Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Першодрук · “Зір, безумовно, поєднаний із зорями, від яких іде світло”. · с. 10сторінка оригіналу ↗

Текст пошкоджено під час розпізнавання — читайте сторінку оригіналу

Із кни ги пе рет лу ма чень

Слово Просвіти, №34 за 2012 рік

Бог дан ЧЕ ПУР КО, м. Львів Продовження. Початок у ч. 33 за 2012 р. На взір все ви дя що го Ба чен ня і ви дін ня Слі пий Го мер, глу хий Бет хо вен… Я вже пи сав про пот ре бу сто від сот ко вої кон цен - тра ції зад ля дос той них твор чих ре зуль та - тів. Лю ди ні, яка під клю ча єть ся до гли бин - но го, ви со ко го, аб со лют но го, іде аль но го (під сві до мо го та над сві до мо го), на че від - кри ва єть ся “тре тє око”, внут ріш ній зір, хо ча мо же від су ну ти ся на мар ґі не си (око - ли ці) еле мен тар но не об хід ний зір (слух), які “за ва жа ють” над кон цен тра ції — цен - тра лі зо ва но му зо се ред жен ню твор чої осо - би. Зви чай но, око — на сам пе ред ор ган зо - ру. Йо го фі зич ні дії і фун кції дос тат ньо вив че ні, але сам інс тру мен та рій склад ний і над чут ли вий. У хре бет них, зок ре ма й лю - ди ни очі най дос ко на лі ші: ка мер ні. Па ра очей міс тить ся в ор бі тах (оч ни цях) на ли - цьо вій час ти ні го ло ви. Це оч ні яб лу ка, по - ві ки, дріб ні сліз ні за ло зи (ве ли кі міс тять ся у сліз ній ям ці лоб ної кіс тки че ре па) й оч ні м’язи для око ру ху. Зо ро вий нерв з’єд нує оч не яб лу ко (яд ро й кап су ла) із го лов ним моз ком. Яд ро — із двох час тин. У пе ред ній — од на за од ною дві ка ме ри, за пов не ні во - ло гою, і криш та лик; біль ша зад ня час ти на вмі щує склис те ті ло. Кап су ла має три обо - лон ки. Зов ніш ня біл ко ва або ж скле ра спе - ре ду пе ре хо дить у ро гів ку. Се ред ня су дин - на обо лон ка спе ре ду пе ре хо дить у рай дуж - ну з от во ром у цен трі (зі ни цею). Зі ни ця, які зір ни ця, зяє, сяє, вип ро мі нює і вби рає світ ло. Внут ріш ня обо лон ка — це сіт ків ка (світ ло чут ли ва ді лян ка ока), на яку пе ре - да єть ся зоб ра жен ня. Ро гів ка, во ло га, криш та лик і склис те ті ло є світ ло за лом - ним апа ра том ока і ді ють як дво о пук ла лін - за. Це — про ек тор, який вип ро мі нює з ду - ші і впус кає в ду шу світ ло, сприй має таана лі зує 80 % ін фор ма ції, тран слює на ші дум ки і по чут тя на зов ні. Око — не тіль ки ор ган зо ру, сфе ра, об’єм, ку ля, а й по рож ни на, без дон на гли - би на, міс тич на ді ра, ка нал пе ре хо ду, лін зай лін гва, пов’яза на зі Сло вом, яке бу ло спер шу. Око — от вір у дуп лян ці для ви льо - ту бджіл (віч ко), зреш тою будь-я кий от вір, мі ра ва ги (ун ція), об’єму. Один і Око — бо - жес твен но си но ні міч ні й пред став ля ють щось од не-є ди не, ці ліс не, ра зо во не пов - тор не. При ліч бі ко лись ка за ли не двад - цять один, а двад цять з оком (“оч ко”). Скан ди нав ський Один — сві то твор чий і світ лот вор чий де мі ург: “Бо же Око ба чить гли бо ко”! Це вже по тім він “став” зем ним ге ро єм. Пер віс но Один- Во дан пред став - ляв ду хов ну вла ду, си лу, муд рість і при род - ні ба гатс тва. Йо го зем но вод на ети мо ло гія — “да ний во дою і не бом (вог нем, світ - лом)” — поз на чає те са ме, що й Бог дан (Бо гом да ний). Згод жуй тесь на пев ну умов ність цих ети мо ло гіч них при год-роз - шиф ро вок: усе ж — від ума! Але й по ша - нуй те ав тор ську нас тир ли вість і від по ві - даль ність у по шу ках оче вид но го… Між ін - шим Ума — ма ло ві до мий, а все ж пер со - наж сві тог ляд ної сис те ми людс тва й оз на - чає світла: те са ме, що на ші Ді ва, Да на… Най кра ще по ба жан ня кож ній лю ди ні: “Щоб Ви ба чи ли світ, і квіт, і ді ти пе ред со - бою!”, тоб то світ ло. Ка жуть ще: “Го ди на Вам щас ли ва! Щоб Ви ба чи ли сон це, світ іді ти пе ред со бою!”. Прус ський Око пірмс — най пер ший і най ви щий із бо гів — ве де свій ро до від від ру сів. У хрис ти янс тві Око — так са мо бо жес - твен на си ла (все ви дя ще Бо же око), а три - єд ність мож на трак ту ва ти як два в прин ци - пі ви ди мих (Отець, Син) та тре тє не ви ди - ме (Дух Свя тий). Усе, пов’яза не з оком, взі рець для нас лі ду ван ня. “Око вир ний” — гар ний, при єм ний на вид, на виг ляд (на око), аку рат но зроб ле ний, фі ліг ран ний, а “не о ко вир ний” — вай лу ва тий, нез граб - ний, нек ра си вий. Око ба чить дов ко ла на всю око ли цю: на о кіл, на о ко ло, нав ко ло… Ме не зав жди хви лю ва ло сло во “око літ”, яке має ду же ши ро кий спектр про чи тань: від “ко ло ти ти” до “око лі ти”. Чо мусь я йо - го сприй мав не тіль ки як со ло му чи об мо - ло че ні сно пи, а як щось ле тю че (є ж но весло во вер то літ) у змиг ока — за вид но ко ла. Цей око літ у мо їй уя ві лі тає дов ко ло го ло - во, як су пут ник: око лі тає! Жи ве мов лен ня у кож но му по ко лін ні пе ре жи ває пос тмо - дер ні пе ре о цін ки: ко ло, ко ли во, ко лу ван - ня, ко ло ти ти бу ли ко лись кос мо го ніч но ар хе тип ни ми, од нак зій шли до око ло ту (не око льо ту!) та ко лот неч. А все ж мов ці щось зна ють, то му й ка жуть при ри ту а лі: “Ух, ух, со лом’яний дух”, про зи ва ють со ло му “ді - ду хом” і сте лять на до лів ку, а ма ля та пе ре - ко чу ють ся і при мов ля ють: “Кво, кво — зав тра в нас Різ дво!”, ма ю чи на ува зі на - род жен ня но во го сон ця і по во рот на вес ну. У нас ка за ли “во ко літ”, “во ко”… Звід си й ві чень ки, віч ко, во чі, ві че, вічна- віч, по - за во чи. Про ві че і вечерю як ві че орі їв я пи - сав у сво є му трак та ті “Ук ра їн ці” ще до ре - фе рен ду му. Це ж ти ся чі й ти ся чі очей зві - ря ють і по год жу ють те, що ду шею “очать”, “очі ють”, “ба чуть”. Або — хо чуть! На ша мо ва має ще й оча та, оче ня та, очи ці, очись ка, очи ща та низ ку ін ших пес тли вих і не ду же сло во форм. Без віч — наос ліп, а є ще на оч ний, за оч - ний. Світ ло вий квант я зав жди сприй мав як “раз”, тоб то пев ний ра зо вий ви кид плаз ми сон ця РА. Так са мо око — теж щось оди нич не, ра зо ве, раз да не, про що я вже пи сав, од не сло во, ор ган зо се ред жен ня, ба чен ня та орі єн та ції на міс це вос ті вже, щой но! Ну, а дві чі — на че б два ока, свя та па ра. Оче вид но, сон це — теж ви ди ме око, хо ча на ньо го й “не мож на ди ви тись!” Вче - ні ка жуть, що во но має свою не ви ди му “па ру”, двій ни ка. В роз мов ній мо ві і в ху - дож ній лі те ра ту рі ка жуть “око вік на”, “око сон ця”. Око — мо раль ний ім пе ра тив: “Очі — мі ра; ду ша — ві ра; со вість — по ру ка”. У мос ка лів за мість ока — “глаз”: лаз, під гля - дан ня. Во но й справ ді, по ки про лу па єш “гла зи” піс ля пе ре пою (а по ві ки зли па - ють ся, кис нуть), то й сон ця не по ба чиш в “ак нє”! І Ма я ков ський, і Гре бін ка про бу - ва ли “заг ру зить язик” пів ніч но го су сі дана ши ми “чу єш” за мість “сли шіш” та “оком” за мість “гла за-с гла за”, але на ші свя ті сло ва там не ма ють жи виль но го се ре - до ви ща чи пак “під пит ки”… “Око ви тою” хохляць кі пи я ки на зи ва ли міц ну го ріл ку. Мож ли во, це ро би ли для рек ла ми кор чма - рі, але як би не збли жен ня, ба й спо рід нен - ня з ук ра їн ським сло вот во ром — ла тин - ське “ак ва ві та” ні коли не стало б око ви - тою. Спра ва в то му, що око, як ост рів, пла - ває у жи вій во ді пре чис тої сльо зи, у без - дон них оке а нах сві то вої во ло ги. Та й оке ан (окі ян) — це ж око Ана, який аж он там: ген на не бі! Це ж бог не бес, а до па ри йо му — на ша фоль клор на Ан на Прес то ян на! Сві то ві мі то ло гії зна ють де сят ки лек сем на поз на чен ня Ока ду ші, люд ської си ли, жи - Фото Олександра Литвиненка вої внут ріш ньої сут нос ті кож но го з нас. Зна ю чі, пак ві да ю чі єгип тя ни на зи ва ли Ніл ОКЕ А НОМ, гре ки про зи ва ли Оке а - ном бо га рік та во дойм, які оми ва ють зем - лю. У них збе рег лась наз ва річ ки — Оке ан, як у нас — Бог- Буг або Тай на. Ма є мо тут на тяк на збли жен ня сві то вої Річ ки- Во ди із річ кою ві да ю чою, сло вес ною (річмо ва!) як ду хов ною сут ніс тю, що оми ває ду ші на - ро дів. Зреш тою, кож не озер це, рі чень ка, дже рель це — теж на че ду хов не око бо га Ана, ад же пар ність і від зер ка лен ня — од наз фун да мен таль них ос нов світотво ру й сло вот во ру. Як що ж бра ти “ob ovum” (від по чат ку, з яй ця), то ці мо ряо ке а ни сим во - лі зу ють пер віс ні, сві то твор чі, ро диль ні во - ди або ж во ди очи щен ня, онов лен ня, пре - об ра жен ня сві ту. Тут ми пі дій шли впри тул до при го лос - но го осер дя двох “О”. “Ку”, “ко”, “ки”, “ка” — під си лю валь ні час тки у сло вот во рі, але на сам пе ред то му, що на ле жать до най - дав ні ших ар хе тип них ко рін чи ків. У єги - пет ській мі то ло гії К — жит тє ва си ла, бла - гос лов ля ю че й охо рон не, ду шев не або ж внут ріш нє “я” кож ної лю ди ни. КА — один із фор мот вор чих еле мен тів ду ші, які й скла да ють люд ську сут ність: сю ди вхо дить і сут ніс на час тка РА (світ ло, сон це, со - вість), то му ду ша й “ка ра єть ся”: який вчи - нок — та ка до ля… МА (ма ма, зем ля) пред - став ляє ма те рин ськозем но вод не на ча ло. Ось звід ки кар ма (карама)! Не бу ду втом - лю ва ти чи та ча спе ци фіч ною лек си кою ко - ре нет во ру. Ска жу тіль ки, що “ко ро вай” із пра мо ви — кор мо вий до ле вий: йо го ді лять на щас тя у ри ту аль них си ту а ці ях, тоб то ді - лять кар му, до лю: під кор млю ють од не од - но го ду хов но. “Ка ма” — са мо рож ден ний, той, що сто їть “на ка ме ні бо жої Лю бо ві”. Мі то ло гія ті бет ськобір ман ських на ро дів знає гі ган та Ма ко на, на пле чах яко го три - ма єть ся світ: ко ли він втом лю єть ся і пе - рек ла дає ве ле тен ський плес ка тий ка мінь в оке а ні (ге о ло гіч ну пли ту — ос но ву сві то бу - до ви) з пле ча на пле че, зем лю тря суть зем - лет ру си. У до- Ко лум бо вій “Аме ри ці” ра - зом із ке чуа та ін ши ми пле ме на ми бі ля ви - то ків Ама зон ки (уз бе реж жя те пе ріш ньо го Пе ру) “гос тю ва ло” ко лись плем’я юн ка: Кон у їх мі то ло гії — Бог: єди ний, нез ри - мий, всю ди су щий. На ші Кий, Куй, Ко валь — ко ва лі люд сько го щас тя. Кой (грець ке) — ти тан, син Ура на і Геї (не ба і зем лі). По - ро див Лі то й Аст ру (Зо рю або ж Прав ду- - Ас трею); дід Апол ло на, Ар те мі ди і Ге ка ти. Ра зом із “бра та ми” ски ну тий Зев сом у тар - тар (на кос міч ний сміт ник) — гре ки не сприй ня ли по ка ян ня і прав ди, які він про - по ві ду вав. В іран ській мі то ло гії бу ла ці лади нас тія ки я ни дів. Юний Мак Ок — син-бо жес тва Даг ди в ір ланд ській мі то ло гії асо ці ю єть ся з Апол ло ном… Міс це ві пе ре - дан ня щось зна ють про пле ме на Да ну чи Да ни, які прий шли з мо ря. У бо роть бі за Ір лан дію їх вож дем був Луг — на ща док ви - тя зів із Галль сько го Лу гу — зі сво їм пе ре - мож ним спи сом… Під су мо ву ю чи, ска же - мо, що ін до єв ро пей ське “кам” — зад ля чо - гось, за ра ди ко гось; “ка ма” — лю бов, от - же, за ра ди ЛЮ БО ВІ. Звід си й ви во дять прий мен ник “к” та ком по нен тну час тку “ка”. Ска жі мо “ка від” — рід, по ро да, зна - ю ча ду ша. Тон ка душа й груб ше ті ло ма ють два ока й тре тє все ви дя ще, а ще пот ре бу й здат ність лю би ти! Па лід ром не “Око” за хо вує у со бі ду шу сві ту, її бар ви: очі — бар вис ті, бла кит ні, буз ко ві, ва силь ко ві, си ні, го лу бі, сі рі, ка рі, зе ле ні, смо лис ті, ян тар ні, чер во ні, яск ра ві, світ лі, бляк лі, бі лі, жов ті, го рі хо ві, каш та - но ві, ага то ві, сап фі ро ві, сма раг до ві, ста ле - ві, тьмя ні… Очі бу ва ють чор ні: тем ні, як ніч ка; яс ні, як день… Про нас тро є вий стан очей та особ ли вос ті пог ля ду — епі те тів не мен ше: бань ка ті, без сон ні, бис трі, бі га ю чі, біль му ва ті, блис ку чі, ви ря че ні, вит рі ще ні, вог нен ні, во дя нис ті, во льо ві, впа лі, втом - ле ні, га ря чі, хо лод ні, гли бо кі, дрім ли ві, гос трі, за па лі, зас па ні, зму че ні, ка ла мут ні, мер тві, мок рі, на бряк лі, злі, нез миг ні, не - зря чі, під слі пу ва ті, по рож ні, п’яні, ста ре чі, су хі, ся ю чі, чис ті. Про фор му і кон тур очей так са мо дос тат ньо оз на чень: ве ли кі, вузь - кі, біб лій ні, буль ка ті, гли бо кі, квад рат ні, ко сі, ок руг лі, ма лень кі, мон голь ські, опук - лі, плас кі, три кут ні… Люд ські очі по рів - ню ють із не люд ськи ми: ба ра ня чі, вов чі, за я чі, ко тя чі, ко ров’ячі, ли ся чі, ор ли ні, риб’ячі, сви ня чі, со ко ли ні. Пер ші вра жен - ня про ду шев ний стан чи ха рак тер лю ди ни теж чи та ють по очах. То во ни азар тні, то ан гель ські, а ще бай ду жі, без бо рон ні, ве се - лі, без со ром ні, без тур бот ні, бла го род ні, вель мож ні, бо же віль ні, жах ли ві, ви мог ли - ві, влад ні, гар ні, гор ді, гнів ні, греч ні, див - ні, ди кі, дур ні, доб рі, єлей ні, до вір ли ві, до - пит ли ві, ди тя чі, жи ві, за гад ко ві, зав зя ті, жа діб ні, за ви дю щі, жор сто кі, жа лю гід ні, зло чин ні, за ро зу мі лі, за ду ма ні, змі ї ні, зви - чай ні, зам рі я ні, зво руш ли ві, зло віс ні, ти хі, на хаб ні, пе рес тра ше ні, оду рі лі, за ча ро ва ні, зо бид же ні, зрад ли ві, зди ча ві лі, не щас ні, огид ні, ко лю чі, ла гід ні, ко заць кі, лу ка ві, люб ля чі, не вин ні, пе чаль ні, при віт ні, прав ди ві, нев бла ган ні, пиль ні, пі доз рі лі, роз бе ще ні, про низ ли ві, чес ні, пус тот ли ві, про ро чі, тя му щі, со лод кі, ту пі, смут ні, ро - зум ні, щас ли ві, стро гі, щи рі, стра па ті, чут - ли ві, ме рех тли ві, все ви дя щі, Бо жі, чо ло ві - чі, віч ні, ук ра їн ські. Очі — це й зір, зі ни ці, біль ма, бань ки, ба лу хи, слі пи, слі па ки, вир ла (ви пук лі, вит рі ще ні). Зір, бе зу мов но, по єд на ний із зо ря ми, від яких іде світ ло. “Зрі ти”, “зо рі - ти” теж пов’яза ні із очи ма та зо ром. “Здрі - ти”, “вздрі ти” — по ба чи ти. Зір кий — пиль ний, ви дю чий, той, хто вгля да єть ся і доб ре ба чить. Звід си й “про зір - ли вість”, “пі доз рін ня”, по зо ри - ще (гань ба), взі рець (зра зок), до зо рець, не о зо рий (не ог ляд - ний), по зір (пог ляд), ко рот ко - зо рість, про зо рість, над зір ний, а та кож узор (взір), що так сяй - ли во сяє на гру дях ук ра їн ця. Зер но теж доз рі ває зав дя ки світ - лу сон ця чи пак зо рі. Без ді єс лів “гля ну ти”, “ог ля ну тись”, “озир ну тись”, “ози ра ти” ми бу - ли б при ре че ні на нез ря чість. Зір мож на все ли ти, ве се ли ти, вто пи ти, вту пи ти, зас ту пи ти. Зір, пог ляд, очі то нуть у чо мусь, зок ре ма й в … очах, при ки па - ють, при хо ву ють, при тя га ють. Щось ті шить зір, а щось ча рує чи ди вує. Мож на ска за ти “в жи - ві очі”, а мож на й зу ро чи ти (зір очи ти), врек ти. Спря мо ву ю чи пог ляд на щось чи ко гось, кру - тять оком, як ци ган сон цем. “Очі йо го упа ли на ба бу Ориш - ку…” — пише Па нас Мир ний, справ жній пос тмо дер ніст ХІХ сто літ тя. “Пан ське око то вар

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин