“Кожен народ має і місця слави, і місця трагедій, до яких варто регулярно їздити”. 9 Пам’ять · с. 9сторінка оригіналу ↗
враження учасників
Слово Просвіти, №34 за 2013 рік
Михайло МИХАЛКО, колишній політв’язень: “З 1984 по 1987 рік я був у таборах і звільнений по амністії. Строк відбував за боротьбу проти русифікації України шляхом розповсюдження листівок і усних агітацій. Захоплююся останнім кошовим отаманом Січі Запорозької Петром Калнишевським. Його життєвий шлях вражає навіть ворогів України. Якщо проаналізувати — він православний, чесно допомагав Росії військовою силою у Турецькій війні, згідно з союзним договором, заслужив військові звання, нагороди. Але російська імперська влада ув’язнила його, аби ізолювати від суспільства. Це ім’я довго засекречували, адже він не просто був у засланні, його вкинули до ями, він жив у своїх нечистотах. Про це розповіли українському історику Дмитру Яворницькому старі ченці Соловецького монастиря. Ставлення до Калнишевського — хамство найвищої міри. Де ж була ваша християнська любов? Прикро, що і нині у Російської влади таке ж паскудне ставлення до людей, у чому пересвідчився навіть під час цієї поїздки”.
Тетяна ЧАРКОВСЬКА, вчителька української мови та літератури, учасниця хору “Гомін”: “Якщо буде більше таких поїздок, то люди пам’ятатимуть ці страшні події нашої недавньої історії і в молодих не виникатиме бажання робити щось подібне”.
Костянтин СТРИХАР, студент: “Поїздка на Соловки має колосальне виховне значення. Тому необхідно до таких поїздок залучати не тільки людей, які пережили подібне, а й молодь, яка цікавиться темою репресій”.
Георгій ЛУК’ЯНЧУК, помічник народного депутата України, журналіст: “З кожною поїздкою все більше людей долучається до відновлення історичної пам’яті, зокрема, щодо репресованих у різні часи. Адже біля великого соловецького каменя з року в рік з’являється все більше нових монументів. Триває заміщення тоталітарних символів пам’ятниками, що присвячені простим людям, які загинули від радянської влади. Така традиція триває”.
Віктор СЕМЕНЮК, член правління ГО “Вікімедіа Україна”: “Соловки необхідно відвідати кожному українцеві, щоб вшанувати пам’ять загиблих від рук “червоних терористів”. На жаль, багато хто все ще перебуває в полоні міфів щодо цих місць. Тому, повернувшись до Києва, створюватиму і доповнюватиму статті в українській Вікіпедії про Сандармох, Соловецькі острови, інші місця, де ми побували, та людей-подвижників, з якими познайомилися”.
Богдан ТЕЛЕНЬКО, редактор Хмельницької міської газети “Проскурів”: “Кожен народ має і місця слави, і місця трагедій, до яких варто регулярно їздити. Адже саме тут всі відповіді на проблемні питання історії,
відбувається ідентифікація особистості. Сандармох, Соловецькі острови, сотні інших таборів ГУЛАГу — страшні, але повчальні уроки для української нації. Сьогодні ми виконали надзвичайно потужну місію, яку повинна щороку свято виконувати держава. Для мене це була ще й особиста проща, поклоніння пам’яті рідних, які загинули в Північних таборах… Дуже шкодую, що ініціатором “Соловецької прощі” вже вкотре виступає не Українська держава, а громадськість. Вдячний Київському товариству політв’язнів і репресованих і особисто Григорію Петровичу Куценку за подвижництво в організації прощі, а також товариству українців Карелії “Калина”, яке вболіває за нашу національну пам’ять не словом, а ділом».
Світлана РУКАВИШНИКОВА, голова Карельської республіканської громадської організації “Товариство української культури “Калина”: “Наше товариство створене 7 березня 1993 року. З 2001 року товариством “Калина” керувала Лариса Григорівна Скрипникова, яка доклала чимало зусиль для того, аби увіковічнити пам’ять невинно убієнних синів України. Розповів про трагічні сторінки історії, українців, які залишилися в карельській землі, і допоміг знайти поховання
Юрій Олексійович Дмітрієв, який організував і очолює Карельське відділення Фонду “Меморіал”. 2004 року товариство “Калина” завдяки пожертвам членів товариства і зусиллями його голови Лариси Скрипникової спорудило пам’ятник “Убієнним синам України” в урочищі Сандармох Медвежегорського району як символ-нагадування усім про ті страшні часи. 2005-го його урочисто відкрили. Щороку в серпні до нас приїздить делегація з України, яка бере участь у жалобних заходах. Ми з нетерпінням чекаємо земляків. Після традиційної зустрічі-знайомства разом беремо участь у траурному мітингу в урочищі Сандармох, а потім охочі їдуть на Соловецькі острови. Я на Соловки потрапила вперше, хоча раніше чимало членів нашого товариства побували там. Для мене це знакова поїздка, адже давно хотіла побачити ці місця, де стратили чимало наших земляків, поклонитися тим людям, завдяки яким постала українська державність. Побувавши на Секірній горі, на острові Анзерському, побачивши, в яких умовах утримували наших земляків, я відчула душевний біль, який не передати словами. Інформацію про репресії ми повинні донести до кожної молодої людини — ів Україні, і в Карелії, щоб пам’ять про ті події не дозволила їх повторити в майбутньому”.
Антон УСКОВ, режисер, м. Київ: “Мене найбільше вразив конфлікт тих страшних подій, які відбувалися на Соловецьких островах, і неймовірно красивої природи. Здавалося б, що в таких природних умовах нічого антигуманного не могло відбуватися… А ще вразив особливий світ людей, які живуть на відшибі держави, де навіть мобільний зв’язок з’являється лише в певні години. Вони знають про все, що відбувалося на островах, але намагаються знаходити світлі сторінки історії. В ідею “Соловецької прощі” вкладено дуже багато. Кожен, хто до-
Фрагмент експозиції “Соловецькі табори і тюрма 1920-1939 рр.”
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
