Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
З блокнота письменника · “УПА бореться проти російсько&більшовицьких і німецьких загарбників, поки не очистить Україну від усіх “опікунів” і “визволителів”. · с. 12сторінка оригіналу ↗

ВВооллооддииммиирр Ш Шооввккоош шииттнниийй.. «Білий Кречет»

Слово Просвіти, №34 за 2012 рік

* * * Степан привів своїх дивер! сантів лише двадцять другого травня. З одного їхнього вигляду Кречет визначив, що сталося де! що небувале. Вони не просто ся! яли — вони були поголені, при! чесані й мали чистенько випрані строї! — Доповідай, Степане! — по! тис руку керівнику групи. — Завдання Головного Про! воду УПА виконано, друже со! тенний! — урочисто й піднесено випалив Степан, та враз не стри! мався, вхопив Кречета в обійми, закричав, як поліський зубр під час гону. — Кречете, дорогий! Ми ліквідували цю нацистську мер! зоту! Генерала Лютце більше не існує! — Та постав мене, чортяко! — басив щасливий Кречет, не годен вирватися з ведмежих лап свого підривника. — Розкажи по!люд! ськи, як воно, що там, до чого! — Цей їхній Вовчак, він мені ще з Ковеля сподобався! — не стримував своїх почуттів Степан. — Так акцію підготував і провів, що вік вчитися кожному парти! занові! Уявіть собі: вирахувати таку птаху! — обернувся, огляда! ючи побратимів, — навколо ньо! го утворилося велике щільне ко! ло зацікавлених — штабістів і охорони. — Генерал! Командуючий партійною армією СА! Так влаш! тували засідку, що не допомогли ні мотоциклісти, ні штурмовики, ні танки! — Уявляєте, як це?.. — Та розказуй почергово, бо до льоху втрапиш! — згоряв від нетерпіння сотенний. — Ну гаразд, гаразд! — наче аж образився Степан. — Вовчак готував цю операцію одразу після візиту Розенберга в Рівне, числа, мабуть, із сьомого, щойно Голов! ній Команді стало відомо про приїзд на Волинь цього Лютце. Коли ми прибули в розпоряджен! ня спецзагону “Помста Полісся”, Вовчак твердо знав, що колона генерала прослідує саме цим шляхом, Брест—Ковель, отож нашій групі під командуванням їхніх диверсантів, довелося дві доби розставляти хитромудрі пастки, щоб не налякати штаб, підірвавши розвідку й мотоцик! лістів. Нарешті п’ятнадцятого травня вони з’явилися. Це був не тільки генерал! Це був цілий штаб для знищення УПА на Волині! Під такою охороною, якої ні ми, ні Вовчак ще й не бачили! — Сте! пан знову обвів поглядом кожно! го з кола слухачів, навіть змахнув руками, й від того здалося, що ось зараз піде він тим колом нав! присядки, заплеще в долоні, й тоді його вже не спинити, але ні, стримався. — Щоправда, Вовчак-таки бачив ту колону, особисто очоливши групу розвідників на! передодні, — продовжив розпо! відь, а потім, зустрівши в натовпі заздрісний погляд Бурого, додав: — Жалів тільки, що з нами не! ма його земляка Бурого. — Завтра я повертаюсь. Ме! дицина дозволила! — вдячно пог! лянув на Ельвіру Францівну. — Так ось, добре, що сам Вов! чак зарані бачив ту колону, бо так розташував свою групу, що кожен знав свою ціль і своє завдання, інакше таку армаду не здолати. Я вже казав, що міни ми налашту! вали на танки? — Казав, — підтвердив Кре! чет. — Так я збрехав. Хлопці довкола реготнули. — Як збрехав? — напівжарто! ма визвірився сотенний. — На мотоцикли й панцеро! вані авта наш Петро їх також вис! тавив! — покаявся Степан під за! гальний регіт. — Тільки значно попереду, так щоб встиг підірва! тися перший танк! — І що ж? — підганяв Кречет. — Місце Вовчак вибрав непо! далік Кортелісів, — на щелепах оповідача заграли жовна. — Це не тільки символічно, а ще й мудро: дорога там робить розлогу дугу, зсередини якої, якщо відійти в се! редину або назовні кола, добре видно всю основну частину коло! ни, правда, якщо знайти такі місця в лісі. Вовчак їх знайшов. Так ось, щойно підірвався перший танк, снайпер Скрипка пульнув в огля! дову щілину останнього танка, а потім ми почали підривати вибу! хівку під всією колоною й вона застрягла на місці, після чого по! чали злітати в повітря передні авта й мотоцикли. Це був справжні! сінький феєрверк, друзі! — він ар! тистично розкинув руки з розчепі! реними пальцями догори, ніби піднімаючи в небо ті підірвані тан! ки, авта й мотоцикли штурмовиків улюбленця фюрера генерала Лют! це. І раптом, у зеніті цього тріум! фу, знесилено й навіть печально опустив свої чорні від пороху руки. — Про одне шкодую, — зітхнув тяжко й замовк несподівано. — Про що?! — не стримався Кречет. — Йося! — махнув безнадійно рукою й відвів від Кречета очі повні сліз. — Що Йося?! — сполотнів Кречет. — Скрипку не взяв, гад. “Хава нагіла” не зіграв! Натовп заридав од сміху, а Кречет вхопив в обійми Степана, готовий витрясти з того душу. — А що ж їхній штаб? — пер! шим відреготався Бурий. — Капець штабу! — витирав руками сльози Степан. * * * Украинский штаб партизан' ского движения 20 мая 1943 года бульбовцы на' пали на немецкий гарнизон в селе Чуделькин. 30 немцев во время боя ими убито. Командир соединения генерал' майор Сабуров * * * Нова зустріч із Дубовим відбу! лася вже в його новому штабі, в містечку Колки. За попередньою домовленістю Кречет прибув на неї в супроводі десятка охоронців, яких одначе роззброїли, перш ніж пригостити й показати нову сто! лицю України. Саме так! Адже на в’їзді в містечко повстанці поста! вили знак: Колківська республіка. м. Колки — тимчасова столиця України, до звільнення Києва. Командир Військової Округи “Заграва” Дубовий зустрів Кре! чета, як брата, щоправда — брата вдвічі старшого. Він рушив на! зустріч, виблискуючи темними юними очима, запустив широку долоню в густу чорну шапку заче! саного догори волосся, а вже по! тім випалив: — Не стомлююся Вами захоп! люватись, друже сотенний! — згріб він Кречета у міцні обійми. — Те, як діяли Ваші хлопці і в Яновій Долині, і в Яполоті, і в Тростянці є свідченням високої кваліфікації їх командира. — Так, у нас з Вами, друже ко! мандир, добрі вчителі були! — посміхнувся у відповідь Кречет. — Ну, розповідайте, з чим прийшли. Не компліментами ж обмінятись, — сховав посмішку в короткі чорні вуса, почухав кир! патого широкого носа й умостив! ся за столом слухати. — Ось тут мої розвідники роз! добули одну цікаву німецьку кар! ту, — простелив перед Дубовим на столі, — наш штаб зробив вис! новок, що, по!перше, Головна Команда УПА прагне створювати великі контрольовані території, а по!друге, під це завдання кон! центрує в одному місці значні людські резерви повстанців. — Щось схоже на те, — при! мружився Дубовий, розглядаючи мапу. — І що далі думає ваш штаб? — Далі наш штаб думає, що така концентрація наших пов! станців дає можливість німцям використати всі переваги регу! лярної армії, тобто її артилерію, танки і навіть авіацію, що недо! цільно й неможливо проти дріб! них загонів. — Воно то так, друже Крече! те, проте у нас не багато варіан! тів, аби налагодити забезпечення війська, отож утворення такої ось республіки — то великою мірою річ вимушена. Проте тут легше можна продемонструвати, за що бореться УПА, — він дістав із шухляди листівки простягнув Кречету. За Українську Самостійну Со' борну Державу! Воля народам, воля людині! Смерть деспотизму, тиранії та диктаторству. ЗА ЩО БОРЕТЬСЯ УКРАЇНСЬКА ПОВСТАНСЬКА АРМІЯ (УПА)? Українська повстанська армія бореться за Українську Самостійну Соборну Державу і за те, щоб кож' на нація жила вільним життям у своїй власній, самостійній державі. Знищення національного понево' лення та експлуатації нації нацією, система вільних народів у власних, самостійних державах — це єди' ний лад, який дасть справедливу розв’язку національного і соціаль' ного питання у цілому світі. УПА бореться проти імперіа' лістів і імперій, бо в них один пану' ючий народ поневолює культурно і політично та визискує економічно інші народи. Тому УПА бореться проти СРСР і проти німецької “Нової Європи”. УПА з усією рішучістю бореть' ся проти інтернаціоналістичних і фашистсько'націонал'соціаліс' тичних програм і політичних кон' цепцій, бо вони є знаряддям заво' йовницької політики імперіалістів. Тому ми проти російського комуно' більшовизму і німецького націо' нал'соціалізму. УПА проти того, щоб один на' род, здійснюючи імперіалістичні цілі, “визволяв”, “брав під охоро' ну”, “під опіку” інші народи, бо за цими лукавими словами криється огидний зміст — поневолення, на' сильство, грабунок. Тому УПА бо' реться проти російсько'більшо' вицьких і німецьких загарбників, поки не очистить Україну від усіх “опікунів” і “визволителів”, поки не здобуде Української Самостій' ної Соборної Держави (УССД), в якій селянин, робітник і інтелігент могтиме вільно, заможно, культур'-но жити і розвиватися… УКРАЇНСЬКА ПОВСТАНСЬКА АРМІЯ 1943 рік — Дуже добра й вчасна лис! тівка, друже Дубовий! — завер! шив читати Кречет. — Ось бачите! Це надрукова! но у нашій власній друкарні тут, у Колківській республіці! Як не важко здогадатися, в лісі цього не зробиш… — То правда. Ми просто хоті! ли звернути увагу Головної Ко! манди на небезпеки, аби штаби врахували всі дрібнички й підго! тувалися до німецького наступу, якого рано чи пізно слід чекати. — Я обов’язково передам Ва! ші застереження, але здається ме! ні, що Ви ще щось тримаєте у душі! — посміхнувся Дубовий, пильно поглянувши на Кречета. — Це так, друже командир, — тяжко зітхнув сотник. — Мене глибоко турбує доля перемовин між трьома гілками націоналіс! тичного опору, зокрема між ОУНБ і Бульбою та ОУНМ. Шкода, що мої хлопці не встигли відбити Сонара від німців — кілька хвилин не вистачило, — Кречет скрушно махнув рукою, — адже саме Сонар провадив ці перемовини. Дубовий підвівся зі свого стільця, одразу заповнивши со! бою чималеньку кімнату, про! йшовся навколо Кречета, піді! йшов до вікна: — Це й справді величезна втрата… Окрім Івахіва!“Сона! ра”, у тому бою загинув і шеф Головного Військового Штабу поручник Юліан Ковальський — “Гарпун”, і ад’ютант штабу Семен Снятецький — “Сівка”. Василь, Юліан та Семен були першими керівниками УПА— Незабаром вийде у світ нова книга знаного українського письменника Володимира Шовкошитного — перша й друга частини трилогії про путь і вибір українців у випробуваннях ХХ століття. Уважний читач уже ознайомлений із першою книгою — романом “Хресна путь”, нині суттєво доповненим і доопрацьованим автором. Всенький український світ проектується на знекровлене голодомором село Пологи. Долі героїв В. Шовкошитного розходяться в часі й просторі, перетинаються з долями видатних людей (зокрема Василя Стуса) та нездоланна сила голосу крові, сила тяжіння рідного краю вертає їх додому, зав’язує в тугий вузол земні шляхи, адже кожен має свій хресний шлях на українську голгофу. Друга книга дилогії — гостросюжетний роман “Білий Кречет” — охоплює події 1937—1943 років, відображаючи війну тоталітарних імперій та боротьбу УПА на Поділлі, Волині й Галичині. Головні герої Макар-“Кречет” та Ельвіра поєднують свій вибір із світом Ярослава Стецька, Бульби-Боровця, творців УПА й Олевської й Колківської республік. Помста чи милосердя — ось межове питання, яке постає перед героями нового роману Володимира Шовкошитного. Втім, і сам автор разом із читачами шукатиме відповідей на ті болючі історичні виклики, що тривожать наше суспільство й сьогодні: яка ціна розбрату між українцями? де витоки міжетнічного взаємознищення? як твориться національна держава? Всяк б’ється за свій інтерес, кожен робить свій вибір. Кречет обстоює цінності, найвища з яких — свобода. Його вибір — боротьба. Мета — Україна. Засіб — правда.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин