са, приніс додому. Брат поди' вився, каже: “За таке віддав дванадцять карбованців?” А ма' ти мовчки розглядала, мабуть, з годину, гортала, а потім сказа' ла: “Ти, певно, так красиво ніко' ли не намалюєш”. Засновник: Всеукраїнське товариство “Просвіта” імені Тараса Шевченка Реєстраційне свідоцтво КВ № 4066 від 02.03.2000 р. Ш е ф ' р е д а к т о р Павло МОВЧАН Квіти з Поділля Го л о в н и й р е д а к т о р Валентина ДАВИДЕНКО Р е д к о л е г і я Любов ГОЛОТА (голова), Ярема ГОЯН, Павло МОВЧАН, Олександр ПОНОМАРІВ, Іван ЮЩУК Перший заступник головного редактора Ніна ГНАТЮК 279'49'47 Заступник головного редактора Петро АНТОНЕНКО 279'49'47 Заступник головного редактора з виробничих питань Наталія СКРИННИК 278'01'30 (тел/факс) Відповідальний секретар Ірина ШЕВЧУК Відділ літератури Уляна ГЛІБЧУК 270'55'57 Відділ мови Святослав МІЗЕРНЮК 279'39'55 Відділ просвітянської роботи Надія КИР’ЯН 270'55'57 Відділ коректури Олена ШУЛЬГА 278'63'69 Комп’ютерна верстка Ірина ШЕВЧУК Олег БЕССЬКИЙ 278'63'69 Інтернет'редактор Євген БУКЕТ 279'39'55 На осонні Яровій Слобідці на Хмельниччині серпневі сади струшують сливовий дощ. Так само і в сусідніх селах сади красиві й самовіддані: вони пишно цвітуть навесні й рясно врожаять до кінця літа. Але там нікому та сливка не всолодить вуста і не розм’якне медово в дитячій долоньці. Бо се' ла ті вже безлюдні. Це називають демогра' фією… З печальними трьома крапками, як слідочками крихітних ніжок маляти, які бе' регла б, як скарб, тепла сільська вулиця. Але невдовзі, можливо, ніхто не згадає й назви тих сіл. У Ярової Слобідки щасливий шанс. Як знаки оклику її життю — картини знаного ук' раїнського художника Цезарія Ганушкевича. Могутні стовбури дерев, яскраві озонні не' беса і в тихій замрії хатина та висока копи' ця, колоритна й вдало вивершена, як вели' коднє яєчко. Цей художник не прораховує кон’юнктуру сучасного арт'ринку, не пра' цює на потребу. Він беззастережно ставить знаки оклику життю свого рідного Поділля яскравим життям тонко виписаних натюр' мортів; у квітів, здається, ловить навіть їхнє дихання і фіксує його пензлем. І яскравим

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин