Слідами наших виступів · “Ці два українські театри, що працюють за рахунок українських коштів, мусять бути справді академічні”. · с. 14сторінка оригіналу ↗
Академічні балагани?
Слово Просвіти, №34 за 2013 рік
Під рубрикою “Гаряча тема” “Слово Просвіти” (ч. 30 за 2013 р.) надрукувало вельми важливі матеріали про неподобство в Київському академічному обласному музичнодраматичному театрі ім. Панаса Саксаганського. Розмова ця повинна мати логічне продовження, оскільки такі неподобства характерні і для інших театрів.
Еврипіда. В українському перекладі Бориса Тена. Це був фурор. Вистава надовго стала візитівкою творчого колективу. Щоправда, до того в арсеналі щепкінців були “Отелло” Шекспіра та “Розбійники” Шиллера в аранжуванні інших режисерів. Згодом І. В. Рибчинський поставив “Підняту цілину” за Шолоховим і “Кінармію” за оповіданнями Бабеля. Знову — великий успіх. В останній — є роль Маяковського. Її виконував артист Василь Будянський. Він природно виголошував перекладені українською слова великого поета-трибуна. Ігор Всеволодович був противником двомовності, та згодом він поїхав у інший театр, а в щепкінців запанувало “двуязичіє”. Очільники наших театрів забувають, що їхнє мистецтво покликане не тільки дарувати задоволення глядачам, а й мусили б дбати про культуру й престиж мови народу як державної, зразкової, унормованої. Може, комусь неприємно буде чути, але двомовний театр — то вже не мистецтво, а політика. А точніше, балаган. Якій же культурі належить такий “театр”? Чиїй, власне? Українській? Уже ні. Російській? Ще ні. Пригадується, щойно виникло ТУМ ім. Т. Г. Шевченка (кінець 1980-х) і я, тоді член його головної ради, провів збори щепкінців і ТЮГу і зажадав покласти край неподобству. Моїх закликів не почули, а деякі артисти і режисери довго на мене дивилися скоса.
За іронією долі, вже кільканадцять років очолює щепкінців заслужений артист України Олександр Ігоревич Рибчинський, син того самого Ігоря Всеволодовича, але він не збирається скасовувати двомовність, яка просто немислима в академічному театрі. До речі, репертуар щепкінців у відсотковому співвідношенні (українська класика, сучасна укрдрама, зарубіжна драматургія, комедії) повторює саксаганців із Білої Церкви. А ось ще й там оказія. Сезон 2012—2013 року щепкінці закінчили прем’єрною виставою “Сентиментальна сповідь” нікому не відомої Богдани Олександровської на тему гастарбайтерства років Другої світової війни. Драматичний матеріал повністю відсутній. Вистава провальна. Актори говорять двома мовами. Але не українською та німецькою, а українською і російською. Так написано цей, з дозволу сказати, твір. Поставив Олександр Рибчинський, профінансувала Партія регіонів. Це що, на виконання мовного закону Ка-Ка, який, — пам’ятаймо! — суперечить чинній Конституції України і ухвалений із грубими порушеннями? Оце тобі й академічний… Ні, це таки не театр — швидше балаган. Називаймо речі своїми іменами. Я далекий від того, щоб позбавляти статусу академічних театрів у Білій Церкві та Сумах. Але ж мусить міністр культури і мистецтв Леонід Новохатько зверну-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
