“…Гарною є ностальгія не за щастям, лише за розростом і перемогою”. · 13 Мистецтво перекладу · с. 13сторінка оригіналу ↗
Еміль Вергарн у контексті української культури
Слово Просвіти, №34 за 2017 рік
Культура як універсальна людська цінність є невичерп-
Наталя ГУМНИЦЬКА, Львів
До їх числа, зокрема, належать Микола Лукаш, Григорій Кочур, Максим Рильський, Святослав Гординський, Остап Луцький. Серед сучасників не можна оминути Андрія Содомору, який доніс до українського читача найкращі зразки античної літератури. Відомий поет Ігор Калинець сказав про нього: “Ми живемо в епоху Андрія Содомори”. Це достойна оцінка класика сучасного українського перекладознавства. Одним із чільних представників дослідження творчості франкомовної літератури і її художніх перекладів є Ярема Кравець, доцент кафедри світової літератури Львівського національного університету імені Івана Франка. Понад сорок років свого творчого наукового пошуку віддав вчений дослідженню літературного спадку геніального бельгійського поета, прозаїка, драматурга Еміля Вергарна. Захистив дисертацію “Творчість
Еміля Вергарна в українській критиці та перекладах”, надрукував понад двадцять наукових досліджень про творчість Еміля Вергарна в її типологічних зв’язках із Шевченком, Франком, Стефаником,
Антоничем, Маланюком, Стусом, переклав сім художніх творів письменника. Він же автор розділу “Українсько-бельгійські літературні взаємини” у п’ятитомній монографії
“Українська література у загальнослов’янському і світовому літературному контексті”, співавтор бібліографічного покажчика “Українсько-бельгійські літературні зв’язки. 1870—2008”.
Днями з ініціативи Львівської обласної універсальної наукової бібліотеки та Українського національного середовища (неформальної громадської організації, яка об’єднує коло активної української інтелігенції) відбулася презентація книги Яреми Кравця “Український Еміль Вергарн” (критика, перегуки, переклади). Відкрив презентацію директор бібліотеки Іван Сварник, модерував керівник Українського національного середовища Євген Салевич.
Автор книги стисло озвучив біографію Еміля Вергарна (Emile Verhaeren, 1855-1916), блискуче пов’язавши її з історією становлення Королівства Бельгія, його суспільно-політичними, соціально-економічними й культурнопобутовими умовами життя. Такий концептуальний підхід став ключем до розуміння формування творчого генія фламандської культури. Полегшив авторові видання пошук паралелей у становленні геніїв української культури з творчою долею Еміля Вергарна.
Із зрозумілих причин нашої бездержавності поетична, драматургічна і критична творчість найвизначнішого бельгійського французькомовного письменника не могла бути перекладена одразу, хоча Леся Українка підкреслювала необхідність перекладу Еміля Вергарна як одного з потужних тогочасних письменників. Ярема Кравець є піонером у дослідженні майже столітньої історії (1894—1990) ознайомлення з творчістю Еміля Вергарна в українській критиці та художній літературі, а також долі його поетичної спадщини українською мовою, критичне вивчення якої часто мало епізодичний характер. Автор довів, що інтерес українських письменників до творчості Еміля Вергарна з’явився одразу після виходу його перших збірок у Бельгії та Франції. До одного з перших перекладачів і критиків творчості бельгійського генія впродовж п’ятидесяти років належить Микола Терещенко. Найповніша збірка його перекладів “Вибране” побачила світ у 1966 році. Варто відзначити переклади Святослава Гординського, Остапа Луцького, Миколи Зерова, Юрія Клена, Григорія Шкурупія, Василя Щурата. Серед сучасних перекладачів — Ярема Кравець, Володимир Самійленко, Михайло Москаленко.
Як поет загальнолюдського звучання та багатогранних інтересів Вергарн справив на сучасників такий сильний вплив, що визнані авторитети поетичного світу Поль Верлен, Артюр Рембо, Шарль Бодлер і, навіть, Віктор Гюго змушені були поступитися йому місцем. Саме мотив болю, розпачу, надії, мрії і віра у всезагальну гармонію та людяність знайшли палкий відгук серед сучасників і були співзвучні нашим поетам і прозаїкам, зокрема Шевченкові, Стефанику, Франкові. Розкриваючи тему “Тарас Шевченко та Еміль Вергарн: артистизм вірша, епічність думки” Ярема Кравець підтримує думку Дм. Донцова щодо розуміння близькості поезії Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка та Еміля Вергарна, який писав: “…Гарною є ностальгія не за щастям, лише за розростом і перемогою, за тим, що “інтенсифікує життя”. Ця естетична максима, нестримна енергія, прагнення постійного зростання духу єднає творчість українських класиків з класиком бельгійської літератури. Шевченка й Вергарна зближує артистизм і мальовничість творчої манери, яка мала під собою реальну причину: Шевченко був професійним художником, а Вергарн на генетичному рівні всотав високомистецьку фламандську традицію. Показовими в цьому плані є вірші з циклу “Фламандки” (зокрема “Садок”, “Ферма”, “Загорода”) Вергарна і “Садок вишневий коло хати”, “Сонце заходить гори чорніють…”, “За сонцем хмаронька пливе, червоні хмари розстилає” Шевченка. Як і Шевченка, так і Вергарна глибоко хвилювала