Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Несподіваний гість · “Неодмінно на українській землі настане лад у церковних справах, настане час повернення до істини”. · с. 7сторінка оригіналу ↗

ЯКОГО МИ РОДУ ДІТИ

Слово Просвіти, №34 за 2009 рік

Таїна БРАТЧЕНКО У нашій багатій і яскравій українській мові є слово “родичатися”, яке не має аналога в російській. Це і постійне підтримування стосунків з ріднею, і шанування родичів, і обізнаність про пращурів. Дуже прикро, що нині молодь часто не знає імен своїх прадідів і прабабусь. Годі вже казати про давнішіх предків. Після здобуття Україною незалежності в школах ввели дуже потрібний для учнів предмет — народознавство. Але ж як його викладають? Є педагоги, які знають і люблять історію, звичаї, обряди і фольклор свого народу. Вони постійно шукають нові матеріали для ознайомлення з ними своїх вихованців. Такі викладачі народознавства не лише дають учням знання, а й прищеплюють їм любов до свого народу і Батьківщини. Але ж єй такі, що просто використовують матеріали, взяті з підручника і “відчитують” цей предмет як додаткові години. Що такі вчителі можуть дати учням? Може, таким “педагогам” не варто викладати цей предмет? Адже народознавство, яке має надати знання про свій народ, неможливе без зацікавленості самого викладача своїм родом та звичаями. Тим більш, що в “совецкіє” часи багато звичаїв і обрядів або забороняли, або спотворювали. Так забороняли святкувати Різдво, Великдень, Вербну Неділю, Трійцю тощо. Коли мені довелося побувати в Польщі, я позаздрила тому, як добре знають і пам’ятають у польських сім’ях свій родовід. Не обов’язково, щоб пращури мали шляхетне походження, головне те, що вони дали життя наступним поколінням. Отже, вони мають право на пам’ять про себе. Хочеться сподіватися, що і в нас надолужать те, що загубилося під час “совєцкого” періоду, бо пам’ятали і прославляли тих предків, що були революційними героями, героями війни і громадськими діячами. Але ж інші також заслужили, щоб їх пам’ятали нащадки. Згадаймо, як протягом кількох десятиліть радянської влади вважалося ганебним зізнатися, що в когось є репресовані батьки, небезпечним — що хтось походить з козацького роду, або ж його пращурами є священики, чи ще гірше — аристократи. В таких випадках від нащадків і від суспільства приховували справжню історію роду. Хоч серед них, напевне, чимало було видатних митців-дисидентів, аристократів-меценатів і просто цікавих людей, що свого часу зробили чималий внесок у розвиток України. А тому нині нам потрібно надолужувати втрачене, поповнити знаннями прогалини щодо свого родоводу з уст предків або ж із сімейних фотографій і архівів. Це потрібно для того, щоб зберігати національну пам’ять і передати її майбутнім поколінням. І тоді наші нащадки змалку відчуватимуть себе справжніми патріотами, відповідальними за рідну землю, де жили їхні предки. Бо в їхніх серцях завжди житиме свята пам’ять про свій рід.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин