Українці у світі · “Пора вже, щоб Україна стала на ноги зараз і назавжди!” · с. 13сторінка оригіналу ↗
Моя перша подорож в Україну
Слово Просвіти, №34 за 2012 рік
Північ! Їхній досвід і авторитет для нас незамінні. А нині, як ме! ні часом видається, об’єднання вже неможливе — коли лунає мова ультиматумів, тоді затихає голос розуму. — Та ж всі ми прагнемо од! ного! — вигукнув Кречет. — УССД! Української Самостійної Соборної Держави! І яка різни! ця, під якими прапорами гинуть за неї патріоти? Я ось, до при! кладу, ніби ж починав з мельни! ківцями, а воював півтора року разом з Бульбою. Зауважте, вою! вав проти німців і проти черво! них, а днями до мене вже прихо! дили есбісти — щось там виню! хували, може, хотіли взнати, як пахне порох, бо, схоже, вони йо! го ще й не нюхали. — Розумію Вас, сотнику, про! те ця структура, на жаль, не під! порядковується ані крайовому проводу, ані Головній Команді УПА — це держава в державі! — Боюсь, що, в такому разі, це призведе до того ж безумства, яке творилося більшовиками — підозри, вбивства маси невинних людей, беззаконня. — Будемо намагатися не припуститись подібного, та ні! бито керівник СБ ОУН “Михай! ло” діє за прямою вказівкою са! мого Бандери й має свої погляди на завдання й методи роботи спецслужби. До того ж не слід скидати з рахунку те, що НКВС залишив тут або закинув сюди спеціально безліч агентів, а з на! ближенням фронту їх буде знач! но більше. — Це я прекрасно розумію, от тільки б із водою купальною не вихлюпнули вони й дитину! — знервовано махнув рукою Кречет. — Друже командир, брате! Таку ось республіку Бульба створив був ще два роки тому в Олевську! Вона протрималась три місяці! Моя теща була там, очолювала медичну службу, так вона й зараз не хоче йти від нього навіть у мій загін, до власної доньки, а вона ж ще в армії УНР боролася за Укра! їну! Це щось та значить! Принай! мні для мене. — Мушу засмутити Вас, сот! нику, але ця інформація таємна, — він перейшов на ледь чутний шепіт, — СБ “взяло в розробку” і бульбівців, і мельниківців. — І це має означати?.. — по! шепки прокричав Кречет. Дубовий сумно хитнув голо! вою. Кречету аж кров ударила в голову, й він мало не втратив кон! тролю над собою. “Як так? — ду! мав він. — Як може діятись така кричуща несправедливість? Ті хлопчики, що приходили до ме! не, що вони зробили для України в порівнянні з Бульбою!Боров! цем?! Я ж їх не бачив ні в Шепе! тівці, ні в Сарнах, ні в Гощі, ані в Рафалівці… Звідки вони при! йшли й чому мають вершити долі людей славних і заслужених в ук! раїнській справі?” — Це революція, друже Кре! чете! — промовив Дубовий. — А вона, як відомо, пожирає своїх ді! тей. — В такому разі, вона не має сенсу! Революція має слугувати народу, після її завершення народ має відчути полегшення життя, а не закручування гайок і визиску! вання решти людських сил. Рево! люція має творитися для щастя, або вона — зло! — Кречет встав, подивися на міцного коренастого хлопчагу — командира Воєнної Округи Дубового — трохи зверху й попрямував до виходу.
Микола СКИБА, лікар, США
Цього року вперше приїхав в Україну. Я народився і виріс неда" леко від Чикаго (США) і належу до першого покоління американців українського походження. Мій батько народився у переходово" му таборі ДП у Німеччині після Другої світової війни, а мати на" родилася в Бразилії. Та ми почу" валися українцями. Про Україну я дізнавався у школі українознав" ства, з історії, географії, культури та улюблених українських пісень, яких навчали нас наші батьки. Моя Україна для мене була в Чи" каго — стара околиця, де вирос" тали батьки. Щосуботи ми їхали туди до школи українознавства, на сходини й танці Об’єднання Демократичної Української Мо" лоді (ОДУМ). Моя бабуся і праді" дусь по батьковій лінії пережили штучний голод 1933 року, розкур" кулювання та світові війни. По ма" миній лінії прадідусь служив у Другій Запорізькій Дивізії в армії Симона Петлюри. Під час двотижневого перебу" вання в Україні зустрічався й гово" рив із бідними, багатими, молоди" ми й людьми похилого віку. Впер" ше зустрічався з родичами. Меш" кав зі звичайними людьми в малих квартирах, збудованих ще за ра" дянських часів. За два тижні на" вчився й побачив багато. Найбіль" ше вразило, що ментальність ук" раїнців за 20 років Незалежності майже не змінилася. В Києві та ін" ших містах України почувався ніби в Радянському Союзі. Багато ма" леньких дітей говорять росій" ською мовою, боляче, коли молоді люди не хотіли зі мною розмовля"
ти українською. Інші спілкувалися російською і дивувалися, що я знаю українську. Я виріс у родині, яка походить із великої України, мене вчили го" ворити вишуканою українською мовою. Усі мови з часом зміню" ються, але не всі народи пережи" ли такий жах як українці, коли існу" вав систематичний червоний те" рор, розстріли людей, висилали на Соловки і в Сибір учителів, свя" щенників… Інтелігенція виїжджала до За" хідної Європи після Визвольних Змагань, багато хто з них не по" вернувся додому після війни. Ось причина, чому в столиці України люди говорять російською. Здивувався, дізнавшись, що й тепер святкують 1 травня та 9 травня. Яке може бути святкуван" ня, адже відомо скільки невинних людей знищила Червона армія, коли “визволила” Україну? Майже ціле покоління українських чолові" ків згинуло на фронті, бо їх без зброї гнали політруки в атаки. Ні" хто з тих, що пережив голод і реп" ресії 30"х років, не хотів захищати тюрму народів. Мабуть, легше святкувати дні “перемоги”, ніж вивчити справжню трагічну істо" рію України. Українська молодь багато па" лить і вживає алкоголь, які шко" дять здоров’ю. На Хрещатику ча" сом було важко дихати, бо скрізь відчувався цигарковий дим, а в США в публічних місцях палити за" боронено. Надзвичайно вразила природа України, бо про неї я дізнавався лише з книжок, пісень і віршів. Моя бабуся розповідала про її се" ло, і здавалося, що це був рай на землі. Коли на власні очі побачив
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
