“Цінність людського життя вища за будь-яку політику”. · 8 Пам’ять · с. 8сторінка оригіналу ↗
«Соловецька проща» — 2013:
Слово Просвіти, №34 за 2013 рік
Продовження. Початок у ч. 32 за 2013 р.
Світлана ЧОРНА, журналіст, м. Київ: “Наша поїздка на Соловецькі острови називається прощею, адже для українців відвідини цих країв не менш важливі, ніж Святої землі для християн. Саме тут починаєш усвідомлювати свою відповідальність перед історією і перед народом, відчуваєш ті втрати, яких зазнав український народ за більшовицько-комуністичного режиму. Очевидною стає відповідь на запитання чи потрібні пам’ятники Леніну й інші символи тоталітарного режиму в сучасній Україні — та репресивна машина, яку сконструював “вождь світового пролетаріату” знищила мільйони людей, зокрема й українців, які полягли і тут, на Соловках. Мене найбільше вразили масштаби і цинізм репресій: людей знищували незалежно від віку, статі, освіти, класової чи національної приналежності. За останніми даними на Соловецьких островах замучили 20 тисяч в’язнів. Якщо в кожній могилі, виритій на Секірній горі, по 20—40 осіб, то це 500—700 могил тільки на Великому Соловецькому острові. Під час екскурсії в музеї нам розповіли, що ув’язнених жінок не тільки посилали на надзвичайно важкі роботи, а й ґвалтували конвоїри, охоронці, комісари… Потім, коли у цих жінок народжувалися діти, їх забирали і відправляли в інтернати НКВС. Коли вихованці інтернатів виростали, їх відправляли охороняти ті ж табори. Це цинізм найвищої міри. Наша делегація приїхала з державними прапорами, своїми піснями, вишиванками, короваями і показала всім учасникам жалобних заходів, що ми — нація з величною історією, глибокими традиціями і, сподіваюся, великим майбутнім”.
Валерій ОБУХІВСЬКИЙ, історик, с. Бишів, Київська обл.: “Мене, як історика, вражало абсолютно все, що я бачив. І середньовічні споруди, і те, що залишилося внаслідок подій першої половини ХХ століття. Ще недавно говорити про ті події забороняли, історію намагалися приховати, спотворити. Вражало, якою ціною Україна здобувала свободу. Мені імпонує, що серед українців були такі велети духу, як Петро Калнишевський. Він зміг у нелюдських умовах Соловецької в’язниці пережити своїх катів. А потім були велети, які в умовах репресивної машини радянської імперії не скорилися поневолювачам,
залишившись навіки у північних лісах… Їхній дух сьогодні живе в нас, у молодому поколінні. Я розповідатиму про побачене і почуте на уроках історії, адже в шкільних підручниках цього немає, а саме на таких прикладах героїв-борців найкраще виховувати націо нальну свідомість”.
Олена БРИК, заступник голови ГО “Регіональна національно-культурна автономія поляків “Карельська Полонія”: “Ці події хочеться стерти з пам’яті, але якщо ми їх забудемо, то ніхто не застрахований від того, що вони можуть повторитися. Тому раз на рік ми беремо на себе важку місію згадати всіх, хто, на жаль, залишився там назавжди. І не тільки на Соловках, а й в інших місцях Росії: в Сибіру, в Ленінградській області, у Карелії… Необхідно вшанувати пам’ять тих людей, життя яких обірвалося раптово, в найкращу пору, через жорстокість тоталітарної машини. Сподіваюся, що це була остання трагедія в історії нашої держави, і вона ніколи не повториться. Люди не повинні вбивати одне одного, адже цінність людського життя вища за будь-яку політику”.
Юрій ТКАЧ, водій: “Соловецька проща стосується мого роду. Мого прадіда Йосипа Григоровича Ткача (1882 р. н.) 1931 року розкуркулили, вислали, як зазначалося в особовій справі, “на північ”. Повернувся із заслання 1936 року. 1937-го проти нього сфабрикували нову справу. 19 липня 1937 р. його арештували, а 15 серпня — розстріляли. Його син, а мій дід, — Володимир Йосипович Ткач загинув на фронті 22 березня 1945 року… Тож для мене це справді проща, вона — стимул життя. Про те, що тут відбувалося, необхідно розповідати молоді, щоб наступні покоління пам’ятали про ті події”.
Володимир КОЛОМИЄЦЬ, член Білоцерківського товариства політв’язнів і репресованих: “Пам’ять — найважливіше явище національного життя. Тому пам’ятати про втрати, які поніс наш народ протягом попереднього століття, дуже важливо. Соловки — це місце величезних втрат, адже тут найбільше постраждали прості люди. Саме тому акти пам’яті не треба політизувати”.
Іван КОЗЕЛЬСЬКИЙ, редактор районної газети “Колос”, смт Стара Синява, Хмельницької обл.: “Пам’ять про трагічні події має бути святою. Необхідно шукати в архівах і поминати в родинах жертв репресій, формувати національну пам’ять, яка об’єднує товариство для таких паломницьких, жалобних поїздок, як “Соловецька проща”.
Дмитро МАЗУР, колишній політв’язень: “Найбільше мене вразили запалі ями розстріляних. І те, що не дозволяють їх досліджувати, свідчить, що Росія нічого не навчилася. Їй байдуже, тому і перспектив у Росії немає. Ще 1969 року я написав, що Радянський Союз не має перспективи, через це мене ув’язнили. Я робив це свідомо, аби пришвидшити неминучий розпад радянської імперії. Під час цієї поїздки я переконуюся, що російський народ не бачить майбутнього. Це вразило не менше, ніж розстрільні ями на Соловках і в Сандармосі”.
Щоб ушанувати пам’ять жертв Репресій 1920—1930-х років прочани, організовані Київським товариством політв’язнів і репресованих, подолали понад 2200 км суходолом і 50 — морем. Ми побачили ті місця, де навіки спочили кращі сини і дочки України, познайомилися з подвижниками, які допомагають віднайти архівні записи й зібрати правдиві свідчення про ті жахливі лихоліття. Тепер наша місія — розповідати співвітчизникам про побачене й почуте, щоб трагедії початку минулого століття ніколи не повторились. Така мета діяльності “Соловецького братства” — товариства, яке неформально об’єднує учасників прощ на північ Росії, що відбуваються вже протягом 15 років. “Слово Просвіти” мало унікальну нагоду першим запитати в учасників цьогорічної “Соловецької прощі” з України і Карелії про їхні враження під час подорожі та про значення, яке має проща для України і для людей, які беруть у ній участь. Почули цікаві думки, які й пропонуємо читачам разом із фотографіями, що ілюструють місця, які ми відвідали.
Пам’ятник Петру Калнишевському на території Соловецького монастиря
Українська делегація на мітингу біля Соловецького каменя
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