доля його країни, її історія, її майбуття. В їхній творчості відображено найславетніші й найтрагічніші сторінки з життя бельгійського та українського народу. До прикладу, епічність думки двох геніїв талановито відображені у їхній поетичній творчості, зокрема у пенталогії Вергарна “Уся Фландрія” (1904—1911) і у таких творах Шевченка як “Гайдамаки”, “Іван Підкова”, “Іржавець”, “Сон”, “Розрита могила” та ін. Ярема Кравець проводить цікавий аналіз дотичності творчості Євгена Маланюка до поетичного світу Еміля Вергарна, глибокопатріотичні мотиви якого надихали його на “сплітання віршів з нервів пасма” і були для нього не “музичною спазмою”, а — “ридання, кров і крик”. Він детально аналізує вплив поетичної творчості Вергарна на одного з найцікавіших поетів неокласиків діаспори Юрія Клена. “Похід” (“Le depart”) і “Мандрівка до сонця” присвячені трагічній історії селянства, хоча Вергарн описує наступ міста на бельгійське село наприкінці XIX ст., а Юрій Клен — Голодомор в українських селах 1932—1933 рр. Як неокласик, зорієнтований на кращі зразки світової поезії, Юрій Клен відійшов від вергарнівської традиції універсальності конфліктів і проблем початку 90-х рр. XIX ст., а створив модерний за задумом і композицією та національний за духом і настроєм твір про Голодомор в Україні. Юрій Клен був не лише прекладачем програмного вірша Еміля Вергарна “Вітер” (“Le vent”), а й найпродуктивнішим в українському літературознавстві дослідником перекладів Вергарна, про що засвідчує його грунтовна праця “Український переклад Вергарна” (1928). Щодо вергарнівських мотивів у поетичній творчості Богдана-Ігоря Антонича Ярема Кравець посилається на таких авторитетних дослідників творчості поета як Д. Павличко, М. Ільницький, В. Назарук. У підсумку автор книги стверджує, що крім площин, в яких дослідники вбачають спорідненість антоничевого й вергарнівського віршів — філософської, урбаністичної, стилево-синтаксичної — слід виокремити цілу низку образно-стильових паралелей, що засвідчують типологічні збіги у поезії українського та бельгійського поетів, спричинені бурхливими подіями суспільного життя кінця XIX і перших тридцяти років XX століття у Бельгії й Україні. Збагачені глибокими національними традиціями вони водночас творили в унісон з новою урбаністичною сутністю, прославляючи буйноту життя. Про зацікавлення Вергарна Україною дослідники вказують на його вірш “Слава вітрові” зі збірки “Безмежне сяйво” (1906). Його рядки звучать: “Гасає вітер скрізь, і хмариться блакить, в Німеччину летить степами України”. Дослідники згадують й інші вергарнівські антимілітаристичні збірки, в яких поет говорить про Україну, Дніпро та українські степи. Варто підкреслити, що поет називає нашу країну лише “Україна”. До українського сліду Вергарна слід додати його зацікавлення Марією Башкірцевою, яка у французькомовній літературі того часу значилася як “українська художниця”. Ярема Кравець вказує на творчі стосунки Еміля Вергарна з українською художницею Софією Левицькою (1880—1937). Художниця під час свого паризького періоду життя розкрила перед французькими колегами “чарівний, невідомий їм досі світ народної картинки та іграшки, розписів та різьбярства”. Софія Левицька ілюструвала згодом окремі твори Еміля Вергарна, переклала французькою мовою разом з Роже Гаяром “Вечори на хуторі біля Диканьки”, прикрасивши це перше у Франції видання М. Гоголя власними невеликими дереворитами. Ярема Кравець звертає увагу на Еміля Вергарна як на талановитого мистецтвознавця, автора ґрунтовних студій про Рубенса, Рембрандта, Брейгеля, Делакруа, Моне, Родена та інших відомих майстрів пензля, а також як лектора з мистецтва Англії, Німеччини, Франції та Бельгії. Відзначаючи потужний вплив мистецтва на поетичну творчість Вергарна, Ярема Кравець наводить слова славетного українського поета і художника Святослава Гординського: “Натхненний танок кольорів і слів”, якими можна охарактеризувати усю творчість видатного бельгійця Еміля Вергарна. В книзі подано надзвичайно глибокий есей Вергарна “П’єр-Поль Рубенс” і п’ять його прозових творів у блискучому перекладі українською Яреми Кравця. На жаль, на думку автора книги, прозова творчість, як і літературознавча критика й епістолярна спадщина зовсім не відомі українському читачеві. Цінним для майбутніх дослідників творчості Еміля Вергарна є розділ бібліографії під титулом “Український Еміль Вергарн”. Завершилася презентація книги професійною дискусією, в якій дійшли висновку щодо актуальності проблеми перекладу в Україні, особливо у контексті входження України у сучасне європейське співтовариство.
ним джерелом взаємопізнання, взаєморозуміння, взаємозближення, духовного збагачення різних народів, його рятівним колом. Центральною складовою цього рятівного “Ковчегу духовних скарбів людства”, безумовно, є література, її величність Слово. Безцінним у поширенні найвідоміших творів класиків світової літератури є внесок перекладачів і перекладознавців. Україна має когорту достойних перекладачів з різних мов світу, чиї конгеніальні переклади є нашою національною гордістю.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
