Гаряча тема 15 · “Пильнувати за збереженням пам’ятки — безпосередній обов’язок місцевої влади”. · с. 15сторінка оригіналу ↗
«Чорні археологи» роблять нас чужинцями на своїй землі
Слово Просвіти, №34 за 2017 рік
Михайло ЦИМБАЛЮК, член НСПУ, Хмельницька область
Вандали із металодетекторами, які вже є майже в кожному селі, хизуються своїм незаконним хобі, позбавляють кваліфікованих археологів можливості докладно вивчити історію. І тим вони служать нашим ворогам: “А що вас, українці, тут тримає? Чим доведете свою спорідненість із цією землею? Та ви ж тут зайди!” — загалакають вони на нас. І ми не матимемо чим відповісти, бо якісь Коля чи Вітя розкопали курган або давнє поселення, повивертавши рештки давніх жителі капищ, ремісничих і оборонних споруд. І через них та їхніх конкурентів Петю чи Васю з сусідніх сіл чи міст ми стаємо чужинцями на своїй землі.
Допоможіть зупинити вандалізм! Так звернулася нещодавно через ЗМІ підприємець із села Сокіл над Дністром Дана Нарольська і розповіла: “Біля нашого села в неповторному куточку Національного природного заповідника “Подільські Товтри” групка молодиків руйнує старовинне трипільське поселення ІV-ІІІ тисячоліть до нашої ери. Вандали представлялися київськими археологами, хоча серед них упізнали мешканців Кам’янця-
Подільського. Спочатку вони копали цілодобово, та коли місцеві мешканці засумнівалися у законності їхньої діяльності, працювали вночі. А вкопувалися до двох-трьох метрів, руйнуючи фрагменти старовинного житла, посуд”.
— У цьому конкретному випадку є нюанси, які нівелюються шляхом правового врегулювання цієї діяльності, адже металодетектор “бачить” лише на глибину орного шару, де предмети вже зміщені відносно їхнього первинного розташування, що для науки є критичним чинником у процесі дослідження. А от знищення споруди — це вже все... — коментує місцевий історик Ярослав Михайловський.
На фото слідів їхніх “розкопок” — залишки сплюндрованих стін старовинних жител, розкидані цеглини, тунелі предковічних кімнат. Усе те всіяно черепками побитого старовинного посуду з таємничим орнаментом та іншими предметами життєдіяльності трипільців-праукраїнців. За словами копачів, якщо допустити на це поселення офіційних дослідників, то вони зруйнують сільське кладовище, яке межує з трипільським поселенням. Мало хто вірить тому: задля вічного спокою новопреставлених позбавляти спокою рідну старовину і фактично стирати її з лиця землі — принаймні нелогічно. Але якщо звичайним людям не хочеться втручатися, то пильнувати за збереженням пам’ятки — безпосередній обов’язок місцевої влади.
— Ми склали акт про грабіжницьке руйнування поселення трипільської культури на східній околиці Сокола і звернулися до управління Національної поліції України в Хмельницькій області, аби розшукати правопорушників і притягнути до відповідальності, — сказав начальник відділу охорони пам’яток історичної і культурної спадщини управління культури і туризму Хмельницької облдержадміністрації Сергій Шпаковський. — Але прикро, що про злочинне калічення пам’ятки археології місцевого значення ми довідалися пізно, і то випадково. Відповідно до охоронного договору, який підписала сокільський сільський голова Тамара Рощук у квітні цього року, вона мала б спостерігати за збереженістю пам’ятки безперервно і негайно повідомляти про порушення. У договорі ж навіть номери телефонів зазначено для того.
“Встигнути дослідити раніше вандалів” Сергій Шпаковський демонструє документ — рішення Хмельницької обласної ради народних депутатів 1972 року. Ще тоді поселення біля Сокола взято під охорону, й договір із місцевою сільрадою поновлювали кожні п’ять років. 45 літ тут берегли спокій п’яти-шеститисячолітнього осередку життя. Поки не з’явилися на світ і не доросли до руйнівного споживацтва кілька гопників, озброєних розпізнавачем металу в землі, який нині став масово доступним.
— Щороку наш відділ виявляє і зараховує до списку пам’яток із охоронним статусом близько двадцяти об’єктів археологічної спадщини, — каже Сергій Шпаковський. — На разі у
Римська золота монета з Поділля, продана на аукціоні “чорної археології”
ньому вже 585 об’єктів по всій області, але ми маємо попередню інформацію ще про дві тисячі місць, які можуть стати археологічними пам’ятками. Можуть, якщо археологи й фахівці пам’яткоохоронної сфери встигнуть їх дослідити поперед нелегальних копачів-браконьєрів.
Дослідити ж означає вивчити, картографувати у землевпорядних організаціях, винести їхні межі в натурі, встановивши режим використання і охоронні зони. Саме так у сферу охорони останнім часом потрапили поселення Грим’ячка у Віньковецькому районі, городище Корчик у Шепетівському, скіфське поселення біля села Михнів в Ізяславському районах. Тут поскасовували договори оренди з фермерами, яким землі з пам’ятками виділяли із порушенням законодавства.
Тільки за шість останніх років на археологічній мапі Хмельниччини таким чином з’явилося понад вісімдесят пам’яток. Це в межах фінансування з обласного бюджету. Адже обстеження та обмежування одного такого об’єкта обходиться від трьох до п’яти тисяч гривень.
Крім того, працюють археологічні експедиції від Інституту археології НАНУ, кафедр археології історичних факультетів наших вишів. Поблизу літописного Меджибожа вивчено палеолітичну стоянку людини, вік якої — вісімсот тисяч років. У Кам’янці- Подільському виявлено найдавнішу в Європі кав’ярню, котра діяла тут у ХVІІ столітті (таким от багатим було тут пізньосередньовіччя!). Торік неподалік від Дністра досліджено Суржинецьке дохристиянське капище. Також у відділі охорони пам’яток чекають звітів про нетішинські розкопки шести курганів доби бронзи (ІІ тисячоліття до нашої ери).
Нищать рідну історію задля наживи
— Цілком зрозуміло, що нів держави, ні в громад немає коштів на таке масштабне проведення археологічних досліджень, — погоджується науковий співробітник відділу охорони пам’яток історії та культури Володимир Захар’єв. — Але є можливість зупинити беззаконня! Природа законсервувала і зберегла ці скарби до наших часів. Вона й надалі про них потурбується. І якщо не ми, то наші діти вивчатимуть історію своїх далеких пращурів не з картинок у писаних-переписаних підручниках, а зі спадщини, збереженої нами сьогодні.
Як мені розповів один із самодіяльних дослідників із металошукачем, у нього на батьківщині, в одному з сіл Хмельницького району, вже маленький музей утворився.
— Гільзи снарядів, стволи гвинтівок, траки танків і солдатські пряжки й дещо інше — це ж
Викопані елементи старожитностей історія. Буде куди передати все це — віддам. А такі собі уламки й осколки здаю в металобрухт, — розповів він.
Але про те, що місця боїв є історичною спадщиною держави і для земляних робіт на них потрібен спеціальний дозвіл Міністерства культури, співрозмовник навіть не підозрює. І з заздрістю переповідає “пошту” свого середовища копачів: один натрапив на срібний дзвін ХІІІ століття, який оцінюється у тридцять тисяч євро, інший “підняв” горщик із талярами.
Той дзвін, знайди його наукова експедиція археологів, став би сенсаційним відкриттям і зробив би величезний крок у вивченні історії рідного краю. А так навіть про місце знахідки нікому не повідомлено — інформацію про величний осередок культури й соціально-економічного життя наших предків практично вкрадено з міркувань дрібної приватної наживи.
Десь він випливе на Інтернет-аукціоні, але навряд чи вирине із глибини віків те, про що могли б довідатися вчені-археологи у прив’язці до місця, де він пролежав. Як-от, приміром, ніякої наукової користі від знахідки 6,5-грамової золотої римської монети із зображенням Цезаря Марка Аврелія Александра Августа. Її, знайдену на Поділлі, чорні археологи продали за 55 тисяч гривень, що учетверо дешевше за її реальну ціну. За інформацією на сайті nahodki.top, вона знайдена у березні цього року на території Поділля. Монета з отвором, з чого можна робити висновок про її використання як прикраси.
Такі шукачі тримають у таємниці місця своїх знахідок, сподіваючись повернутися до них і продовжити пошуки коштовностей. “Підвозив одного чоловіка з Нігина. Той похвалився, що вже десять років живе на металодетекторі, — розказав якось кам’янецький підприємець Вадим Підлісний. — За цей час на
Тотальна байдужість і непричетність, надто в правоохоронних органах, обертається нищенням народу. Зокрема так званими чорними археологами. Задля наживи вони безборонно перевертають культурні шари, сформовані діяльністю наших предків, знищують можливість вивчати народну давноминувшину. То тільки на перший погляд ходіння полями й лісами з металошукачем здається невинним захопленням. Насправді то злочин, який карається адміністративно і переслідується Кримінальним кодексом України. Адже нелегальні копачі вибирають із землі металеві вироби (монети, прикраси, знаряддя), кераміку, стародавній інструмент тощо. І їхні знахідки вже не дають інформації про те, ким і коли освоєно наші території, яким був стиль і спосіб життя наших предків.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
