“Шокований світ принишк в очікуванні…” · с. 2сторінка оригіналу ↗
УКРАЇНСЬКА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ ТА ЇЇ НЕДУГИ
Слово Просвіти, №34 за 2008 рік
Галина ЛЕВИЦЬКА, член Національної спілки журналістів України, м. Київ
Українській державності вже 17 років. У літочисленні держав це недовгий вік. І тому часто можна почути твердження, що минуло надто мало часу, щоб Україна змогла залікувати всі недуги, з якими вона вийшла з імперії. Про' те істину краще видно у порівнян' ні. Чехословаччині, яка 1918 року вийшла зі складу імперії Габсбур' гів, 17 років було цілком достат' ньо, щоб стати однією з провідних держав тодішньої Європи. Еконо' мічний потенціал України на час розпаду більшовицької імперії та' кож вважали дуже високим, проте його занапастили, бо до влади прийшли люди, не зацікавлені у зростанні економіки країни. Тому нині Україна стала краї' ною разючих соціальних диспро' порцій. Дуже високий рівень таких соціальних недуг, як наркоманія та пов’язані з нею соціальні захво' рювання. І хоч комуністи “припи' сують” це до “здобутків” незалеж' ності, закликаючи повернутися до соціалізму, проте слід розуміти, що це спадщина безбожного ми' нулого. Аналізуючи структуру ни' нішніх соціальних диспропорцій, побачимо, що нечувані статки на' жили не ті, хто за більшовицьких часів сидів у тюрмах за Україну, аті, хто ці тюрми охороняв. Це нас' лідок низького морально імуніте' ту, хвороба, на яку після біль' шовицького “ощасливлення” нез' дужає багато у нинішній Україні. Тобто це ще одна гірка спадщина,
винесена з колоніально'безбож' ного минулого України. Цього можна було б уникнути, здійснивши люстрацію й навесні 1992 року провівши нові вибори до парламенту. Однак реальність бу' ла складнішою від теорії. Фактична влада у перші роки незалежності була у тих, хто підлягав люстрації. І якщо президенти чи королі інколи відходять від влади, то не знаю ви' падку, щоб від влади добровільно відмовлялася яка'небудь каста. З одного боку, для її усунення не бу' ло сили, а з другого — існувала не' безпека розвалу державності. Тут годиться згадати, як “донецькі” ва' лили президента Леоніда Кравчу' ка. Найняті ними та росіянами журналісти раз у раз проповідува' ли, що Україна як незалежна дер' жава перебуває на межі зникнен' ня. А московські політики найви' щого рангу неодноразово офіцій'-но заявляли, що забивають “ос' танній цвях” у “домовину” україн' ської державності… І тоді, 1992'го, 1993 років ми запитували себе: що буде з нами за рік? Однак завдяки далеко' глядності та винятковій державній мудрості цілої плеяди політиків планів українських недругів не су' дилося здійснити. Якби 1992 року простягнуту до співпраці з Рухом руку Президента України підтримали, то нині мовна руїна та духовне спустошення бу' ли б значно меншими. Можливо, були б меншими й соціальні дис' пропорції, які у багатьох нині по' роджують апатію. Звичайно, го' ловна причина цього — не міфічні обставини, а людський фактор.
Це, на жаль одна з рис сучас' ності. Суперечки за право бути головним у державі вже не пер' ший місяць точаться між урядом та Секретаріатом Президента. Іноді вони набувають потворних форм, коли простий клерк доз' воляє собі не те що повчати, а навіть звинувачувати у державній зраді леґітимно обраного пре' м’єра. Не думаю, що такі натяки додадуть поваги Україні у світі. Не додадуть вони суспільної ваги й тим, хто їх ініціює. Звичайно, такі питання, як держана зрада, не можна замовчати, проте мож' на винести на суд громадськості, якщо є вагомі докази, а не дрібні інсинуації. Інколи навіть складається вра' ження, що окремі ініціативи Сек' ретаріату Президента України, на чолі якого стоїть закарпатець (ко' лишній член соціал'демократів Медведчука) Віктор Балога, спря' мовані на те, щоб на вирішально' му етапі ізолювати Україну від Єв' ропи. Враження це підсилює ін' формація про намір піти у відстав' ку відповідального за зовнішню політику, зокрема й європейську інтеграцію заступника глави Сек' ретаріату Олександра Чалого. З журналістського досвіду можу сказати, що у схожих ситуаціях не буває диму без вогню… Усе це, враховуючи події в Гру' зії та антиукраїнські натяки низки російських політиків на чолі з пре' зидентом Медведєвим та його погрозами щодо Чорноморського флоту, знову порушує питання, як ів перші роки незалежності: що нам принесе наступний рік?
Адже між українськими полі' тиками у грузинському і в бага' тьох для України кардинальних питаннях не то що нема єдності, а навпаки — кардинальні розбіж' ності. Найрадикальнішу позицію тут займають комуністи. Вони повторюють тези російської про' паганди про “страшні звірства”, вчинені грузинами на “окупова' них” ними провінціях власної держави. Щоб не заглиблювати' ся в історію, хочу нагадати, що в книжках про чеченську війну по' кійної російської журналістки Ан' ни Політковської показано, хто і як чинив звірства на чеченській землі. Нині є вже перші свідчення про “звірства” в Осетії. Росій' ський прем’єр Путін дав солда' там наказ викидати грузинів з їх' ніх осель, а тих, хто опиратиметь' ся, — розстрілювати. Риторика опозиційної Партії реґіонів трохи м’якша, ніж позиція КПУ, проте партія має намір дома' гатися притягнення до відпові' дальності Президента України та інших посадових осіб за “політич' не втручання”, за матеріальну і моральну підтримку Грузії, за тор' гівлю з Грузією зброєю на дер' жавному рівні. Майже не відстає від реґіона' лів партія Литвина. Її члени вда' ються до російських штампів. Усе це вказує, що російська окупація Грузії вже у вересні виллється у гостре політичне протистояння в Україні. Отже, на 17'му році незалеж' ності України потрібно писати про проблеми початку 1990'х. Пара' докс чи закономірність?
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
