Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Суспільство · “Справжні українці мають гідність і ніколи не дозволять собі такої ганьби”. · с. 3сторінка оригіналу ↗

ФАЛЬШИВІ ПОКЛОНИ «СВІТОВИМ СТАНДАРТАМ»

Слово Просвіти, №34 за 2009 рік

Володимир ФЕРЕНЦ, м. Івано-Франківськ Українським високопосадовцям часто доводиться відповідати на звинувачення щодо утисків російськомовних, нетолерантності, гомофобії чи в антисемітизмі. Проте замість нормального доведення безглуздості багатьох звинувачень, вони виправдовуються. Роблять це якось принизливо і бездарно, мовляв, у нас все вище світових стандартів. Ніхто не задумується над тим, що саме те “вище світових стандартів” часто суперечить українським законам і нормам Конституції держави. Відома заява колишнього президента Л. Кравчука про те, що меншинам буде краще почуватися в Україні, ніж на історичній батьківщині, поставила з ніг на голову всю національну й мовну політику держави. Не може жодна національна меншина почуватися краще, ніж на історичній батьківщині, адже тільки на батьківщині є неповторне рідне середовище, яке ніде у світі відтворити неможливо. Максимум, що може діаспора, — зберігати самобутність з допомогою сімейної традиції, громадських товариств і культурного життя громади. Ідеться про задоволення реальних потреб самобутності, що гарантує Конституція, а не про політичні вимоги другої чи третьої державної мови, егоїстичне бажання представників національних меншин чути рідну мову скрізь, попри норми Конституції й права решти громадян. Гіркий досвід минулих років незалежності свідчить, що нами здебільшого керують ті, хто цих простих речей не розуміє чи не хоче розуміти та знати. У державних структурах, особливо в уряді, повинні працювати не заанґажовані політики чи клерки, а чиновники-державники. Та нинішній уряд, на жаль, найбільш політизований за всі роки незалежності. Найбільше шкодить політизація гуманітарної сфери, яка призводить до порушення гармонії життя суспільства. Від цього всі негаразди в економіці, системі влади, що негативно позначається на нашому з вами добробуті та якості життя. Якість життя — це не лише “хліб єдиний”, а комплекс задоволення чи незадоволення життям в Україні. Може, ми вже втратили неповторне чуття наших предків — задоволення від життя на батьківщині? Наші предки завжди мали таку приємність при набагато скромніших достатках, набагато тяжчих трудах і навіть у години пожертви власним життям за Україну. Наші брати-українці з діаспори, які зберегли це щемне відчуття “життя на батьківщині”, ніяк не можуть сприйняти реалій сучасної України, зокрема немислимого для вільної держави тотального зросійщення міст, навіть сіл і селищ. Якось голова світової спільноти українців Аскольд Лозинський відвідав батьківщину і був настільки боляче вражений збільшенням російськомовності, що негайно опублікував емоційну статтю-докір. Згодом вийшла в світ ще одна його стаття “Міжнародні демократичні норми мовного питання”, де він докладно пояснив нашим владоможцям і простим українцям, як насправді повинно бути в царині мови. Цікаве дослідження, але чи дослухатимуться до нього наші урядовці? Як би ж то українські мовні проблеми були від незнання! Метою багатьох українських чиновників є таке: уважно прочитати міжнародні угоди та створити законопроект, який все поставив би з ніг на голову, аби “захистити” мовні права російськомовних ліпше, ніж в Росії, й вище за міжнародні стандарти. “Немає у рекомендаціях вимоги фінансування державою освітніх інституцій національних меншин. Який є стан сьогодні в Україні з російськомовними освітніми інституціями, а в Російській Федерації з україномовними освітніми інституціями? Україна йде далеко поза рекомендації ОБСЄ. В Україні понад дві тисячі навчальних закладів з російською мовою навчання, які фінансуються з Державного бюджету України. Додатково майже дві тисячі загальноосвітніх навчальних закладів з українською та російською мовами навчання. Це теж фінансується з Державного бюджету. Натомість у Російській Федерації навчальних закладів з українською мовою навчання чи з російською і українською мовою навчання немає зовсім” — пояснює Аскольд Лозинський. І продовжує: “Натомість Україна далеко перейшла рамки рекомендацій ОБСЄ, бо не тільки дозволяє приватні російськомовні освітні заклади, не ставить їм перепон, але фактично фінансує приблизно 4000 російськомовних шкіл з Державного бюджету. Деякі можуть вважати таке ставлення України до російської мови похвальним, одначе інші держави схарактеризували б таке ставлення абсурдним та економічно самогубним. Конференція ОБСЄ в Осло подала рекомендації щодо мови національних меншин і в інших секторах, крім освіти. Сектори включали: назви, релігію, громадську діяльність у неурядових організаціях, засоби масової інформації, економіку, адміністративні інституції та публічні послуги, незалежні крайові інституції, виступи перед юридичними властями та захист при позбавленні волі. У кожному випадку конференція окреслила право представника національної меншини користуватися власною мовою. Рівно ж у кожному випадку право користування власною мовою було співучасне з користуванням державною мовою в адміністративних питаннях. Щодо засобів масової інформації, то основна теза-рекомендація: “на крайових, реґіональних та місцевих рівнях кількість і якість часу, призначеного для ефіру в мові національної меншини, повинні бути спів-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин